Середа, 11 березня 2015 00:00

БЕРЕГИНЯ РОДУ

Автор

З давніх-давен жінка відігравала чи не найважливішу роль у суспільстві. На тендітні жіночі плечі лягали найважливіші турботи та завдання, адже саме жінці випала роль бути не лише окрасою у житті чоловіка, а й люблячою дружиною та мамою, мудрим порадником, найкращим другом, або, простіше, берегинею роду.

З часом почало здаватися, що жінки поступово почали забувати про свій найголовніший обов’язок, адже все частіше ми можемо зустрічати «сильних та незалежних» представниць жіночої статі. Проте це не так!

Чому? Все дуже просто: у країні війна, тисячі вже зрілих досвідчених чоловіків та зовсім юних хлопців, тримаючи зброю в руках, захищають рідну землю. Щодня, дивлячись новини, ми дивуємося мужності наших воїнів. Але як їм вдається стільки витримувати? Заради чого вони борються? Задля того, щоб показати, хто ми є? Ні… Всі вони – українські воїни – стоять до останнього заради того, щоб мама пишалася своїм сином, щоб кохана жила у мирній державі, щоб маленька донечка не знала, що таке війна. І не гучні промови та обіцянки політиків підтримують дух воїнів, а маленький хрестик, подарований стурбованою ненькою, лист від дівчини, яка вірить у нього і чекає з нетерпінням, малюнок маленької дівчинки із дитбудинку, яка ще зовсім невміло написала зверху «Повертайся живим»… І мало хто знає, скільки українські жінки недоспали ночей, виплакали сліз, передивляючись останні новини або не отримуючи довгий період звістку від батька чи сина… Але жодна не зламалася! То хіба їхні мудрість та мужність не заслуговують на те, щоб про них говорити?

Що це таке, коли найдорожча людина знаходиться на лінії вогню, а ти нічим їй не можеш допомогти, моя родина знає не з чуток… Новину про те, що мій брат знаходиться у зоні АТО у складі 51-ї бригади, ми довідалися випадково. Одразу після армії Андрія (так звати мого брата) мобілізували. Протягом 2(!) місяців він стверджував, що знаходиться у Миколаєві, що все гаразд, що він не збирається на Схід. Але ж серце матері не обманеш! Одного разу, коли брат декілька днів не виходив на зв’язок, мама зателефонувала у військову частину м. Миколаєва, де їй повідомили, що її син перебував у цій військовій частині лише тиждень… Мабуть, це найгірше, що може довідатися матір про свою дитину в наш час, проте жодного разу мама не показала на людях, як їй погано та як вона хвилюється, щоб, не приведи Господь, не сталося чогось поганого з її дитиною. Так, наодинці вона могла заплакати, але розуміла, що сльози нічим не допоможуть, що навряд чи Андрій хоче чути заплаканий голос неньки – йому потрібні були лишень підтримка та розуміння…

Кажуть, що віра творить чудеса, і це дійсно так. Протягом 4 місяців ненька щиро вірила, що син повернеться живим і здоровим, молилася та просила Бога, щоб допоміг її кровинці, – і диво сталося. Брат повернувся живим і неушкодженим. Так, йому вдалося повернутися із того пекла, але, я вважаю, що це сталося саме через незламну віру та мужність матусі, яка ні на мить не дозволила собі навіть подумати, що з її синочком може щось трапитися.

Насамкінець, я хочу звернутися до вас: сестри, матері, доньки, кохані солдатів – вірте у те, що все буде добре; не дозволяйте, щоб ваші найрідніші чоловіки почувалися винними в тому, що захищають ваше(!) майбутнє; просто даруйте любов – і тоді ми знову зможемо ходити під мирним небом та повноцінно насолоджуватися життям. Слава Україні!

 

 

 Вікторія Дубінець

Вікторія Дубінець

Незажаючи на юний вік, на моєму рахунку вже доволі  багато як досягнень, так і поразок. Але я не звикла опускати руки, адже живу за принципом, що завжди потрібно йти до своєї мети. А ще люблю дарувати позитивні емоції людям, які оточують мене, і, хоч би що трапилося, завжди посміхаюся, адже "якщо ти посміхаєшся життю, то і життя тобі обов'язково посміхнеться ". Головне – вірити в це, і лише  тоді наберуть чинності рядки про те, що "ВСЕ буде добре для кожного з нас"!

Ця електронна адреса захищена від спам-ботів. Вам потрібно увімкнути JavaScript, щоб побачити її.

Останні з Вікторія Дубінець

Детальніше в цій категорії: Материнське серце »