Середа, 01 листопада 2017 19:21

І сміх і гріх

Автор
І сміх і гріх І сміх і гріх

Як ніколи зараз актуальне питання про освіту. Майже у всіх Інтернет-ресурсах є чимало статей та суперечливих думок щодо нового закону про освіту. Якщо чесно, то мені вже досить набридла ця тема і я вже не маю сили слухати або ж читати подібне. Зараз я спробую пояснити чому саме?

Коли мова заходить про освіту, то мене переповнюють емоції, здебільшого негативні. Все мною написане, буде виключно про шкільну освіту, так як в цьому «котлі» я варюся вже десять років і хоча б трохи можу тверезо оцінити ситуацію.  Наголошую, що ця стаття – це виключно суб’єктивна думка школярки. Хоча, я впевнена, що частина моїх переконань живе у серці кожного.

Якщо запитати учнів, чи подобається їм навчатися в школі, то, певне, відповіді будуть лунати негативні. Щодня я бачу незадоволені обличчя на уроках ( одне з яких – моє), нарікання на вчителів, на шкільну програму. Діти просто не розуміють: навіщо це все вчити? Як мені це все знадобиться в житті? – питання вічні. А як щодо домашніх завдань? Про вільний час можна забути під час навчального процесу. Коли мене питають, чим я буду займатися, що я роблю, то відповідь завжди одна – я вчуся. Та чи має це все бути так? Дитина повинна проводити якомога більше вільного часу на свіжому повітрі, ведучи активний спосіб життя, а натомість щонайменше п’ять годин сидить за партою, потім ще приблизно минає три-чотири години вдома за книжками. Можна зробити невеличке узагальнення, як проходить день звичайного українського школяра: зранку встав, зібрався в школу, пішов на навчання, прийшов, знову за книги, час спати. І так щодня. Сюди  ще можна віднести додаткові заняття, гуртки, секції, факультативи, які «розфарбовують» щоденну рутину.

МОН з всіх сил намагається покращити нашу систему освіти… А як щодо того, щоб створити скелет школи, який і буде опорою для покращення і подальшого навчання? Над цим МОН не задумовується? Програми,  як такої, не існує. Держава просто намагається створити з дітей роботів – ідеальний грунт для подальших маніпуляцій з боку влади. Школа має вчити дитину мислити, готувати до подальшого життя, давати фундамент… А ми, що маємо? У вищій степені незрозумілу суміш зі знань та ані найменшого уявлення як їх застосувати. Хіба це завдання школи? Я думаю, що ні.

«Наші діти розумні всупереч освіті, що надає Україна», – так казав один з вчителів моєї школи. Ці слова мене зачепили, я довго думала над змістом і прийшла до неоднозначних висновків. З одного боку виростає розумна нація і цілком можливий подальший розквіт України з такими людьми, а  з іншого – ці слова, сказані вчителем, справді страшні і правдиві.

Україна – це взагалі феноменальна країна. Я просто дивуюся… Ніякої економіки, ніякої влади, ніякої освіти, але ж держава існує! Виховує розумне покоління. Розумне, а не мудре, на жаль… Тисячі обдарованих дітей їдуть в інші країни, щоб люди могли застосувати та оцінити їхні знання належним чином. Це створює досить велику проблему в Україні. Влада як-небудь намагається заохотити дітей залишатися, служити  розвитку Батьківщині, але поки-що результати незначні.

Осмислюючи це все, в голові твориться просто хаос. Стільки безладу, на який жаліються не тільки учні – від вчителів часто-густо можна почути не менше нарікань на систему освіти. Сміття доволі, а хто прибирати буде? Наші методи навчання не покращувати потрібно, а будувати нове і надійне. Кому заважали  ці  мовні, так би мовити, особливості в навчанні? Принаймні зараз є набагато важливіші питання, які потрібно вирішувати, а не перемикати увагу людей (до речі, дуже ефективний метод маніпуляції суспільною свідомістю) на те, що потребує меншої уваги.

Тим самим у мене виникло питання, чому при проведенні освітніх реформ, там не задіяні думки учнів та вчителів? Для них все це робиться, а думки не питають. Проводять їх ті, хто жодного дня не працював в школі з дітьми і не мають найменшого уявлення про те, як потрібно працювати з різними поколіннями ( про ЗНО в мене думка та ж сама).

Завершуючи викладати свої наболілі думки, хочу сказати, що потрібно впроваджувати реформи, які дійсно потрібні. Вони мають полегшувати  та робити навчання ефективним, а не ускладнювати  його до неможливості.

Отож, надіємося на краще і віримо, що бодай через десять років, але все ж система навчання  буде на тому рівні, який хоч трохи буде приносити  задоволення всім: батькам, вчителям, а головне – дітям.

 

Мирослава Леньо

Мирослава Леньо

Ця електронна адреса захищена від спам-ботів. Вам потрібно увімкнути JavaScript, щоб побачити її.