Понеділок, 02 жовтня 2017 13:55

Відводить ангел біди всі людські

Автор
Ольга Царицанська Ольга Царицанська

Цінуй минуле й вічності не бійся

І у нащадках наших не вмирай.

 У популярній серії «Бібліотечка Міжнародної Академії літератури й журналістики», започаткованій у Львові кілька років тому, вийшло з друку сьоме літературно-художнє видання визнаної у світі української поетеси Ольги Царицанської «Сльоза на кетязі калини». Читачам і шанувальникам поезії вона добре відома, як авторка поетичних збірок «Віра, надія, любов», «Терновий сад», «Я повернуся з журавлями», «На вітрах розлуки», двох книжечок для дітей дошкільного та молодшого шкільного віку «Котик Попелястий» та «Золоті дзвіночки», художньо-документальної повісті «Дві батьківщини», написаної у співавторстві з Яром Чорнобором (відомим українським письменником, голвним редактором газети «Літературний Львів» Павлом Федюком, низки статей про Великих Жінок України ХІХ століття, численних віршів, які друкувалися у дитячих художніх виданнях, журналах і вже покладені на музику пісень. Вони співаються  й виконуються в дитячих садочках до Дня матері, батька, Святого Миколая, Різдвяного Святвечора та Пасхальних свят… Серед багатьох титулованих визнань  якими удостоєна за плідну багаторічну літературну працю, як найдорожчу реліквію ця жінка зберігає медаль МАЛІЖу «За визначні успіхи в журналістиці, літературі, мистецтві, благодійності».  

У передмові «Моє життя – ріка любові» Ольга Гавриїлівна розповідає: народилася 27 листопада 1946 року в селі Лисятичі Стрийського району на Львівщині в учительській родині. В цім селі батько директорував. На великій перерві забіг додому. І дуже вчасно: щойно народилася донечка, яку перебрав на руки  від сільської баби-повитухи. Тоді її побачив уперше, але радість виявилася закороткою. За життя крихітки батькам прийшлося поборотися. В найскладніших моментах її життя завжди знаходилися чуйні і добрі люди у білих халатах. Вони врятували її і зробили все неможливе щоб дівчинка вижила.

Коли мала два з половиною роки батьки переїхали у мальовниче село  Колодруби на березі Дністра. Сюди директоркою школи призначили матусю. У п’ять років Ольга офіційно стала школяркою. Сімя Головенків тут не затрималася, її вчителювати перевели до райцентру Комарно. У фільварку колишнього польського магната  Лянскоронського між містом і селом Переможне на території чудового старовинного парку була середня школа. В ній і працювали її батьки. Олечка теж тут закінчила 11 класів. Мріяла стати журналістом. Однак шкільна подруга підбила її на відділення французької філології. Так вона стала студенткою факультету іноземних мов Львівського державного університету імені Івана Франка.

На четвертому курсі вийшла заміж. На п’ятому – 27 листопада 1967-го саме у день свого народження народила синочка Віктора. Після закінчення вузу три роки працювала на рідній кафедрі французької філології. Потім вчителювала. У школах викладала англійську та українську мови.

В чистий   четвер 1 травня 1975-го народився її другий синочок Святослав. 2,5 роки перебувала в декретній відпустці. Далі 9 років працювала перекладачем з французької та італійської мов. Мінялися її посади, місця роботи, але Поезія назавжди прописалася в її душі.

Початок третього тисячоліття круто змінив її долю. В кінці 2001 року на презентацію книги «Дві батьківщини» була запрошена до американської столиці українців міста Чикаго. У цьому місті вітрів затрималася на 3,5 роки. Наша землячка Оксана Кушіцька стала видавцем газети «Українське слово». При ній створили літературне об’єднання «Свічка Тараса». Роботу його очолити довірили Ользі Царицанській. Членами об’єднання стали поети різних хвиль еміграції, цікаві і непересічні особистості. Вони надихнули талановиту жінку на створення персональної сторінки «На перехрестях життя». Одночасно творча інтелігенція української діаспори створила мистецьку організацію «Чиказька богема». Спільно започаткували творчі вечори, зустрічі, концерти. Маючи 10-ти річну мультивізу жінка вільно курсувала між Америкою та Україною. Доля змусила її зробити вибір між містом вітрів і містом левів, між якими вона розривалася. Душа вибрала нічим незрівнянний Львів – місто її незабутньої юності і перших плідних творчих поривань.

На рідній землі громадська діячка швидко себе знайшла. Стала заступником головного редактора та заввідділом поезії журнал-газети «Сузіря», літературним редактором, коментатором-оглядачем та модератором дитячого інтернет-порталу тепер вже Асоційованого члена ЮНЕСКО Міжнародної Академії літератури і журналістики. Брала активну участь у організації щорічних дитячих фестивалів «Рекітське сузіря». Всі обдаровані діти України та ближнього зарубіжжя добре знають і глибоко поважають цю вродливу, по-материнськи миловидну жінку, як голову журі в номінації «Поезія». Жодну дитячу підбірку написаних творів вона не залишила без уваги. Її справедлива оцінка, мудра підтримка, влучне зауваження і корисні поради допомогли багатьом  маліжанам у подальшому творчому злеті. Щирим і вдячним словом її згадують ті, біля витоків творчості яких вона колись стояла. Це – Василь Малишко, Вікторія Пилипчук, Олександра Онисько, Ганна Кінаш, Анастасія Ференц, Крістіна Ткаченко, Оксана Плитка, Діана Брич, Сергій Барнич, Яна Пальок, Вікторія Басс, Даря Гузинець, Ольга Бучек, Маркіян Лехман та інші.

Обережно гортаю сторінки її нової збірочки «Сльоза на кетязі калини». Серце завмирає, коли перечитуєш її поезії «Зупинись на хвилинку, Земля», «Ти пам’ятаєш, Мамо», «Небесна сотня», «Молитва», «За що?», «Герої України», «Кача сумно кряче», «Пересторога», «Ширяв у небесах орел, кружляв»… На всі животрепетні події, що відбуваються в Україні відгукується поетеса. Вона любить свою землю, народ, рідних людей які її постійно оточують. До днів народження близьким і рідним серцю людям адресує віршовані вітання «Дві п’ятірки крутобокі», «У золотім обрамленні життя», «Небесні ангели співають», «Знову весна до тебе прилетіла», «Дарую радості прибій», «Знову осінь докинула рік» та інші. З яким трепетом читаються її вірші «Материнська туга», «Цвіт яблуневий восени», «Твої очі – небесна блакить», «Між нами пролягло аж півстоліття», «Моя пізня любов»… У них зізнання у щирих почуттях. Вони підносять жіночу душу над часом і прожитими літами. Знову надихають приспані крилаті мрії, бо «в рахунку роки помилились і весну їм вернула пережита заново твоя любов». Немало розсудливих думок і материнських повчань  читач знайде у мудрих її 11-ти катренах, якими завершується це видання. Як каже сама авторка: «я не хлібом, а красою сита, сміюся над багатством королів». І залишає нас авторка у роздумах:

 

Любов земна! Співай, танцюй і смійся,

Цілуй, лети, вертайся, обіймай,

В росі купайся, у промінні грійся

І серця жодного не оминай.

Любов земна! Цвіти, рости і сійся,

Перетвори земне життя на рай,

Цінуй минуле й вічності не бійся

І у нащадках наших не вмирай.

 

Марія Конкіна

  

 

 

 

Марія Конкіна

Я нікому не віддам твою весну, край зелений і незайману красу, дикий ліс, квітучий яблуневий сад, тиху велич переплетених Карпат! Україна - моя радість і журба, моя тиха, віком стомлена сльоза. Ми разом з тобою будемо завжди, моя пісне, білим голубом лети...

Люблю дітей за їх наполегливість, неупередженість та щирість...

Ця електронна адреса захищена від спам-ботів. Вам потрібно увімкнути JavaScript, щоб побачити її.