Середа, 21 січня 2015 00:00

Андрій Любка

Автор

Поет, прозаїк, перекладач і есеїст. Лауреат літературних премій "Дебют" (2007) та «Київські лаври» (2011).

 

Народився в Ризі 3 грудня 1987 року. Довгий час мешкав у місті Виноградів Закарпатської області. Закінчив Мукачівське військове училище, а у 2009 році – українську філологію Ужгородського національного університету. Автор збірок поезій «Вісім місяців шизофренії» (2007), «ТЕРОРИЗМ» (2008), "Сорок баксів плюс чайові" (2012). У 2012 році презентував свою першу книжку прози «КІЛЕР. Збірка історій».

У 2012 році видано збірку віршів Любки, перекладених німецькою мовою – «Notaufname». У 2013 польською мовою вийшла збірка його оповідань у перекладах Богдана Задури - "Killer. Окремі вірші автора перекладені англійською, німецькою, сербською, португальською, російською, білоруською, чеською та польською мовами. Вірші та перклади друкували у журналах «Київська Русь», «ШО», «Всесвіт», «Потяг-76», «Post-Поступ», альманахах «Джинсове покоління», «Карпатська саламандра», «Корзо», «Кур'єр Кривбасу» та ін. Учасник багатьох українських та міжнародних культурних заходів в Берліні, Москві, Варшаві, Києві, Празі, Стамбулі, Кракові, Інсбруку, Ляйпціґу, Львові, Одесі, Харкові, Дармштадті та ін. Переклав з польської чотири збірки віршів видатного польського поета Богдана Задури, які у 2012 році вийшли у видавництві "Піраміда" книгою "Нічне життя" (вибрані поезії останніх років)

 

Любка А. Сорк баксів плюс чайові/ збірка поезій :  Meridian Czernowitz, Камянець – Подільський, ТОВ «Друкарня «Рута» 2013. – 130 с.

До нової поетичної збірки «Сорок баксів плюс чайові» увійшло понад 50 віршів про кохання і не тільки. «Назва книжки, – як стверджує автор, – це своєрідна метафора того, що в житті за все потрібно платити, часто навіть з чайовими. За любов і прозріння, за ганьбу іславу». Книжка не розкриває секретів жіночої душі й не містить рецептів зваблення прекрасної статі. Зате вона допомагає наблизитися до розуміння справжньої любові, нестримної пристрасті й прихованих почуттів

 

Любка А. Спати з жінками. – Чернівці: Книги – ХХІ; Meridian Czernowitz, 2014. – 168 с.

Виявляється, Йоган Вольфґанґ фон Ґьоте втратив незайманість у 38 років, наслідком чого в літературі стала поява циклу його «Римських елегій». Минуло кілька століть, і теперішнім поетам для творчості вже не конче потрібні аж такі сплески і струси, їх задовільняє й просто сон, який часом може бути реалістичнішим за саме життя. Книжка «Спати з жінками» – саме про такий сон, з якого то хочеться якнайшвидше прокинутися, а то засинати глибше й надовше. Відверто й лірично автор пише про себе, свою й чужі країни, свої любові й своє кохання, улюблені книжки і напої. П’ятдесят історій, жодна з яких не є останньою, бо з них усе тільки починається. Для найширшого кола читачів.

«…На химерній межі між дрімотою й сном промайнули перед моїми очима студентські роки, коли я збуджено уявляв, як же це – спати з цілим ансамблем співучих жінок, з цілим симфонічним оркестром? А тепер я засинав і спав з ними. У потязі, який рухався на Захід моєї країни, такої безмежної й соборної, що для пересування нею потяги мають бути винятково спальними; такої соборної й совєтської, що плювати хтось хотів на приватність, особистий простір чи нюанси чоловічо-жіночого спільного перебування. Аякже, бо всі ми тут не жінки й не чоловіки – ми громадяни. Бо ідеальним образом нашої країни є її ж залізниця, в поїздах якої буває холодно чи спекотно, але ніколи – комфортно. Бо ціла країна, як і потяг, в якому я їду, нагадує велику неприбрану комуналку, в якій доводиться жити, перевдягатися, засинати і спати разом – незалежно від статі й глибини знайомства…» – Андрій Любка.

 

Вовканич Лариса

 

 

 

 

Вовканич Лариса

«Нi! я жива! Я буду вiчно жити! 
Я в серцi маю те, що не вмира.»

Леся Українка

Ця електронна адреса захищена від спам-ботів. Вам потрібно увімкнути JavaScript, щоб побачити її.

Останні з Вовканич Лариса