П'ятниця, 01 серпня 2014 00:00

Бог і Україна понад усе!

Автор

У декларації про принципи міжнародного права читаєш майже святі постулати  світового співіснування держав. Та сьогодні Росія, яка  також є членом Організації Об’єднаних Націй не відчуває ніякої відповідальності. Перебуваючи у світовій спільноті  Путін одягнувши на себе  самолюбивість, всепоглинаючий егоїзм, брехливість Наполеона, вирішив вдовольнити свою палку  пристрасть до панування, що була притаманна нікому іншому, як Адольфу Гітлеру.

Це вже потім у ході історії  ми десь  під багаторічним пилом  людських синтецій віднаходимо  подібні речі: знаменитий російський психіатр Ганушкін Петро Борисович  замінив слова «індивідуум» та «хворий» на  «Адольф Гітлер». Невже історія так і не навчила нас  розгледіти в характерах сучасних політиків  схожі риси  до того, як вони прийдуть до влади та почнуть володіти долями людей в своїй країні та світі?

Якось Янукович В.Ф. заявив:  «Если бы я не был уверен в победе, я не шел бы на выборы».  Звісно, людині, яка претендує на високий політичний чи то соціальний пост безумовно мають бути притаманні риси такі як: воля, впевненість, цілеспрямованість, твердість…

Але ж як ми не помітили у характері Януковича:  власність, жорсткість, агресивність… Тільки от його жадоба значимості та володіння обрала собі в наслідники окремо посвячених людей, для яких він став навіть не авторитетом, а «паханом». Та його робота ватажка так і лишилась  на підсвідомому рівні несформованого керманича. Керманича, котрий  на протязі всього свого життя задається питанням: «хто –  кого?». А вся вольова позиція розглядається в аспекті: «Либо я их, либо они – меня». Всі відносини  в суспільстві  та його найближчому оточенні  розглядаються в силовому аспекті де є два полюси: сильний і слабкий. Такі люди не шукають істини, вони шукають перемоги любою ціною.

Але настала пора коли у своїх аргументах  непохитний і  сильний ватажок партії регіонів,  проти себе самого дав «козир», бо його логіка слабка інтуїтивно, бо його аргументи – це завжди  теперішня вигода. А його переконливість  побудована не на дійсності, а на бажаннях. І цим козирем є «Революція Гідності».

Приводом до розгортання акцій протесту стало непідписання Януковичем угоди про асоціацію з ЄС. Це рішення вивело тисячі мітингувальників (насамперед студентську молодь) на вулиці. Після брутального побиття бійцями загону “Беркут” мирних протестувальників на Майдані Незалежності акція набрала якісно іншого вигляду – із студентських протестів проти непідписання угоди з ЄС вона перетворилася на масову акцію супротиву владі.

А це засвідчує, що нинішня політична влада втратила свою легітимність. І тут питання лежить не в законності формування влади, а насамперед у думці верств населення у очах якого влада втратила довіру.

Революція – це зміна правлячої верхівки, а також серйозні соціально-політичні зміни. Ані першого, ані другого поки що в Україні я  не спостерігаю. Та бачу політичну кризу і революцію в людських головах. Адже потужний та масовий спалах громадянської непокори  став  несподіваним  явищем, але очікуваним.  

І якщо хтось думає, що після втечі Януковича революція скінчилася, то він помиляється, вона тільки почалася  у нашій свідомості. Це довгий шлях усвідомлення себе культурною, високоморальною особистістю, котра  формує  себе  не тільки людиною, а й частиною  народу  своєї держави, яка зветься патріот.  Тому ми зараз не маємо естетичного права зупинитись, але маємо моральне право  йти вперед. І навіть якщо нам сьогодні  знов накладають ярлик формальності, за яким ми за чиїмось планом, не маємо побачити змін. І полягає ця формальність у тому, що легітимну владу можна усунути від влади лише легітимно (зректися самостійно чи відійти в результаті перевиборів). Ми маємо йти вперед, як  єдине джерело влади, змусити у демократичний спосіб нелегітимну, а отже, недемократичну владу застосувати демократичні механізми розв’язання політичної кризи й дотримуватися на виборах демократичних принципів.

 

Як?

 

Перед тим як відповісти на це питання маємо зрозуміти, що політична криза – це протиборство політичних суб'єктів  викликане протилежністю їх політичних інтересів, цінностей, поглядів, що зумовлені становищем і роллю влади. Тобто це різновид взаємодії сторін, які сперечаються між собою щодо владних повноважень. І борються вони  за вплив у системі політичних відносин, за доступ до прийняття загальнозначущих рішень, за монополію своїх інтересів і визнання їх суспільно необхідними, тобто за все те, що становить зміст влади і політичного панування. Тож об'єктом політичного конфлікту є державна влада, предметом боротьба за володіння нею.

Але це не є боротьба народу. Це не наше, а їхнє. Це намагання політиків  керувати нами. Їх вміння переконувати нас  за допомогою підтасованих фактів у тому, що «дірка з бублика» неоціненна річ. І цей конфлікт вийшов назовні не тільки нашого сприйняття, а й за межі державного кордону. Як наслідок, те, що ми сьогодні називаємо "балансування на грані війни" між Росією та Україною. Де Росія висуває Україні вимоги в надії, що супротивник відійде від боротьби.  А свою «виправдану  ворожнечу» характеризує провокаційною діяльністю. (до прикладу: напад Гітлера на радіостанцію в Глейвіці для виправдання розв 'язання війни проти Польші);

 

Нав’язана  суспільству війна, в якій парадоксально але, неофашисти борються проти самих себе – фашистів. Хіба може Путін разом з Януковичем та купкою «терористів», які й досі працюють, в тому числі, і в   гілках української влади,  заявити вголос те, про що зі злістю думають: через політичну конкуренцію, боротьбу за владу демократія “гальмує єдність нації”. Ідеал суспільного ладу тоталітарна держава, позбавлена “хиб ліберальної демократії”, здатна до всеохопного контролю за особою й суспільством в ім´я єдності та процвітання “великої раси”, а також вести війну. Тому вони робить і кажуть інакше, подібно Гітлеру:  війна робить націю сильною і загартованою, запобігає її “гниттю”. Кожне покоління мусить мати свою війну. Той народ, який не зможе завоювати собі життєвий простір, має загинути. Бо хто хоче жити, той бореться, а хто не хоче в цьому світі безкінечно змагатися, не заслуговує права на життя.

Але, як би це бандитське угрупування не прагнуло дестабілізувати та морально паралізувати все населення України, яке підтримує та відстоює у боях цілісність і незалежність своєї країни. Йому варто усвідомити – український дух незламний, український нація є, є  українські патріоти і вони  захищатимуть свою державу до перемоги.

 

Як?

 

Справжні українці мають чітку ціль та ідеологію – Бог і Україна понад усе!

 

Світлана КЕДИК

Світлана Кедик

Я нестандартна   у творчих особливостях, люблю писати символами, інколи – словами. Можу звісно і знаками, але то не ієрогліфи, а мова Боже Вільної, хто ж мене  тоді зрозуміє? Дуже хочу обійняти Любов’ю весь Всесвіт, отак взяти на руки, як малу дитинку, заколихати, заспівати… і сказати – все у нас буде добре. Живу, радію життю та дарую радість іншим. В 2012 році вийшла друком  книга жіночих одкровень  «Світ Добра». 2013 року «Світ Добра» був інсценізований в рамках творчого вечору.

Свого паперового втілення чекають кілька збірок для дорослих та дітей...

 

 

Ця електронна адреса захищена від спам-ботів. Вам потрібно увімкнути JavaScript, щоб побачити її.
Детальніше в цій категорії: Такая великая и убогая Россия »