Середа, 07 червня 2017 12:44

На порозі – літо. Літо золоте

Автор
На порозі  –  літо. Літо золоте На порозі – літо. Літо золоте

Творчий доробок маліжан Виноградівщини

 Напутнє слово молодим від поета 75-річного ювіляра Петра Скунця, представника яскравої когорти літераторів-шістдесятників.

Ми в світ прийшли найкращу пісню скласти.

Законні діти нашої доби, 

Ми всі від шлюбу дійсності і казки,

і в них начало нашої судьби.

Народжені з любові, а не з люті,

не віримо, щоб нами світ озливсь.

І все-таки на дальньому розпутті

три написи зупинять нас колись.

 

…«На ліво підеш – там достаток буде,

направо – спокій,

прямо – боротьба».

 

…А ти, хто юний, на багатство й спокій

махнеш рукою: прямо, а не в бік.

І враз відчуєш: ти такий високий,

як ще Людина не була вовік.

«Сейсмічна зона»

  

Мить прекрасна, зупинись

Материнська щаслива сльоза застеляє очі. На шкільному подвір’ї стоїте красиві, молоді, дужі, гожі. Зараз пролунає останній дзвінок. Усім нагадає, що закінчуються шкільні ваші роки. Одразу затихнуть збуджені голоси. Підійшов прощання час. Свято розставання. Свято вашої зрілості. Час залишати протоптану з дому стежину до рідної школи. Друзів, яких ви набули тут і ніколи не забудете. Любих вчителів, які навчали вас  любити людей, рідну землю, відчувати бистроплинність рік, неземну красу блакитних Карпат, оповитих ранковими серпанками, розлогість полів і лук, садів і виноградників, кошлатих ялин та дубових борів, тої неповторності, яка навколо нас.

У ваших очах зараз радість і смуток, невисловлена подяка рідній школі за отримані знання. І школа дивиться на вас, таких самостійних, зосереджених, зібраних. Звідси вирушаєте у широкий світ, у доросле життя. Тепер школа приходитиме у ваші сни. Нагадуватиме про себе фотографіями, що зберігатимуться в альбомі, книгами, збірками поезій, пригодницькими та науково-фантастичними романами та повістями, викладеними на полицях в рядок, м’якими іграшками, якими друзі обдаровували вас і ви зберігатимете як память про неповторну молодість.

Мить прекрасна, зупинись! Ми всі ще разом. Гуртом фотографуємось щоб це свято ніколи не забулось. Ключі від школи, ключі від знань передамо найменшим – майбутнім первачкам. Підходить час вирушати в самостійне плавання. Сонце пронизує землю своїм теплом. Вітер напинає ваші вітрила. Хай шляхи, якими вам судилося пройти завжди будуть добрими! Хай вам таланить на добрих людей! Щоб сторінки свого життя ви заповнювали завжди цікавими справами, добрими починаннями, мудрими і виваженими вчинками. Щоб кожен знайшов себе у суспільстві. Хай мамина молитва долине до небес. А доля ваша на Україні завжди буде прихильною до вас. У добру путь, випускники! У добрий час!

Марія Конкіна

керівник районного відділення ГО «МАЛІЖ»

 

Українська муза

Сій, сій, сій сіваче, у людські груди

правди вічної зерно;

дарма, брате, що не всюди

зразу прийметься воно.

Вже співців не трохи мали

ми в часи важкі, тяжкі

ми з-під упаду підіймали

на нові ішли стежки.

 

Найкращий у світі мій край

Обернися навколо і подивись:

як злітають птахи у небесну вись…

як шумлять й коливаються верхівки дерев,

десь у лісі чути смутний, дикий рев,

де долини тріпочуть, шумлять зелені гаї,

сонце світить у небі – все це добре знайоме мені.

Я наважусь сказати, а ти як хочеш сприймай

Це найкращий у світі, мій рідний Закарпатський край.

 

Слава моїй Україні

Присвячую 23-річному Віктору Афанасьєву, недавно вбитому на війні

Будуть люди радіти, співати

прийдуть і спокійніші дні,

Батьківщину почнуть прославляти.

Ми відважні, ми сильні, непоборні в борні,

Прийде щастя у кожну родину.

Наша доля прокинеться ніби зі сну

Ти залишишся з нами

ну і… Слава моїй Україні.

 

Пам’ятаємо моменти

Ми не пам’ятаємо дні

ми – пам’ятаємо моменти,

секунди радості, хвилини нашого буття.

І кожну мить, обійми, поцілунки

що принесли нам радість у житті.

Так само й горе, біль розлуку, сльози…

Все це  у нашій пам’яті живе

навіть сніг та вітер, бурі й грози

для цього місце завжди  також є

І не важливо, що не можем пригадати

якусь частину наших перемог,

бо головне для нас: залишити у серці,

все те хороше, що подарував нам Бог.

Анастасія Ференц

випускниця Виноградівської ЗОШ І-ІІІ ступенів №8

 

У житті, як в бою

Наше життя – безкінечні бої,

І не мають ніяких кордонів.

Не важливо, стріляють чужі чи свої –

На війні, як в житті немає законів.

Наше життя – не одні вороги,

Не має різниці чи сильні, чи кволі.

Ніколи не буде моєї ноги

на зрадливо ворожому полі.

Якщо сталося так, що ти у гарячім бою

Не ховайся, солдате, за спини бійців,

Не лякайся свинцю, в тебе вірю я.

Не перейдеш до ворожого поля.

Навчить це кожного солдата

бути вірним Вкраїні бійцем назавжди,

адже одна Батьківщина для брата

бути повинно у серці твоїм.

 

Крістіна Ткаченко

м.Виноградів

 

 

Легенда про батьківську науку

Мав батько трьох синів. Якось покликав їх на раду.

– Спадку не нажив. Багатства не маю. Однак кожному подарую по книзі та одному жолудю, – сказав синам.  – З книги черпайте мудрості, а жолуді згодом – висадіть на моїй могилі.

Помер батько. Сини поховали його. Посумували трохи і стали далі жити. Старший продав книгу. За отримані гроші закупив  все необхідне для свого господарства. Середній – виставив книгу у хаті на видному місті і оберігав її як пам'ять про батька. Наймолодший пішов з книжкою поміж людей. Їм перечитував її і розповідав про найцікавіше. Своє життя він присвятив цій справі. Книга зносилася. Окремі сторінки вже підклеював. Сам посивів та з книгою батька не розлучався. Багато гарних думок передав своїм слухачам. Багатьох зробив добрішими та милосерднішими.

З жолудями теж сталася цікава пригода. Посаджений старшим сином дав зелений паросток, але засох. У середнього з’явилися три зелені пагони, але й вони змарніли. А з посадженого молодшим сином жолудя виріс розлогий, крислатий вічно-зелений дуб. Його не гнули ні вітри, ні буревії. Не лякала спека і велика стужа. Він став надійним прихистком для людей. У його затінку вони знаходили відпочинок  умиротворення після виснажливої праці, життєвих випробувань і буденних негараздів. А коли під вітром шелестіло його листя воно розповідало людям про мудрість і знання, які третій син почерпнув з батьківської книги і доніс до них.

Діана Брич

Учениця  10-Б класу   Виноградівської гімназії гімназії

 

Для юнаків став прикладом мужності і відваги

Роман Совлич пішов добровольцем у АТО. Став артилеристом 128-ої гірсько-піхотної бригади, якій випало боронити Україну на сході держави. Торік, у жовтні приїхав додому у малотривалу відпустку. Ніхто з його рідних навіть збагнути не міг, що бачать тоді Романа в останнє. У хлопця були гарні плани. З нареченою Мар’яною Чендей на 23-тє травня цього року намітили зіграти весілля. Та як виявилося, цьому задуму збутись не судилося.

…По поверненні на місце дислокації з другом Василем Білаком на вантажній машині їхали по трасі Артемівськ-Дебальцеве до штабу. Машину підбили. Слідів крові не було. І юнаків не знайшли. Потрапили вони в полон 9-го лютого 2015-го року. У соцмережі односельчани і рідні побачили викладене сепаратистами відео, яке відтворило жорстокі знущання з Романа у полоні. Вони поглумилися над молодим захисником України і безжально розстріляли його, наносячи  ще й контрольний вистріл у голову.

…Тіло бійця впізнали його рідні. Черговий «вантаж-200» на цей раз прибув у наше село Фанчиково на Виноградівщині. З Сільця  героя-земляка  до рідного  села супроводила колона 200 любителів-автомобілістів району. На рідному подвір’ї його зустрічали засмучені горем батьки, рідні, бойові побратими, колишні одногрупники Виноградівського професійного училища №34, яке перед службою у війську закінчив, численні односельчани — молодь  і літні, які прийшли провести 21-річного воїна Збройних сил України – Романа Совлича в останню путь.

Панахида за покійним молодим героєм-земляком проходила в одному з сільських храмів. 5 березня 2015-го року його поховали з усіма військовими почестями на місцевому кладовищі. На Фанчиківській ЗОШ І-ІІІ ступенів цього жовтня відкрита меморіальна дошка, яка щодня нагадуватиме школярам про відважного юнака Романа Совлича, котрий  колись навчався в її стінах і як патріот Батьківщини молодим загинув за цілісність землі української, за святу соборну і незалежну Україну.   

Указом Президента України № 270/2015 від 15 травня 2015 року, "За особисту мужність і високий професіоналізм, виявлені у захисті державного суверенітету та територіальної цілісності України, вірність військовій присязі", нагороджений орденом «За мужність» III ступеня (посмертно).    

                                        

Богдан Барнич,

учень 8-го Б класу Фанчиківської ЗОШ,

член Виноградівського районного відділення МАЛІЖ

Малюнок Анастасії Михайлової

 

випускниці Виноградівсьої ЗОШ І-ІІІ ступенів №1

 

 

Марія Конкіна

Я нікому не віддам твою весну, край зелений і незайману красу, дикий ліс, квітучий яблуневий сад, тиху велич переплетених Карпат! Україна - моя радість і журба, моя тиха, віком стомлена сльоза. Ми разом з тобою будемо завжди, моя пісне, білим голубом лети...

Люблю дітей за їх наполегливість, неупередженість та щирість...

Ця електронна адреса захищена від спам-ботів. Вам потрібно увімкнути JavaScript, щоб побачити її.