×

Попередження

JUser::_load: неможливо завантажити користувача з id: 151
Неділя, 30 листопада 2014 00:00

Коли падає дощ, не обов’язково сумувати

Автор

Валентина Костьо. Відчуття щастя. – К. : Час майстрів, 2014. – 28 с.
У кожної людини – своє уявлення про щастя. Для когось, це – вступити до вишу, для іншого – отримати роботу. Для мене зараз було б щастям припинення ремонту у сусідів. Бо грюкіт дрелі вже діє на нерви. Щастя – це динамічний стан. Деколи ми – щасливі, часами – ні.

 

Закарпатська художниця і поетеса Валентина Костьо у своїй книзі «Відчуття щастя», яка вийшла у серії «Діточкам» видавництва «Час майстрів», зауважує, що щастя виникає, коли «Я» стає частинкою чогось спільного. Наприклад, мама, тато та їхня дитина є частинками одного цілого – сім’ї. Коли вони разом, то вони щасливі. Саме так розказує тато своїй доньці про щастя, коли та спитала, що ж це таке. Діти роблять батьків щасливими, наповнюють сенсом їхнє життя. Відповідно, діти щасливі, коли поруч є мама з татом. Вони щасливі мати сім’ю.

Як переживають щастя діти? Що є щастя для них? У кожному віці відчуття щастя є різним. Компонентом щастя є радість. Важко уявити щастя без радості. Дитина вміє радіти кожній миті життя. Вона радіє дощику, сонечку, зимі, своїм друзям.

Книга «Відчуття щастя» це – збірочка з 12 віршів-оповідань про миті життя маленької дівчинки. Ці дванадцять текстів можна умовно розділити на два блоки: контакт з природою та людьми. Головна героїня відчуває радість від зустрічі з сонцем, завірюхою, нічкою; вміє побачити посмішку калюжки. А також посадити з дідом дерево і поговорити з подругою під столом.

Наприклад, коли падає дощ, не обов’язково сумувати. Можна спостерігати за процесом і насолоджуватися ним: «Мама кличе їсти борщик. Я не йду. До віконця міцно притулилась, і слухаю, і дивлюся. Крапельки рахую. Одна, дві, три…». А потім поговорити з дощиком: «А як ведеться в лісі звірям? А пташечкам? Ой, дощику, дощику, не жартуй! За віконцем не пустуй! Я тебе погладжу, Щось розкажу-пошепчу і пальчиком на віконці листа напишу» (вірш «Моє віконце. Дощик»)

А ось про життєві вузлики, які вчить розв’язувати мама: «Мама вузлик розв’язала і секрет розкрила: «Перший вузлик – малесенький. Вчися, будь терпляча! Колупай, колупай, щось приємне пригадай… І раптом дивись – вузлик і пропав! Ниточка вільна. Будь сильною! В житті всяке буває. Вузлики не лишай не розплутаними і не живи з ними».

Ця книга вчить добру, вмінню бачити прекрасне в простому, дарувати радість іншому. Її можна читати дітям різного віку, а також дорослим. Щоб бути щасливим.

Ольга Цурка

 

Ця електронна адреса захищена від спам-ботів. Вам потрібно увімкнути JavaScript, щоб побачити її.