Вівторок, 14 лютого 2017 08:12

Лаокоон

Автор
Лаокоон Лаокоон

Рим, січень 1506 рік.

У двері до Мікеланджело постукали. Той вийшов до гостя невдоволений, бо відірвався від роботи. За дверима чекав архітектор Джуліано да Сангалло, який повідомив майстра, що недалеко у винограднику селяни розкопали древню статую. Мікеланджело миттю вийшов з дому.

Перед очима Мікеланджело постала багатофігурна, композиційна група на якій старого чоловіка  з бородою і двох молодих його синів обвили смертоносні змії.

Лаокоон! – вигукнув Сингалло, – той самий Лаокоон, про якого писав Плиній Старший!

Новина миттю дійшла до Риму. Охочих побачити знахідку було чимало. Прийшлося поставити охорону. З часом прибув папа Юлій ІІ, великий покровитель мистецтва. Він ще за багато років до цього залишив за собою право мати у своїй власності античні статуї, які йому були до вподоби. Наступав час Відродження, в древніх рукописах, творіннях античності відкривалися нові сторінки історії і культури. Знайдену скульптурну  групу Юлій ІІ викупив у власника виноградника, Фелікса де Фреди, уступивши йому по життєво дохід від застави Порте Сан Джовані.

Виноградник, як стверджували декотрі, знаходився на місці, де колись стояв палац імператора Тіта, який царював у 79-81 роках. На початку ХVІ століття таке явище було звичним. Після безкінечних багатовікових війн на місці вщент розбитих будов з`являлися городи, виноградники, сади. Не існувало ще на ту пору ні храму Св. Петра, ні інших відомих на даний час будов. Резиденція папи Ватикан (108,7 акри землі) знаходилася на тому місці, де імператор Гай Калігула, що правив в 37-41 роках нашої ери, збудував цирк, а Нерон, що правив в 54-71 роках звелів розбити сад. Сьогодні окрім храму св. Петра, самого величного християнського храму (почато будівництво у 1506 році Донато Браманте, завершено у 1603), знаходиться декілька ватиканських палаців і всесвітньо відомих музеїв, капел, архівів, бібліотек і палац прийомів на чотирнадцять тисяч людей. Серед капел – знаменита Сікстинська, з фресками Мікеланджело. При папі Інокентію VІІІ в 1490 році поблизу Ватиканського палацу був збудований Бельведерський палац. За дорученням папи Юлія ІІ в 1503 році Браманте з`єднав його з ватиканським палацом двома чудовими галереями. Знайдену  статую поставлять у дворі цього палацу в Бельведері. Тут для неї зроблять спеціальну нішу

Статуя збереглася напрочуд добре. Мармур був чистий, білий. Але скульптурна група мала деякі втрати: відсутність правої руки у батька і у молодшого сина, не знайшлася кисть правої руки старшого сина.

На прохання папи Юлія ІІ дослідження знахідки доручили Мікеланджело. Той прийшов до висновку, що три фігури вироблені із двох кусків мармуру, які з`єднувалися чотирма закрепами.  Закрепами називають прямокутні пластинки, за допомогою яких на мармурових статуях приєднувалися окремі частини тіла. Як правило, ці закрепи засвідчують, що це копія твору. Копія, зроблена в мармурі з оригіналу, виконаного в бронзі. Скульптор, висікаючий свій твір з мармуру, не користується закрепами: він використовує драпіровки чи інші елементи, щоб органічно з`єднати елементи скульптурної композиції. Це ж саме підтвердив і скульптор Джовані Крістофано, письменник-гуманіст Чезаре Тривульціо. Та це не заважає справедливо рахувати статую істинно безцінною.

Першим, хто після відкриття взявся реставрувати знайдену скульптуру, був Баччо Бандинелі, флорентійський художник і скульптор, який жив в ту пору в Римі. Але реставрував він, зроблену за наказом папи, копію. Незадовго, одначе, папа захотів реставрувати саму знахідку. Мікеланджело рекомендував для цього свого учня і помічника Монторсоллі. Збереглися відомості, що він виконував це в глині. Остання реставрація здійснювалася в ХVІІІ столітті, скульптором Корнаккіні.

З самого початку знайдена скульптура стала широко відомою. Її, і тільки її вимагав у  папи Льва Х в якості контрибуції після перемоги при Марин`яно в 1515 році французький король Франциск І. Правда, папа знайшов вихід: замовив у Баччо Бардинеллі копию і послав її у Францію. Нині вона зберігається  в музеї Уффіци у Флоренції.

В 1796 році під час італійського походу Бонапарта «Лаокоон» був знову перевезений в Париж, але без реставрованої в 1725-1727 роках Корнаккіні руки жерця. Дев`ятнадцять років перебував «Лаокоон» в Парижі і всі ці роки у статуї була інша, зроблена в Парижі рука. Лише у 1815 році, на щастя, вона отримала свою, реставровану Конаккіні руку.

Щодо авторства, то про це зазначає Плиній Старший в «Природничій історії», що складає собою енциклопедію античності. Тут є відомості по історії мистецтва. Плиній згадує про «Лаокоона», «що знаходиться в палаці Тіта». Цей твір, підкреслює він, «потрібно поставити вище всіх пам`ятників і скульптур». А ще він пише, що «Лаокоона», його синів і змій, що їх обвивають зроблено із одної брили каменю. Авторами цього шедевру є великі художники: Агесандр, Полидор, Атенодор. Вількельман відносив цю скульптурну групу до часів

Олександра Македонського. Лессінг рахував, що вона була створена за часів Тіта. Сучасні мистецтвознавці визначають її, як визначну скульптурну групу часів пізнього елліністичного бароко. Науковці рахують близько 80 і 20 роками до н. е. Мистецтвознавець Бланкерберг постарався уточнити: близько 50 року до н. е.

Якось влітку 1957 року з`явилися слухи про те, що ніби в Італії знайшли численні фрагменти того таки «Лаокоона», оригінала, що знайдена табличка з вигравіруваними іменами трьох скульпторів, про яких, як авторів «Лаокоона», згадує Плиній Старший. В1955-1957 роках почалося будівництво автомобільної дороги Рим – Неаполь. Якраз на шляху будівництва розташовувалося рибаче поселення – Сперлонга, що в перекладі означає грот, печера. В І столітті н.е. воно перейшло у власність імператора Тіберія, який змінив, як відомо, в 14 році н. е. Октавіана-Августа. Римські історики розповідають, нібито в гроті під час трапези стався обвал і начальник гражданської гвардії, Сеян, ризикуючи життям, врятував Тиберія, прикривши його своїм тілом. Трохи пізніше, правда, Тиберій звинуватив Саяна в якихось змовах і стратив.

Інженер Ерно Белланті, що керував шосейними роботами першим зайшов у середину печери. Грот виявиться доволі просторим, з трохи витягнутим, у вигляді еліпса, басейном. В центрі на постаменті були рештки якоїсь скульптури. Белланті виявив безліч обломків: голова юнака, стопа, тулуб змії, частини ніг. Багато чого було знайдено пізніше, коли приїхали археологи з Риму. Фрагментів виявили чимало. Знайдене хотіли відправити в столицю, та місцеві жителі Спергонги заявили, що нікому не дозволять вивезти рештки «Лаокоона». Думку про те, що це можуть бути обломки відомої статуї першим виказав професор Джуліо Якопи. « Скульптура, – заявив він, – знайдена біля вілли Тиберія, який, як відомо, довго був у вигнанні на острові Родос, звідки міг її вивезти». Вчені замислилися, чи дійсно це може бути оригінал «Лаокоона». Іншу точку зору захищав професор Б`янки Бандинеллі, який заявив, що не варто завчасно робити висновки. «На мій погляд, – сказав він, – велика кількість фрагментів свідчить про більш ніж одну скульптурну групу. Більше семи тисяч обломків скульптур знайшли в гроті. Ставало зрозумілим, що тут знаходилася не одна скульптура і навіть не одна скульптурна композиція. Це були монументальні творіння, обломки великих  та колосальних статуй. Можливо тих часів, що й «Лаокоон». З технічної точки зору розкопки проводилися у важких умовах. Скульптурні групи, що колись стояли у гроті були розбиті вщент і кинуті в басейн. Насоси ледь могли викачувати воду з нього. З`ясувалося, що частина гроту замінована. Виявилося, що тут знаходився покинутий при відступі фашистів, склад боєприпасів. Та з часом все знайдене було звезене в одне місце. Так в Сперлогзі виник Національний музей. Залишалося визначити, що це за скульптури. Спеціалісти прийшли до висновку, що в Гроті Тиберія у свій час знаходилося не менше двох статуй. Одну з них визначили швидко. Мова йшла про відомий уривок із «Одіссеї»: корабель царя Ітаки проходить між Сцилой і Харибдой. Сцила , дочка моського бога і Гекати, могутня володарка моря, землі  і небес мала шість голів, розповідається у поемі. Шість голів на довгих шиях з трьома рядами гострих зубів в кожній пащі. Шість супутників Одіссея  стали жертвами чудовиська. Статуї показували самий драматичний момент трагедії. Та розбійний напад Сцили – один із епізодів подорожі Одіссея. Окрім визначеної статуї залишалося ще багато обломків: дві великі руки, велика ліва нога зі стопою, обломок правої, голова собаки, хвіст дракона. Дослідниці Герді Сефлунд першій прийшло на ум, що ці, великого розміру, гігантські фрагменти статуї належать циклопу Поліфему. Чи не повторили скульптори всім відомий епізод, коли Одіссей разом із своїми супутниками осліпляє колоса-людоїда. Згодом вияснилося, що серед знахідок у Сперлонзі є табличка з епіграмою, яка належить якомусь Фаусту Феліксу(І ст. н. е.), де поет згадує, що в печері знаходяться дві скульптури. Одна з них, пише Фелікс, присвячена епізоду із Сцилою, інша – осліплення Поліфема. Ось так із стопроцентним підтвердженням дослідники зуміли визначити що собою являли древні скульптури в Гроті Тиберія. Припускають, що цей грот колись прикрашали ще і скульптури героїв Троянської війни Менелая і Патрокла. Дехто з дослідників наполягає на тому, що у свій час у гроті знаходилася ще одна скульптурна група: «Ганімед, викрадений орлом».

На табличці, прикріпленій на кормі корабля Одіссея вигравіровані імена скульпторів: Атенодор, Агесандр, Полідор. Ті, що створили «Лаокоона»? Можливо, або це просто фамільні імена династії зодчих.

Питання не закрите.

Знамениту скульптуру встигли подивитися декілька поколінь. Та що лежить в основі міфа про Лаокоона? Найкраще про це розповідається  в знаменитій поемі древнього римського поета Вергілія «Енеїда». Вона була написана в І столітті до нашої ери. Поет був вихідцем із низів, високого зросту, смуглявий та слабкий здоров`ям. Він готувався стати адвокатом, але не вдалося, то ж взявся за віршування. Написані ним  в дусі пасторальної поезії «Буколики», а згодом «Георгіки» зробили його відомим поетом  у Римі. Сім років працював Вергілій над поемою і закінчив її вже після закінчення битви при Акциумі. Тут на півночі Греції 2 серпня 31 року до н. е. повноправним правителем Риму став Август-Октавіан. Вергілій на той час жив у Римі. Його особисто знав Август, а покровитель був Меценат. Поет стає головою кружка молодих поетів, до якого входить і Горацій. В 29 році Вергілій розпочав писати «Енеїду» – героїчну поему, присвячену подвигам і звершенням легендарного прародителя римлян, троянця Енея. Від нього безпосередньо і вівся рід новоявленого правителя Августа. Робота йшла повільно. Через чотири роки від початку  Август просив прискорити написання, на що в листі Вергілій відповів, що поки що зайнятий вивченням матеріалів. Лише в 23-ому році Вергілій закінчив і прочитав Августу другу, четверту і шосту пісні поеми. Закінчивши чорновий варіант свого твору в 19-ому році, Вергілій вирішив відправитися в подорож до Греції і Малої Азії. Йому хотілося, перш ніж  завершити твір, побувати в тих місцях, де відбувалися  події першої глави «Енеїди». Та Август вговорив поета поїхати з ним в Мегеру. Тут з Вергілієм трапився удар. 2 серпня 19 року до н. е. він помер в Бриндизиї, що на західному побережжі Італії. Помираючи, поет заповідав своїм друзям не видавати поему, бо рахував її не завершеною. За велінням Августа її, все-таки, опублікували і вона зразу ж набула популярності.

Так ось, Лаокоон…

Про трагічну долю цього жерця бога Аполлона Вергілій розповідає на самому початку, оповідаючи про те, як пала Троя, якою сім років не могли оволодіти греки. Причиною всього, як відомо, стала велика статуя дерев`яного коня. Поки воїни сперечалися, де його поставити, перед ними раптом з`являється Лаокоон. Якраз він виявив підозру щодо появи коня.

«Не вірте коню: обман в ньому якийсь таїться !

Чим би він не був, страшусь і дари приносящих данайців».

Раптом на гладі морській, вигибаючи тіло кільцями, з`являється змії-дракони. Вони повзуть на берег і обвивають спочатку синів Лаокоона, а потім і його. Душать, розривають тіло, умертвляють… Не гідно смертним спорити з богами, а боги вирішили погубити Трою! Із всіх героїв троянської битви врятувався тільки Еней. Він виніс на руках батька і маленького сина.

Якраз із оповідей «Енеїди» стає відомо про Лаокоона, того, хто усіма силами хотів відвернути страшну трагедію. Напевно тому цю героїчну постать неодноразово зображали художники, скульптори. Про неї говорять і по сей день.

«Біль, пронизуюча все тіло і велич душі знаходять свій рівномірний розподіл у всій побудові фігури. Лаокоон страждає, та його страждання нагадують страждання Філоктера із трагедії Софокла: його нещастя перевертає душу. Ми хотіли б зустрічати нещастя так само, як ця воістину велика людина». Це слова про знамениту скульптурну групу «Лаокоон» Йогана Йохима Вількельмана, вихідця з бідної сім`ї чоботаря із німецького містечка Стендаль, який став засновником наукових досліджень історії мистецтв.

Знаменитий Лессінг, один із відомих діячів німецької просвіти ХVІІІ століття, чимало часу віддав на дослідження і вивчення «Лаокоона». Він притримувався такої думки: « Майстер пом`якшив крик, надавши йому вигляду зітхання і не тому, що викриває не благородну душу, а через те, що крик противним чином викривляє лице. Розкрийте хоча би подумки рот Лаокоона і подивіться. Дайте йому прокричати і подивіться».

Надто розкритий рот, викривлений у гримасі болю, рахував Лессінг, викривляє образ. Він немислимий, бо суперечить вищому закону грецького образотворчого мистецтва – закону краси.

Зі своєю думкою виступив і Філіп Меллер, купець, який прибув до Вічного міста в 1786 році і зупинився в домі художника Тишбейна. « Для того, аби правильно розібратися в задумі і спрямованості «Лаокоона», варто відійти від нього на деяку відстань і закрити очі. Відкрийте їх і знову закрийте, ви побачите всю групу в русі і вам стане так боляче, що відкривши очі, ви побачите все зміненим». « Така , яка вона є, група ця, ніби відображена блискавка чи хвиля, застигла в камені в той момент, коли вона вдарилася в берег».

Філіп Меллер був псевдонім великого Гете.

Одне із відомих суджень належить прославленому французькому мистецтвознавцю Іполіту Тену, який жив в XIX столітті: « Ново (для свого, як відомо, часу), сентиментально, виразно;скульптура жахлива і зворушлива одночасно».

Вже починаючи з IV століття до нашої ери, пробуджується в Древній Греції цікавість до поривань душі: відобразити, виразити у своїх творіннях душу – одна з головних завдань, які повинен вирішити скульптор, рахував Сократ.

… Підняті в стражданні брови, зморшки на чолі, напіввідкритий в напруженні рот, опущенні куточки рота і деяка асиметрія рис лиця, підкреслюючи страждання, спустошеність, жах, напруженість.

Він бореться. Він ще бореться. Але вже впилася в його стегно, обкрутивши його руку і руку його сина змія. І все щільніше стискає свої смертоносні кільця навкруги безпомічних людей і друга змія. В нелюдській напрузі прагне врятувати життя своїх дітей і своє Лаокоон. Та все  марно. Старший син із жахом дивиться на безнадійні спроби батька визволитися. Молодший ледве живий усвідомлює свою неминучу загибель. В ледь схиленій голові Лаокоона, на його обличчі і печаль напівзабуття, і вперта нескореність.

Дивовижно тонко передали скульптори страхітливу фізичну біль і безмірну скорботу душі: все руйнується, не тільки Лаокоон, гине весь його рід… Фатальний епізод історії.

 

 

Підготувала Валентина Костьо

Валентина Костьо

Малювати почала в 2008 році. Самотужки опанувала техніку живопису. Першими були роботи на склі. Згодом почала малювати на картоні, полотні мастихіном. Працюю в техніці графіки, акварелі, настінного розпису, ілюстрації художніх творів, карикатури, художньої вишивки. Перша персональна виставка відбулася в замку Паланок м.Мукачево в 2009 році; 2010р. – персональна виставка в м.Хуст, галерея «Митець Верховини»; 2012р. – м.Виноградів арт-кафе  «Helena». Брала участь у колективних виставках і мистецьких фестивалях м.Виноградів, м.Ужгород, галерея с.Пийтерфолво Виноградівського району. Дві роботи експонувалися в м.Київ.  У 2009 році написала перші казки і колискові для дітей. У 2011 році вийшла друком перша збірочка поетичних оповідок «Намистинки», яку сама ілюструвала. У 2013 році виходить друком українською та російською мовами збірка казок для дітей «Відчуття щастя». У творчому доробку – поетичні твори, оповідання, гуморески...

Ця електронна адреса захищена від спам-ботів. Вам потрібно увімкнути JavaScript, щоб побачити її.
Детальніше в цій категорії: « Ілля Рєпін – «Бурлаки на Волзі»