Четвер, 15 червня 2017 11:59

Поєднання таланту і животворної краси Землі

Автор
Поєднання таланту і животворної краси Землі Поєднання таланту і животворної краси Землі

В моїх руках нове, справді унікальне літературно-художнє видання Івана Васильовича Хланти «Мелодії душі Василя Гангура».

У світ вийшло у березні цього року. Тиражем невеликим – 200 примірників. Охоплює 111 сторінок. Однак, всі вони виразні, об’ємні, і дуже повчальні. Вдалий сам задум автора. Цікаве його вирішення, втілення у художній твір. Виданий товариством друкованих видань «Патент» в Ужгороді розпочав самостійне життя. Це вдало опоетизований авторський нарис про життя і творчий шлях члена Національної спілки художників України, майстра пензля Василя Гангура. В мистецький світ він вийшов з присілка Поляна в селі Копашново Хустського району. Ще в дитинстві відчув дотик рідної землі, любов і повагу до селянської праці,  захоплення  малюванням. Ніколи не був байдужим до оточуючої його природньої краси отчого краю, задушевної материнської пісні і молитви, яка постійно будила віру в серцях її 4-х хлопчиків і 2-х дівчаток. В сімї  в нім зародилося оте неповторне бажання чесно служити народу.

На площі Шандора Петефі в Ужгороді мав свою майстерню. У  ній завжди панував порядоу. Акуратність відчувалася у всьому. Кожна річ мала своє місце. Стелажі були заповнені його картинами. Окремо лежали складені підрамники з натягнутим полотном. На полицях зберігалися мистецтвознавчі журнали, література, каталоги робіт видатних художників світового і українського живопису.   До митця, добре знаної інтелігентної людини високої ерудиції, стійкої громадянської позиції, скромної в побуті, соціально-чутливої, з чуйним серцем і доброю душею частенько заходили однодумці і друзі, колеги по живопису, його колишні вихованці і добрі знайомі. Тут бували архітектор Петро Гайович, мистецтвознавець Іван Хланта, художники Василь Вовчок, Сергій Глущук, Василь Олашин…

Він ніколи не зволікав часом. Завжди був підтягнутим, у гарній творчій формі. До останку своїх днів невтомно творив, малював не покладаючи рук. Любив писати етюди, замальовки  храмів, начерки тварин, підмічені на лужку, на полі, біля річки. У буднях він умів знаходити теми, виразні мотиви, розробляти свою техніку. Працював у різних напрямках: акварель, пастель, олія, гратографія (малюнок видряпуванням на чорному тлі). Писав пейзажі, натюрморти, портрети. Творчість вимагала від художника виваженої стабільності та продуманості у розкритті обраного задуму. За кожною роботою відчувалась рука зрілого майстра з високими естетичними смаками, непідробним творчим стилем, темпераментом характеру. Мелодія життя відчувалася в кожнім його полотні. Мав двох синів – Віталія та Дмитра. З дружиною Ольгою Дмитрівною прожили спільних 37 літ. Її він зустрів в Ужгороді. Дівчина з Житомирщини, Новоград-Волинського району навчалася  в училищі радянської торгівлі. Чекала його з армії. І дочекалася.

Не все так гладко складалося в житті. Тричі поступав до Ужгородського училища прикладного мистецтва. Першого разу запізно приніс документи до приймальної комісії. Другого разу склав майже всі екзамени і на іспиті з української мови та літератури заглянув до записника, якого вчителька порахувала його шпаргалкою і попросила вийти з екзамену. Третього разу був зарахований до училища. Навчання в нім перервала військова служба в ракетній частині, яку проходив у Мукачеві.  Щоб побачити світові шедеври мистецтва, їздив у музеї Москви, Ленінграду, Риги, Талліна. Свою дипломну роботу, яка зайняла 25 квадратних метрів, виконав на стіні кафедри ядерної фізики Ужгородського державного університету і присвятив її ядерній фізиці. Захистився на «відмінно» у 1971 році і одержав червоний диплом з відзнакою. Потім успішно закінчив художньо-графічний факультет Одеського державного педінституту імені Костянтина Ушинського.

Додому, в присілок Поляна летів мов на крилах. Ніколи не оминав нагоди побувати в місцевому Свято-Іоанно-Богословському жіночому монастирі. Уважно прислухався до животворящого і святого слова. Боже провидіння з дитинства вело його по життю. Рідна мати-земля світлосяйним промінням зігрівала свідомість і душу. Розчулені молитви черниць зворушували його і були світильником того вогню, що пробуджували його уяву, фантазію і творили мрію. Часто згадував  монаха Юрія Кениза. У нього вперше побачив іконки з ликами святих. Їх почав перемальовувати. Спочатку на прохання рідних, а потім і для своїх сусідів. Це остаточно укріпило в нім бажання стати художником.

Як митець мав величезний вплив на своїх земляків. Його здобутки надихали односельчан-художників старшого покоління Володимира Бринзея, Михайла Ковача, Василя Хланту та його внука Василя, однофамільця Василя Гангура, Івана Василинця, митців молодшого покоління: трьох Іванів – Бошка, Гангура, Костриця, Віру Хланту, Наталію Ковач, Андрія Гербея, Оксану Гангур та інших, які успішно позакінчували Ужгородський коледж мистецтв та інші мистецькі виші.

Василь Михайлович вів насичене мистецьке життя: виставки, пленери, численні поїздки, активна громадська робота. За життя зібрав унікальну мистецтвознавчу бібліотеку, каталоги робіт визнаних світових та українських  художників. Ними часто користувалися його студенти. Їх навчав спецдисциплінам (живопису, рисунку, композиції на всіх курсах Ужгородського училища прикладного мистецтва, де викладав з 1981 року). По роботах своїх студентів, стилю написаних ними робіт легко розрізняв і впізнавав творіння кожного свого вихованця. Схитрувати в нього було неможливо, бо мав феноменальну зорову пам'ять. Як митець  виставлявся на 29-ти виставках творів закарпатських художників обласного, регіонального, республіканського та зарубіжних творчих звітів в угорській столиці Будапешті, Ніредьгазі, в словацькій – Братиславі, Гуменному, Сніні, Кральовські Хлмец, Парижі, вищій школі мистецтва та галереї «Розмарі» (США)… Мав 8 персональних виставок в Ужгороді, Києві, Братиславі, Гуменному… Відомі глядачам його полотна з серії «Пісня моїх Карпат»: «Літо під Менчулом», «Карпатський мотив», «Танок», «Звучить мелодія», «Зустріч молодих», «Закарпатські вечорниці», «Сільський мотив»; з серії «Моє місто»: «Ужгород. Вид на художній музей», «Площа Героїв Космосу», «Міський дворик»; в серії «Зимові пейзажі Закарпаття» ним вражаюче написані полотна «Сніг іде», «Рання зима», «Хутір Становець», «Творіння природи Скелі». Вражають глядачів його картини «Ранковий серпанок», Світанок на Верховині», «Прядіння», «Ткання», «Білять полотно на сонці», «Дівчата після купання в річці». Мав багато задумів, виношених планів і мрій, але не всі встиг втілити в життя.

Народився 10 грудня 1945-го, а помер 24 березня 2005-го. На 60-му році свого життя відійшов на Луки Сваржа. В Закарпатському образотворчому мистецтві Василь Гангур залишив яскравий, глибокий, чарівно-неповторний свій слід. В його мистецтві проявився незмірний художній талант, не міліючи в доброті  людська душа. Василь Михайлович любив життя, свою родину, людей і предивний карпатський світ, що постійно надихав його, давав невичерпну енергію і окрилене натхнення, що назавжди залишилися  в роботах митця і високо оцінене сучасними глядачами.

 

 

Марія КОНКІНА

Марія Конкіна

Я нікому не віддам твою весну, край зелений і незайману красу, дикий ліс, квітучий яблуневий сад, тиху велич переплетених Карпат! Україна - моя радість і журба, моя тиха, віком стомлена сльоза. Ми разом з тобою будемо завжди, моя пісне, білим голубом лети...

Люблю дітей за їх наполегливість, неупередженість та щирість...

Ця електронна адреса захищена від спам-ботів. Вам потрібно увімкнути JavaScript, щоб побачити її.