Вівторок, 24 березня 2015 00:00

Материнське серце

Автор

Мама, матінка, матуся, ненька – скільки ніжних слів існує для того, щоб висловити своє турботливе ставлення і вдячність тій жінці, яка протягом 9 місяців носила тебе під серцем, не спала ночей, сидячи біля колиски, раділа кожному твоєму успіху, підтримувала у найважчі моменти життя, віддавала себе без останку, аби лише у тебе все було добре.

І хто б там що не казав, але мати і дитина – назавжди поєднані між собою, і це не лише на фізичному рівні, а й на духовному. Незважаючи ні на що: ні на відстань, ні на запевнення, що все гаразд – ненька завжди відчує, якщо з її дитиною щось не так, бо ж недаремно кажуть, що материнське серце не обманеш, і саме зараз, коли в Україні війна, і тисячі синів ідуть захищати рідну землю з автоматами у руках – я переконуюся в цьому знову і знову.

Материнське серце Надії Бобонич із Виноградова також віщувало щось погане. Її старшого сина Іллю навесні 2014 року, як він сам казав, направили на певні навчання на Схід, проте жінці було не зрозуміло – чи в Полтавську область, чи в Харківську, адже щоразу син повідомляв нове місцезнаходження, а жінка тим часом вираховувала – за скільки кілометрів її дитина знаходиться від зони АТО. Пані Надія намагалася вірити своєму сину, але… Лише через місяць припущення жінки, що її син, насправді, знаходиться в Луганській області, підтвердилися. На одному з відомих українських телеканалів транслювали, як воїнам АТО вручають нові каски, і серед цих хлопців – її син! Виявилося, що хлопець уже понад місяць знаходиться у складі 128-ї бригади! Для матері, напевно, немає гіршої муки, аніж знати, що твоя дитина знаходиться на лінії вогню, і не зрозуміло, чи доживе вона до наступного ранку… Проте пані Надія не опускала рук, бо розуміла, що потрібно залишатися сильною, що сину зараз потрібна її підтримка, а не скиглення, що просто потрібно вірити і молитися – Бог милосердний.

Самим же хлопцям у цей час також доводилося нелегко, адже вони до останнього не знали, куди їх везуть, лише коли прийшов священик – солдати зрозуміли, що їдуть на війну. Звісно, ніхто не хотів засмучувати найрідніших, тому намагалися приховувати своє місцезнаходження до останнього… Станиця Луганська, Велика Тарасівка, Макарово, Щастя – назви цих населених пунктів назавжди закарбуються у серцях кожного із солдатів, які залишилися живими, а це вдалося не кожному… Власне і сам син пані Надії отримав поранення – ворог скористався низькою видимістю і відкрив вогонь по солдатах; Ілля зрозумів, що його поранено, лише коли побачив кров на лівій руці, і як результат – декілька тижнів у лікарні та проблеми з рукою на все життя…

Сама ненька каже, що відчувала щось лихе у ті дні, проте не могла зрозуміти, що саме не так. Така, мабуть, доля жінки – все життя перейматися тим, чи все добре у дитини, сподіватися, краяти серце, молитися… А що ж залишається нам з вами? Берегти своїх найрідніших та сподіватися, що все буде добре. Віра творить дива – пам’ятайте про це.

А ще просто хочеться подякувати усім матерям солдатів, які виховали таких синів. Доземний Вам уклін.

Слава Україні!

 

Вікторія Дубінець

 

 

Вікторія Дубінець

Незажаючи на юний вік, на моєму рахунку вже доволі  багато як досягнень, так і поразок. Але я не звикла опускати руки, адже живу за принципом, що завжди потрібно йти до своєї мети. А ще люблю дарувати позитивні емоції людям, які оточують мене, і, хоч би що трапилося, завжди посміхаюся, адже "якщо ти посміхаєшся життю, то і життя тобі обов'язково посміхнеться ". Головне – вірити в це, і лише  тоді наберуть чинності рядки про те, що "ВСЕ буде добре для кожного з нас"!

Ця електронна адреса захищена від спам-ботів. Вам потрібно увімкнути JavaScript, щоб побачити її.

Останні з Вікторія Дубінець