Понеділок, 20 квітня 2015 00:00

Люди! Будьте ЛЮДЬМИ!

Автор

Недаремно кажуть, що байдужість вбиває. І вбиває як духовно, так і фізично.

Подумайте тільки, скільки дітей, які проживають у менш розвинених країнах, щодня помирають від голоду, холоду, хвороб тільки через те, що «сучасне» суспільство не хоче бачити і розуміти, що не все так ідеально, що світ не обмежується такими «глобальними» проблемами, як що одягнути, яку нову світлину викласти у соцмережі, як заробити побільше грошей; а скільки людей замикаються в собі тільки через те, що їхньому оточенню байдуже до них, і ці всі самогубства – це не вияв небажання жити, а навпаки – крик душі людини, яка намагається будь-яким шляхом донести до нас: «Зрозумійте, я теж такий, як ви, я також хочу жити нормальним життям! Зверніть на мене увагу!».

А скільки молодих хлопців щодня помирають на теренах України лише тому, що владі просто БАЙДУЖЕ до них!...

І знаєте, що найболючіше?

Байдужість вбиває цих хлопців не лише фізично, а й духовно, проникаючи в кожну клітинку їхнього тіла та наповнюючи його сумнівами та ненавистю… І в цьому винні не лише політики, як скаже більшість із нас, а й ми – «справжні патріоти»…

 

Зараз я хочу розповісти вам одну історію, яка трапилася у суботу перед Великоднем. Сподіваюся, вона змусить вас замислитися…

Як і всі інші, я, повертаючись з навчання, намагалася якомога швидше дістатися додому. Мабуть, кожному знайома ця метушня напередодні свята, коли всі кудись поспішають, про щось розмовляють, намагаються в коротші терміни з усім упоратися…  І ось у цій метушні, чекаючи автобус на зупинці у Мукачеві, я спостерігаю ситуацію: чоловік років 30, у «бувалій» військовій формі, видно, що повертається додому з АТО, домовився з трьома хлопцями, щоб він поїхав з ними на таксі додому – в Берегово. Начебто все добре, усі вже поклали свої речі в багажник, хочуть сідати в таксі, але тут приходить чоловік (мабуть, знайомий решти компанії), якому «дуууже терміново» потрібно доїхати до Берегова, і який обіцяє заплатити більшу суму грошей.

І як ви думаєте, що зробив водій таксі?

Він просто вийняв рюкзак солдата, подав тому його речі, і сказав «багатшому», що той може сідати! Єдине, що сказав солдат, було:

«І це я за Вас воював у Сєверодонецьку? Там нас ненавидять, а тут, я бачу, також…»

Після цих слів солдат розвернувся і пішов геть… Люди почали обурюватися : «Як це так?», а водій, зрозумівши свою помилку, крикнув навздогін солдату, що хай сідає, він його безкоштовно довезе, але було запізно… Якщо бути відвертим, то я ще ніколи не бачила такий погляд, як у того солдата: стільки болю й страждань було в тих очах, коли, проходячи повз зупинку, він поглянув на людей!...

Цією історією я хочу показати, як важливо для кожного з нас не бути байдужим, адже наша недалекоглядність може зруйнувати чиєсь життя…

Так, можливо, хтось скаже: «Але ж всі ми люди, нам властиво думати про власну вигоду і робити помилки».

Це, звісно, так, але якби всі  жили за таким принципом, то хто б зараз воював на Сході за те, щоб ми жили у вільній державі, щоб над нами було мирне небо, щоб ми, врешті-решт, могли щиро посміхатися?

Люди! Будьте людьми!

Слава Україні!

Вікторія Дубінець

Вікторія Дубінець

Незажаючи на юний вік, на моєму рахунку вже доволі  багато як досягнень, так і поразок. Але я не звикла опускати руки, адже живу за принципом, що завжди потрібно йти до своєї мети. А ще люблю дарувати позитивні емоції людям, які оточують мене, і, хоч би що трапилося, завжди посміхаюся, адже "якщо ти посміхаєшся життю, то і життя тобі обов'язково посміхнеться ". Головне – вірити в це, і лише  тоді наберуть чинності рядки про те, що "ВСЕ буде добре для кожного з нас"!

Ця електронна адреса захищена від спам-ботів. Вам потрібно увімкнути JavaScript, щоб побачити її.

Останні з Вікторія Дубінець