Четвер, 09 лютого 2017 07:23

Перезахоронення тлінних останків владики Івана Маргітича

Автор
Перезахоронення тлінних останків владики Івана Маргітича Перезахоронення тлінних останків владики Івана Маргітича

У Боржавському вшанували світлу пам’ять і перезахоронили тлінні останки владики Івана Маргітича.

Час ще не дав оцінки цій добі – суботі четвертого лютого 2017-го… 

Її історичну значущість та духовну цінність згодом оцінить людність нашого краю. А поки що сюди збирався народ. Мов у повноводну ріку вливалися живі потоки прибулих мирян  з Міжгірщини, Рахівщини, Тящівщини, Хустщини, Іршавщини, Мукачівщини, Ужгородщини…

Люди безперервно прямували до унікальної і величної споруди Божого маєстату – храму Покрови Пресвятої Богородиці. Мов складені у молитві до Всевишнього людські долоні він підносився до небес, гордо оглядаючи всю Приборжавську долину. Ця будова – ровесниця незалежної України. Вона розповідає новому часові про недалеку минувшину, яка й досі нуртує, напуває людей живильною благодаттю, вгамовує духовну спрагу, зцілює душу, надає сили і здоров’я, наснаги до життя. 

Вібрує в радості Земля, вся навколишня природа. Навкруги стоять, юрмляться люди. Їх сюди зібрала непересічна подія: у 96 рік від дня народження патріота, вірного сина і проповідника Христової Церкви сюди  прийшли вшанувати його пам'ять тисячі людей. Лишаючись на рідному грунті Іван Маргітич переріс у видатну постать ісповідника Христової віри і церкви. Люди різного віку, національностей, політичних поглядів і релігійних переконань зійшлися сюди, щоб одностайно віддати заслужену шану і повагу та вклонитися світлій пам’яті народного владики, очиститись душею підсилити заряд  своєї наснаги і духовної енергії для відданого служіння власному народу, рідній Україні.

Ця церква – дітище львівського архітектора – новатора Василя Коваленка та нашого земляка Василя Черкуна. В ній поєдналися стилі християнського Сходу і Заходу, які високо оцінили знавці культових споруд. Тут вражає все: настінні розписи і фрески, масштабність і розмах, сміливість задуму і новизна, що передали сутність християнства від його  зародження до сьогодення. Це неперевершені витвори і роботи  рук художників Антона Ковача, Василя Зимомри, Ігора Іваніги, Михайла Приймича, автора унікального іконопису установленого в цьому храмі іконостасу Юрія Фозекоша та різьбяра Василя Рубіша…

Сама атмосфера храму дарує незримий спокій, відчуття примирення, сіє братню любов. Тут литися мудрості і славі Господній навіки. Церква допоможе людям шукати і знаходити захисту від житейських бід, негараздів, випробувань долі, непересічних буденних труднощів і повертати душевну рівновагу та виваженість, які так необхідні кожному з нас у цей нелегкий суєтний час, який спільно переживаємо. Молитви будитимуть думки, честь, совість і свідомість нагадуватимуть кожному про щоденні християнські обов’язки.

11-тагодина ранку. Потрійним обходом храму розпочинається урочисте торжество. Гості піднімаються сходами, входять до храму, прямують до вівтаря. Під величний спів зведеного духовного хору семінаристів Ужгородської  богословної академії та Ужгородського кафедрального собору Архієрейську Божу службу розпочинає отець і глава української греко-католицької церкви блаженніший Святослав (Шевчук) та єпарх Мукачівський Мілан (Шашик). В ній беруть участь очільники митрополій Ігор (Возьняк) Львівський, Володимир (Війтишин) Івано-Франківський, Василь (Семенюк) Тернопільсько-Зборовський, владика Василь (Івасюк) єпарх Коломийсько-Чернівецький, владика Йосафат (Говера) екзарх Луцький, владика Йосафат (Мощич) єпископ-помічник Івано-Франківської архієпархії, владика Ніл (Юрій Лущак) єпископ-помічник Мукачівський.  Понад 175 священиків, молодих семінаристів і майбутніх богословів, серед яких переважна більшість колишніх вихованців самого владики та вихідців з його рідного села Боржавського, братів та сестер з різних чернечих орденів, сотні мирян з Івано-Франківщини, Львівщини, Буковини, Тернопільщини та Рівненщини… 

Видатна постать народного владики, який жив з народом переносив нелегкі часи страждань, відчутні болі та приниження людської гідності своєї нації, став взірцем, гідним для наслідування всіх послідовників Христової Церкви. В сьогоднішній події віддзеркалений глибинний зміст. Масова присутність єпископату, духовенства і людей стали доказом заслуженої прослави в народі вірного слуги владики Івана Маргітича.

У своїй проповіді єпископ Мілан підкреслив що всі ми сьогодні молимось за упокій душі народного владики, але мало би бути навпаки. Ми б повинні просити його щоб він постійно молився за всіх нас, бо саме він удостоївся такої  високої честі «від земного престолу одразу пристав перед Престіл Небесний». Сталося це 7-го вересня 2003 року  під час освячення престолу, його омивання святою водою, вином та трояндовою водою у новозбудованій церкві в селі Пилипець на Міжгірщині…

З хвилюванням присутні уважно слухають проповідь глави Української греко-католицької церкви блаженнішого Святослава. Він наголосив, коли спільно молився і вдивлявся в обличчя присутніх на сьогоднішній Літургії, серце його розділяло радість: скільки людей сьогодні приступили до сповіді і до святого Причастя. Ми повинні подякувати Господу Богу за те, що  у свій час подарував церкві такого пастиря, як Іван Маргітич. Цікаво, що б сьогодні він хотів сказати своїм людям, з чим би він звернувся до них. І до серця прийшло єдине слово – «Єдність». Найперше – наша єдність з Богом, бо вона дарує усім нам спасіння і життя вічне. По-друге – єдність з намісником Апостола Петра, бо там де Папа, там – правдива церква.  І найголовніше – Єдність Христової Церкви в Україні (між вірниками Заходу, Центру, Сходу, Півночі і Півдня). Ось де запорука ісповідництва владики Івана Маргітича, його несхитної сили, переконливої віри і заслуженої слави.  Її ми всі відчули сьогодні, спільно пережили, оцінили і взяли на своє озброєння як дороговказ для наслідування. Сердечно дякує владиці Мілану та всім вірникам Мукачівської єпархії за запрошення прибути в Боржавське на перезахоронення народного владики. 

Літургія прослави вірного слухи Христової Церкви переноситься у підвальне приміщення храму де упродовж 14 років  покоїлося тіло владики. Надмірна вологість у цім святім місці створила проблему. Після ремонту під святилищем у храмі облаштували спеціальний саркофаг. В нім і знайде свій останній прихисток прах владики. До нього буде зручний доступ для всіх бажаючих і віруючих.

Державність України повинна будуватись на національних і вселенських основах. Дорогою страждання з Ісусом Христом у свій час переслідування Церкви  ішли священнослужителі Олександр Хіра, Петро Орос, Павло Мадяр, Йосип Завадняк, Віктор Хома, Теодор Ромжа, сотні ісповідників греко-католицької церкви яких мучениками  визнала вселенська церква. Настають часи, коли народ починає віддавати їм належну честь та шану. І в цьому нас переконало сьогоднішнє небувале торжество перезахоронення тлінних останків владики Івана Маргітича, який відійшов у небесні засвіти, до берегів вічної Божої любові, але гідно виконав своє земне покликання, утверджував людей у вірі, постійно рятував їх від духовного падіння, проявляючи належну  увагу, повагу, добро милосердя, повсякденно ревно виконуючи святі заповіді Божі та дотримуючись істини Святого Письма. 

Марія КОНКІНА

 

Марія Конкіна

Я нікому не віддам твою весну, край зелений і незайману красу, дикий ліс, квітучий яблуневий сад, тиху велич переплетених Карпат! Україна - моя радість і журба, моя тиха, віком стомлена сльоза. Ми разом з тобою будемо завжди, моя пісне, білим голубом лети...

Люблю дітей за їх наполегливість, неупередженість та щирість...

Ця електронна адреса захищена від спам-ботів. Вам потрібно увімкнути JavaScript, щоб побачити її.