П'ятниця, 08 вересня 2017 07:03

Своєю Божою красою гориш ти, зоренько моя…

Автор
Своєю Божою красою гориш ти, зоренько моя… Своєю Божою красою гориш ти, зоренько моя…

Ще й досі уми багатьох пошуковців непокоять нерозкриті таємниці життя великого Кобзаря. Аби подати українцям правдиву історію їхнього Пророка в архівах вишукують, піднімають документи, вивчають листування поета з друзями, скупі записи його щоденників, спогади сучасників та його перших біографів: Олександра Лазаревського, Василя Маслова, Михайла Чалого, Олександра Кониського…

Визнані шевченківцями в літературі Сергій Єфремов, Павло Зайцев, Петро Жур, Іван Дзюба, Василь Яременко, Сергій Гальченко, Михайло Наєнко, Володимир Мельниченко та інші. Своє вагоме слово про особистість Тараса, його внутрішній світ, душу, завжди спраглу краси і пристрасного кохання вони вже сказали. Але, на жаль, правдивого висвітлення творчого шляху й особистого життя нашого Пророка до кінця не довели. Не вдалося розкрити його навіть талановитим письменникам Оксані Іваненко, Володимиру Яворівському, Галині Тарасюк, Анатолію Дрофаню та іншим. Причина крилася в тому, що вони брали до уваги лише якийсь один конкретний і яскравий період життя поета і далі моделювали його поведінку в нім…

До цієї теми  ненав’язливо життя  підвело українську поетесу Антонію Цвід. В Державному архіві України, яким керувала її землячка, вона отримала доступ до рідкісних документів. Вони проливали світло на долю Шевченка і посприяли тому що зацікавленість письменниці поступово переросла в притягальну і нагальну потребу досконаліше вивчити життя великого Кобзаря. В її уяві воно складалося з трьох знакових періодів: до, в час і після заслання.  Протягом трьох років жінка послідовно вникала в  соціальну атмосферу в якій жив, закохувався і творив свої безсмертні шедеври великий Кобзар.  Щиро  та невимушено до неї приходило виразне прояснення, яскравіше вимальовувалась велична постать Поета.  Не ідола, а людини з її глибокими почуттями, натхненням, яке давала Тарасу жінка – представниця слабкої половини людства. З нею на часі його зводила Доля, аби як чоловіка, поета і художника випробувати на виносливість, силу і душевні страждання. Жінку, яку він кохав, боготворив у своїх безсмертних творах митець завжди знаходив серед людей. Вона підсилювала порив і запал,  витоки творчих його задумів і мотивів за короткого, але дуже насиченого подіями вже зараз недосяжного за обріями вічності життя.

Аби передати свої відчуття і бачення особистого життя генія, якому, як  колись писав Іван Франко,  «доля не шкодувала страждань, але і не пожаліла втіх, що били з здорового джерела життя», Антонія Цвід вдалася до мудрого синтезу мистецтва і його жанрових рамок і написала новий роман – перформанс в картинах, ліричних етюдах. Став він справді унікальним явищем в сучасному літературному процесі. І в цьому новаторстві розкрилася нова грань таланту та відваги його авторки. Письменниця донесла  до читача  свою унікальну трилогію «Кохані жінки Тараса Шевченка» Складається вона з трьох романів «Возлюбленик муз і грацій», «І темнії ночі…і ласки дівочі» та «Як русалки місяць ловлять». Базуються вони на історичній основі і не є вигадкою самої авторки. Твір художній і письменниця, використовуючи живу мову і діалоги, наче свідомо і тверезо ввела нас в ту соціальну атмосферу в якій жив, закохувався і творив Шевченко. Вона правдиво описала панські маєтки в Україні середини ХІХ століття розкішний і вишуканий одяг, архітектурний дизайн, паркові ансамблі з фонтанами, алеї і альтанки з античними скульптурами, колекції живопису та речей декоративно-вжиткового мистецтва, розкіш світських балів, музику і танці, які їх супроводжували, тамтешню публіку, що дисонувала із злиденним життям селян-кріпаків, міщан, солдатів, з ними поет  жив у казармах під час  свого заслання.

Дух  шевченківської епохи нас переслідує постійно. Гортаючи сторінки нової трилогії ще раз переконуємось, що щире кохання не раз  навідувало великого Кобзаря.

Ще малим в Кирилівці, він щиро полюбив сусідську дівчинку Оксану. З нею випасав ягнят за селом. Пан Енгельгардт розлучив їх, забравши з собою 15-ти річного юнака до Вільна (Вільнюса). Юна полька Ядвіга (Дзюня) Гусиковська залишила глибокий слід у душі юного Тараса. Дала можливість зрозуміти, що лише  вільна від кріпацтва людина пізнає ціну справжнього кохання. Після звільнення з кріпацтва новим життєдайним вогнем у житті юного Тараса стала чарівна німкеня, 15-ти річна продавчиня з магазину «Авенцо» Амалія Європеус (пізніше Клоберг). Її голівка, цвіт дівочої вроди вражаючий, юний, неповитий стає на все життя його надихаючою Музою. З неї він писав полотна «Жінка в намисті», «Жінка в ліжку», «Марія». До поїздки на Україну завершив картини «Натурниця», «Гарем» та «Катерина»… За порадою і сприяння Євгена Гребінки Шевченко повертається на Україну. Протягом двох тижнів в селі Качанівка на Чернігівщині гостює у маєтку Григорія Тарновського. Тут  Бог посилає йому зустріч з Надією – гарною, розумною, щирою українкою, яка могла б стати його надійною опорою і радістю в житті. Їй пропонує  вийти за нього заміж. Однак панська небога, хоч і кохає його всім серцем, відхиляє пропозицію вчорашнього кріпака. Ненав’язливі стосунки у поета  розгортаються  із заміжньою Ганною Закревською, княжною Варварою Рєпніною, яка не крилася в своїм коханні і була ладна цілувати ноги, однак залишилася лише сяючою його зорею, що завжди світить здалеку, з високості. Доля передбачила захоплення поета юною попівною Федосією Кошиць. Природньою своєю красою і ніжністю  вона заступить  сонце, але долі лірника-бунтаря розділити нездатна.

У другій книзі «І темнії ночі…. І ласки дівочі» йдеться про подальше життя поета. По закінченні Академії мистецтв і поїздки на Україну своїми пережитими і відчутними враженнями він щиро поділився з Григоровичем та Гребінкою. Їм схвильовано розповів, де бував, що бачив. Вітали його скрізь приязно, але замість раю побачив нашу неньку-Україну сплюндрованою. Люди, мов тіні. Закуті в кайдани мовчать. За подушне розпинають вдову. Її сина, єдину надію, кують і насильно в військо оддають. Про убогість простих людей він правдиво пише у віршах. За доносом недоброзичливців Шевченка, Костомарова, Гулака і Куліша як членів тайного товариства, які виступають проти царя і отєчества, прилюдно говорять  непристойні речі про порядки у державі – арештовують. Цар Микола І перечитав поему «Сон».  В ній поет гнівно засуджував царську вінценосну сімю.  Його величність  знайшов за потрібне, як державного злочинця, Шевченка суворо наказати: під найстрогіший нагляд із забороною писати і малювати. В супроводі фельдєгера Віддера рядовим солдатом зіслав до війська в Оренбург. 

31 травня 1847 року Тараса Григоровича змусили покинути надовго  Санкт-Петербург. Тяжке життя чекає поета на засланні. Орська казарма. Сувора муштра. Участь в Аральській експедиції. Тривала поїздка казахськими степами. Довгоочікуване повернення до Оренбурга. Зустріч з кримчанкою Забаржадою, краса якої блискавично пронизала серце і полонила душу Шевченка. Вона, наче, просилася на ще ненамальовані ним малюнки. Одного разу, під час примірки костюму, його йому шила кравчиня француженка Тереза Робертівна, жінка нагадала Шевченку, що він як і Михайло Лермонтов народився в рік Собаки і його доля – вигнанця з дому, з батьківщини… У захалявній книжечці Шевченко зявляються вірші, які народжуються тут «Неначе степом чумаки…», «Сотник», «Як я маю журитися», «Нащо мені женитися?», «Ой крикнули сірії гуси», «У нашім раї на землі…», «Хіба самому написать», «І золотої, і дорогої…» З нового роману читач довідається як юна красуня Забаржада кинулась навздогін Шевченку аби викрасти засланця з Орської фортеці і 5 днів закохані провели разом під перекинутою кібіткою. Новим поетовим захопленням стає комендантша Агата Ускова. Вона відігріє його виснажену тяготами життя і труднощами душу своєю жіночою добротою, привітною усмішкою, лагідним словом і протягом семи років залишиться його зоряним світом і вищим посланцем небес. Юна казашка  Катя на Мангишлаці стала його черговою пасією. За ручку, на виду у всіх людей вона гордо веде свого племінника Таразі – першого Тарасика у казахському роді. Після звільнення на цілих півроку Шевченко вимушено опинився в Нижньому Новгороді. У місцевому театрі Михайло Щепкін ставить виставу «Москаль-чарівник» Івана Котляревського. Молода акторка Катерина Піунова  в ній задіяна  в головній ролі Тетяни. Говорити слова українською мовою їй досить важко. Вчити її цьому взявся Тарас Григорович.  Годинами  терпляче займався з нею, не пвдганяв, вичікував доки акторка запам’ятає і правильно вимовить українські слова. Навіть перед початком вистави він підбадьорив акторку. Сказав, що молитиметься за неї, за її успішну гру. Окрилена такими словами дівчина сміливо вийшла на сцену і блискуче зіграла свою роль. Але Кобзареве сватання до неї стало невдалим…

У Москві його чекає нове знайомство з Марією Максимович. Сюди з Яготина доля занесла і  підготувала  останнє побачення поету  з Варварою Рєпніною. Перед собою княжна побачила незнайомого, передчасно змарнілого чоловіка. На голові    широка лисина, довга сивувата борідка, під чорним бандажем приховане око. Лице всипане червоними прищами (прокинулася давня хвороба віспа). В нім вона пізнала лише гарячий погляд і побачила непрохану сльозу, що покотилася з ока. Горда княжна Варвара більше не стала листуватися з єдиним у своєму житті коханим,  якого дочекалася із заслання.

В третьому романі трилогії «Як русалки місяць ловлять» авторка звернула особливу увагу читачів на виношену в душі мрію поета, хоч на схилі літ  оселитися на схилах Дніпра. В селі Стрєльна під Санк-Петербургом на Фінській затоці, в садибі родини Білозерських, куди Шевченко заїхав ненадовго погостювати, він зустрів покоївку Карташевських Ликеру Полусмак. Одразу в ній Тарас  не розгледів лукавства та підленької душі і посватався. Але гірке розчарування вже йшло йому у слід. У записці до Макарова Шевченко просить його звеліти зрадливій Ликері Полусмак повністю повернути все «до ниточки» куплене за його «мізерію». Зобов’язати її заробити 4 рублі і переслати їх в Чернігів, на імя Тризни з написом «В пользу Черниговской воскресной школы». Лише такою ціною окупить вона і свою, і його погану славу. Коли ця жінка вже довідалася  про смерть поета,  з розпачу вона  мало не наклала на себе руки і не втопилася.

Все ж Новий 1861 рік Шевченко зустрів не на самоті. До нього знову повернулася його муза Амалія Європеус. Вона стала єдиною повірницею долі поета до  останнього його подиху…

P.S. Про авторку.

Антонія Цвід написала десятки поетичних книг «Проспект любові», «Зоря на два голоси», «Благовіст крізь відьмацький регіт», «Сяйво твоїх пальців» (українською та німецькою), «Гріховна таїна», «Містер – і – я», «Вибране», «Корона Євпраксії», «Клич Майдану. Літопис самовидця», «Графіті небесних амфор», «Між двох рапір» та видала аудіодиск «Кривава рута» присвячений воїнам АТО. Вона поетеса, прозаїк, есеїст, член правління Національної спілки письменників України, лауреат літературних премій імені Олександра Олеся, Катерини Мандрик- Куйбіди і «Благовіст». Її творчі імпрези вдало пройшли в Києві, Варшаві, Берліні, Тбілісі, Москві, Мінську, Франкфурті-на-Майні, Познані, Владивостоці та на Камчатці. Антонія Цвід народилася в селі Малий Самбір Конотопського району на Сумщині. Її дитинство збігло на Волині, звідки походив її батько. Закінчила Київський державний університет імені Тараса Шевченка. Тривалий час працювала редактором та головним редактором у столичних видавництвах.

Недавно авторка була учасницею літературно-мистецького фестивалю  «Карпатський пегас». У серпні він проходив у Виноградові. Свою нову трилогію авторка вдячно подарувала читачам Виноградівської центральної районної бібліотеки з власним автографом і добрими життєвими побажаннями.

Марія Конкіна

 

 

 

Марія Конкіна

Я нікому не віддам твою весну, край зелений і незайману красу, дикий ліс, квітучий яблуневий сад, тиху велич переплетених Карпат! Україна - моя радість і журба, моя тиха, віком стомлена сльоза. Ми разом з тобою будемо завжди, моя пісне, білим голубом лети...

Люблю дітей за їх наполегливість, неупередженість та щирість...

Ця електронна адреса захищена від спам-ботів. Вам потрібно увімкнути JavaScript, щоб побачити її.