Неділя, 25 грудня 2016 13:59

Епізод надвечір’я. Павло Антонович Кутлан

Автор
Епізод надвечір’я. Павло Антонович Кутлан Епізод надвечір’я. Павло Антонович Кутлан

Кожна держава має постаті, які у тій чи іншій мірі, творять історію – своєрідне особистісне бачення себе у світі та світу в собі.

 

Митці, науковці, підприємці... діячі різних галузей суспільної діяльності несуть для загалу приклад для наслідування та  захоплення. А для того аби історія жила ми маємо пам’ятати їх імена. Імена тих, ким можуть пишатися не лише сучасники, але й нащадки. Це ті, без яких важко уявити розвиток науки, культури і всіх інших сфер життя нашого краю та країни загалом. Це по-своєму великі і знамениті люди, гідні уваги.

Грудень захоплює пооцінювача мистецтва авторською харизмою. Тому завершаючи черговий річний цикл і список з переліку відомих постатей Виноградівщини Виноградівська ЦРБ відтворює особистість крізь призму багатовікового досвіду Павла Антоновича Кутлана.

 

Епізод надвечір’я. Павло Антонович Кутлан 

 75-й рік народження дозволяє Павлу Антоновичу представити  91 роботу у виставковій залі ІМПАСТО 28 жовтня 2016 року.

Такий собі, невисокого зросту чоловічок з неймовірно щирою посмішкою уже своєю присутністю викликає приємне відчуття звичайнісінької людськості. З нього «випирає» ЛЮДИНА, виходить назовні та розходиться по залу, по місту, по улюбленим закуточкам рідного краю. Йде і не топче первозданність природної краси, а звеличує кожним штрихом, кожним мазком пензля.

Однозначно,  талан. Бо в його руки вмонтована праця, а в свідомість – перст Бога. Отак і живе  та дарує радість людям вибираючи з буденності найяскравіші миті…

Серед миттєвостей знайомства  понад рік тому мені пощастило побувати в гостях у Павла Антоновича Кутлана.

Тільки уявіть собі – епізод надвечір’я, улюблений собака та затісна кімнатка для творчого простору.

Ото стоїш і мимоволі оглядаєшся аби вловити флюїди, що спонукають брати до рук пензля та малювати. Дивні ці художники. Ота пейзажна лірика так і  стирчить з їх свідомості, десь стелиться між людськими поглядами фотографічною пам’яттю рідних просторів. І вже бачиш обабіч річку, ліс, розпечені на сонці камені, засніжені дерева... а подекуди, дощ зривається громом та розперезує уяву на найцікавішому місці... Ото і я, коли зайшла до "постійно діючої галереї" Павла Антоновича Кутлана то оторопіла від  вуличного холоду і такого бентежного тепла у розмаїтті картин. Вони рядочками, акуратно підвішені на стінці; складені снопами в куточках... ховають затаєні світи пейзажу, натюрморту, навіть портрети десь підморгують з глибинки, з-під пензля далекоглядної фарби обіцяючої передавати споглядачу неймовірні емоції від побаченого...

«Я народився в с. Фанчиково 7 грудня 1941 року в родині викладачів. Нелегко було жити мамі з двома дітьми,  адже ми з братом   росли  без батька, навіть не пам’ятаю його, мені було лише кілька тижнів, як він трагічно загинув... Споглядаючи зараз за сучасною молоддю бачу велику різницю, адже ми у свій час, навіть на канікулах не відпочивали, а йшли працювати, аби заробити якусь копійчину. От я  ремонтував дерев’яні ящики. Саме так починалась моя трудова діяльність. Згодом, працював на лісоторговому складі де виготовляли меблі...»

А коли ж ви тоді малювали? 

Між усім іншим, я ніколи не полишав малювати. А захопився цією справою з дитинства, ще в початковій школі малював. Тоді пробував перемальовувати портрети письменників, згодом вивчав, як малює стрийко – Кутлан Степан. Моєю однією з перших робіт маслом була картина з зображенням Христа на горі. 

Через певний час змінив працевлаштування то вже працював  на «Побуткомбінаті» художником разом з Міклошом Горонгозо. 

Ви маєте відповідну освіту? 

Та яка там освіта, я просто  любив і вмів малювати. І лише згодом вступив  до Московського університету мистецтв. Важливіше те, що з Міклошом   Горонгозо ми по двічі  на рік брали участь у пленерах. Це стало великим поштовхом у розвитку мене, як художника. Але основний мистецький багаж знань я перейняв від стрийка. 

Брав участь у багатьох колективних виставках, республіканського, Всеукраїнського, обласного рівнів. Мав свої персональні виставки. Одна з перших відбулась 1978 року у Виноградові у залі, в минулому, заводу пластмасових сантехвиробів; Потім у 1985 році в ужгородському Будинку культури; 1991 року в палаці Перені; 2001 року у Виноградівському історичному музеї; 2011 року у Фанчиківській школі...

Павло Антонович час від часу змовкав, певно, пригадуючи певні миті життя. А тим часом, майстерня відчиненими дверима впустила всередину знайомого собаку. Він забіг та миттю вмостився у моїх ніг вимагаючи його погладити. І куди поділася його сердитість? Він як і хазяїн розрадливо дивився на мене своїми добрими очима намагаючись переказати глибину палітрового світу. Сутність пензлика та розуміння кожного мазка, що завжди породжує нову роботу.

«Знаєте, я без цього вже не можу. Немає такого дня, аби я не зайшов у майстерню та бодай трішки не помалював. Більшість часу проводжу саме тут» – зауважив Павло Антонович.

От яка потреба в людини – не дай їсти, не дай пити... але дай помалювати. Залиш мене в спокої з собою, з гармонією світу, дай навернути  фрагменти сфотографовані пам’яттю, щоб накидати штрихи... з них таки вийде картина.

І нарешті, переді мною відчинилась брама за якою звичайний гараж ховає галерею робіт.

То це ваша постійно діюча галерея? – жартуючи спитала я.

Він усміхнувся та схвально кивнув головою, а далі заходився показувати картини, розказувати про них. Він без утоми їх перекладав з місця на місце, певно, пам’ятаючи всі подробиці їх створення.

Скажіть, а ви самокритичний до себе та своїх робіт?

Так. Ну, як Сільваші Федір не нівечу полотно та викидаю у смітник, просто перекреслюю.

Що саме може не сподобатись вам у вашій же роботі?

 Будь що... Власне те, що для пересічного глядача геть непомітне, те, що виокремлює та надає особистої особливості, може почерку, манери... те, що каже: так малює тільки Павло Кутлан.

 

Мої щирі вітання з Днем народження, яке Павло Антонович відсвяткував 7 грудня. Ще рік тому він тільки сподівався на Бога дожити та мати сили зорганізувати персональну виставку з нагоди 75-ти річчя. А вже  грудень 2016-го заполонив місцеву галерею дивовижними роботами, а душу майстра – втіхою за пророблене.

Та на цьому майстер пензля не зупиняється, бо кладе за мету нове  прагнення – передати свій спадковий талант внукам, правнукам, праправнукам...

 

 Світлана КЕДИК

бібліотекар читальної зали Виноградівської ЦРБ

 

Світлана Кедик

Я нестандартна   у творчих особливостях, люблю писати символами, інколи – словами. Можу звісно і знаками, але то не ієрогліфи, а мова Боже Вільної, хто ж мене  тоді зрозуміє? Дуже хочу обійняти Любов’ю весь Всесвіт, отак взяти на руки, як малу дитинку, заколихати, заспівати… і сказати – все у нас буде добре. Живу, радію життю та дарую радість іншим. В 2012 році вийшла друком  книга жіночих одкровень  «Світ Добра». 2013 року «Світ Добра» був інсценізований в рамках творчого вечору.

Свого паперового втілення чекають кілька збірок для дорослих та дітей...

 

 

Ця електронна адреса захищена від спам-ботів. Вам потрібно увімкнути JavaScript, щоб побачити її.