П'ятниця, 12 травня 2017 09:01

Паломники Виноградівщини побували в Українському Єрусалимі

Автор
Паломники Виноградівщини побували в Українському Єрусалимі Паломники Виноградівщини побували в Українському Єрусалимі

Західна Україна славиться численними християнськими святинями. Не лише українці, але й громадяни ближнього та дальнього зарубіжжя частенько навідуються до Гошева, Зарваниці, Унева, Погоні, Теребовлі, Крехова, Галича, Почаєва…

На намоленій віками землі вони постійно шукають умиротворення душі, гармонії і спокою, звільнення від незліченних гріхів, душевних негод і угризіння совісті, запізнілого каяття та розпачу, зневіри і останньої надії на зцілення від недугів моральних, фізичних та тілесних. Та справжнім відкриттям для паломників Виноградівщини  стала недавня поїздка до Богом вибраної землі на Яворівщині. Саме там  розташоване село Страдча, прозване в народі Українським Єрусалимом…

Протягом травня у наших храмах триває пошанування Пречистої Богородиці. Напередодні цього молитовного єднання декан району Мирослав Сипко організував поїздку вірників Виноградівщини до Страдчі. Щоб вірники занурилися в його нескорений дух, пройшли страждальною дорогою Ісуса, віддали належну честь, шану, уклін і молитовну подяку самому Творцеві, Його єдинородному Сину Ісусу та цариці небесній – матінці Бога живого.

Остання субота квітня. Рівно опівночі від Успінського Архідеканального храму на 4-х комфортабельних автобусах на Яворіщину вирушають паломники Виноградівщини. Час спливає непомітно. Саме на перетині шляхів, що колись вели у західну Європу лежить нестримна у потоці машин автотраса Львів-Краковець. На ній колись виникло поселення Стрілиськ-Домамир. Через нього пройшла орда хана Батия. Під час свого набігу іновірці повністю спалили село і умертвили всіх його мешканців. На пожарищі згодом появилося нове поселення  Страдч (назва його очевидно пішла від слів страдати, страта). І не випадково. Історія вибраної Богом цієї землі особлива. У 1939 році отець Микола Волковський (родом з Тернополя, рідний брат дружини Михайла Грушевського) у архівах нарив цікаві відомості про свою парафію. У другій половині ХІ століття тут появилася печерна церква – історичний свідок появи християнства на західноукраїнських землях. Започаткували її два ченці самітники. Втікаючи від набігів кочівників з Києва вони добралися сюди. На нічліг зупинилися тут. Вранці вирішили, що зможуть  жити, без повсякденної суєтності тут виконувати свою чернечу повинність, перебувати у постійних молитвах та пості для упокорення свого норову і духу. Вразила ченців сама місцевість. Навколо простягалися розкішні природні угіддя. Їх ще не торкалася людська рука. Навкруги простягався зачарований тишею і спокоєм сосновий бір. Був він багатий на здобич та пухнасту звірину. У водах річки Верещиці постійно плескалася риба.

У піщаному пагорбі монахи вирили келії. Робота тривала і захоплювала їх. Так на Страдецькій горі (359 м) постала Печерська Лавра…

8-ма година ранку. Паломники Виноградівщини прибули до Страдчі. Їх чекали. На зустріч вийшли намісники святині  41-річний отець Іван Колтун. Вже 14 років він опікується цим потужним паломницьким центром. Досконало знає його історію. Він захоплено оповідає її прибулим із Закарпаття відвідувачам. Двоє його помічників – отці Михайло Нискогуз та Володимир Пиріг приступають до сповіді вірників. До них долучаються наші священики Мирослав Сипко, Микола Дербак, Іван Корпош, Роман Василинка… Потім проходить свята літургія. До причастя приступають наші земляки  Єлизавета Ворю, Магдалина Максимів, Марія Кеню, Ганна Мочарко, Наталія Громовчук, Марія Вароді, Іван Тупиця з дружиною Тетяною…

Оголошується обідня перерва. І хоч погода похмура та холодна на душі людей – осяйна радість. Тут вражає все: мальовнича місцевість, свіже повітря. Тут легко дихається всім. За відведену для споживання їжі годину у місцевій крамниці учасники групової поїздки встигли придбати необхідні для себе та близьких пам’ятні сувеніри, іконки, молитовники, вервички, книжечки «Набоженство до святої Божої крові», «Молебень до Божої матері –  Пречистої Богородиці», «Страдч: Хресна проща».

У визначену годину паломники Виноградівщини вирушають в Єрусалимську Хресну дорогу (Кальварію). На всій дорозі від зупинки до зупинки людей не покидає відчуття Божої присутності, материнської опіки Пречистої Діви та полум’я Христової любові… Молилися біля гробу монахів, яких у ХІІІ столітті повбивали татари, у печерній церкві біля престолу Страдецькій Матінці Божій Нерушимої Стіни, перед Кивотом за рани і найсвятішу кров, пролиту Ісусом, за жертовний його відкуп і спасіння усіх нас.

Паломники  почули цікаву історію. У 1947 році з Галичини до Сибіру та Середньої Азії вивезли багатьох західняків. Засуджені  на примусові роботи молоді дівчата інколи співали своїх пісень. Якось їх підслухав старий татарин. На обідній перерві він наважився і підійшов до них. Поцікавився чи справді вони із західної України. Старець попросив дівчат щоб після роботи на могилі їхнього хана вони проспівали молитву «Під твою милість». Лише їхній спів та ця молитва знімуть прокляття з татарського народу яке ось уже 700 років висить, тяжіє  над ними. Воно – за скоєний злочин предків,  котрі 700 років тому в селі Страдчі на Галичині живцем спалили все село і його мешканців. Лише так їм проститься ганебний вчинок, скоєний завойовниками у ХІІІ столітті.

Ця поїздка збагатила всіх паломників незабутніми враженнями. Вона наблизила їх до Всевишнього, поглибила віру, допомогла знайти сенс свого життя. Запаливши свічки вірники просили здоров’я для близьких і рідних, милосердя та спокою Україні, закінчення братовбивчої неоголошеної війни на Сході. Поїздка навчила всіх гідно пошановувати та оберігати свій духовний спадок, що проливає світло на поширення християнства з давньої глибини і як нерозривний ланцюг духовно єднає з предками.

За цю поїздку всі паломники щиро вдячні її організатору декану Мирославові Сипку та своїм духовним наставникам.

 

Марія Конкіна

Марія Конкіна

Я нікому не віддам твою весну, край зелений і незайману красу, дикий ліс, квітучий яблуневий сад, тиху велич переплетених Карпат! Україна - моя радість і журба, моя тиха, віком стомлена сльоза. Ми разом з тобою будемо завжди, моя пісне, білим голубом лети...

Люблю дітей за їх наполегливість, неупередженість та щирість...

Ця електронна адреса захищена від спам-ботів. Вам потрібно увімкнути JavaScript, щоб побачити її.