П'ятниця, 13 лютого 2015 00:00

На війні без війни озброєна Словом

Автор

На війні без війни, але під кулями… Так хочеться віднайти Того, хто сприятиме встановленню миру. Шлях до спокою прокладений глибоко у свідомості амбітних політиків?

Ні. Шлях до спокою у пошуках миру в собі. Дивна філософія і зовсім недоречна в умовах реальної війни, якої насправді не існує, але є справжня фантасмагорія. Та ну, про що це я? Сюрреалізм, авжеж  сюрреалізм, охопив художнім виміром прикрим і щемким українську душу. Певно, тому на зламі епох люди в умовах занадто реальної війни перебувають у пошуках творення миру.

На війні без війни, але під кулями, так хочеться віднайти Того хто зародить мир.

 

Миротворче

 

Як часом від суєт потрібна втеча

У травень, де зозуленька кує,

Де соловейко пристрасно щебече,

І сам не спить і спати не дає.

 

Окрилює безсоння солов’їне,

Дарує стільки трепету і мрій!

Як може хтось тепер плодити війни,

Коли така весна – живи, радій!

 

І пісні солов’їної п’янкої,

І цвіту яблунь вистачить на всіх.

Невже весна війну не заспокоїть?

І далі будуть смерті, горе, гріх?

 

Співай же, соловейку, як востаннє,

О, миротворцю, від перлин-пісень

І найчерствіше серце хай розтане,

І мир благословить прийдешній день.

 

Через  десятиріччя «літературні археологи»  під товстим шаром історичного пилу війни віднайдуть чимало слів схожих на «Жди меня и я вернусь». Оспівані, омріяні, облюблені, обнадіяні у впевненій довірі Богу найдорожчої людини впродовж довгих хвилин чекання слова любові, слова кохання. І, можливо, вчора ти не був ані письменником, ані пооцінювачем літературної творчості, але сьогодні сподвижником особливих слів є бажання просто любити безперешкодно, не крізь відстань… а тут і зараз.

 

Мелодія нашої ночі

 

Від погляду, дотику, голосу

Та таїнство скрипка чека.

У прядиві звуків неволюся,

Як струни – в полоні смичка.

 

Сягнувши вершини гармонії

В одвічнім єднанні Інь-Янь,

Всі гами твоєї симфонії

Лягають на нотний мій стан.

 

Як лагідно душу лоскоче

Ніжніша за мрії і сни

Нестримна мелодія ночі,

Шедевр чарівної струни.

 

Читає в проміжках  між свистом куль та можливістю відпочити. І затулив би очі, але слово надто глибоко пронизує, проходить крізь шари свідомості  і виточує віру у повернення додому – я неодмінну повернусь із перемогою, ти тільки дочекайся…

 

Так створилася сотня, чи батальйон «творчих солдатів». Серед яких Валентина Попелюшка.

Дебютна збірка носить назву «Миротворче».

Вмістивши в собі найсокровенніші розділи життя: «Красива людина», «Легенди і гордість мого Закарпаття», «Кохання зрілої пори», «Зернятка на долонях – наші діти», «Лірично-іронічна кулінарія», «У час який вважався мирним – врадіівський майдан», «Останній шанс, народе не проспи».

Я перечитала, і знаєте, не була в захопленні, нічого особливого. Не має значення вишукана рима, вирівняна, часом надто правильна; не має значення виправлені помилки, коми і крапки… є значно більше, те що чіпляє жінкою, звичайною жінкою сповненої Любові, яка ходить, стоїть, часом біжить… Жінка вміщена в Любов, і Любов вміщена в жінку до світу, до краю, дітей, коханої людини… і тільки би не біль, тільки би не біль за власну країну.

 

Якісь рядочки стають сподвижником спокою і ти розчиняєшся в аурі власних почуттів, відключається від занадтої реальності ціною кількахвилинного читання.

 

Кохання – молодість без меж

 

Давай оберігати наші почуття,

Бо хоч міцні, але такі вразливі.

Вони –  окраса нашого життя

І тільки з ними будемо щасливі.

 

Давай не піддаватись суєті,

Бо почуття буденщина вбиває.

Раз Бог нас поєднав у цім житті,

Нехай ніхто й ніщо не розєднає.

 

Звичайно, можна і на самоті.

Живуть же так мільйони – і нічого...

Скажи, коханий, та хіба ж ми ті,

Хто старість пустить легко до порогу?

 

Бо лиш кохання – молодість без меж

І двох життів одна велична пісня.

«Я так тебе люблю!» – «Я теж! Я теж,

До подиху останнього... і після!»

 

Ось і все. Все весь арсенал найпотужнішої зброї – «Я так тебе люблю. До подиху останнього... і після!»

А якщо рахувати не секунди, а хвилини, то розлука стає коротшою, не кажучи вже про дні та місяці. Хіба важливий час, і відстань, коли в думках ми завжди разом…

 

Довідка:

Валентина Попелюшка (Бурлака-Жук, народилася 18 травня 1967 р. у селі Басівка на Сумщині)

Перша авторська збірка Валентини Попелюшки (Жук-Бурлаки) вийшла друком у жовтні 2014 року у видавництві Ольги Лоре. Сприяв цій події благодійний фонд «Віта Дольче». Як заначено у книзі, авторка сама організувала збір коштів для видання книги, 20%  пожертв було спрямовано на оздоровлення поранених в АТО.

 Знайти авторку можна на "Поетичних майстернях"

 

 

Світлана КЕДИК

Світлана Кедик

Я нестандартна   у творчих особливостях, люблю писати символами, інколи – словами. Можу звісно і знаками, але то не ієрогліфи, а мова Боже Вільної, хто ж мене  тоді зрозуміє? Дуже хочу обійняти Любов’ю весь Всесвіт, отак взяти на руки, як малу дитинку, заколихати, заспівати… і сказати – все у нас буде добре. Живу, радію життю та дарую радість іншим. В 2012 році вийшла друком  книга жіночих одкровень  «Світ Добра». 2013 року «Світ Добра» був інсценізований в рамках творчого вечору.

Свого паперового втілення чекають кілька збірок для дорослих та дітей...

 

 

Ця електронна адреса захищена від спам-ботів. Вам потрібно увімкнути JavaScript, щоб побачити її.