Четвер, 07 травня 2015 00:00

На лінії вогню: КОХАННЯ ТА ВІДДАНІСТЬ

Автор

Мохандас Ганді колись сказав: «Любов ніколи не вимагає, вона завжди дає. Любов завжди страждає, ніколи не виражає протесту, ніколи не мстить за себе».

 

Мабуть, тим, хто ніколи не кохав, важко зрозуміти всю глибину цього висловлювання, адже лише той, хто знає, що таке відчуття польоту, коли друга половинка просто обіймає, знає й те відчуття, коли тобі наче обламують крила, щоб не літав надто високо, знає й те, що таке страждати, віддавати себе без останку задля того, щоб ще хоч раз відчути те тепло, яке гріє не тіло, а душу…

Що таке кохаючи страждати знає не одна жінка, яка чекає свого чоловіка звідти, звідки не всі повертаються живими. Щастя, Макіївка, Горлівка, Дебальцево… Ці та ще багато інших захоплених населених пунктів України, якби вміли говорити, чимало розказали б нам про людське горе, про тих, кого так і не дочекалися їхні діти, батьки, дружини – ті берегині сімейного вогнища, на яких втрата наклала свій  відбиток на все життя…

В очікуванні того, що коханий повернеться живим і здоровим, живе ось уже майже рік пані Ганна. Її чоловік – Галай Федір, 1979 р.н. – ще у червні минулого року пішов добровольцем у лави захисників Вітчизни, про що сама дружина не знала протягом  двох місяців. Серце жінки віщувало щось погане… Лише через друзів вона дізналася, де насправді знаходиться її чоловік. Сам Федір Олександрович лише потім зізнався дружині, що воює у Донецькій області у складі 128 бригади. Де саме він знаходиться, чоловік не хоче розповідати, щоб дружина не хвилювалася, а на запитання коханої: «Як ти?», доброволець завжди весело відповідає: «Краще всіх».

Сама ж пані Ганна зізнається, що їй важко, адже розуміє, що не все так добре, як описує їй чоловік!.. Важко як морально та фізично, так і матеріально, адже держава не дбає про солдатів ВЗАГАЛІ! Все спорядження, одяг і навіть продукти захисники змушені купувати самотужки, а розповіді політиків про те, що вони роблять усе, що можуть, і в солдатів хороші зарплати – це просто красива казочка, за якою приховані людські лицемірство та жадібність. Єдиною втіхою для солдатів є дзвінки тих, хто їх любить і чекає та вдячні листи дітей. Саме це дає наснагу чоловікам не здаватися, бо є задля чого воювати та навіть вмирати. Пані Ганна розповідає, що найдорожчий серцю чоловіка лист – від дівчинки з Хустського інтернату. Кожен, хто отримував від юної патріотки конверт, знаходив усередині 50 грн., сам Федір Олександрович не відкрив і досі свого листа, але береже його, як свій талісман, і хоче, повернувшись додому, поїхати до тієї дівчинки з подарунками та подякою. Лише тоді чоловік розкриє конверт, щоб прочитати те, що так гріє його серце в час війни.

Оберегами ж, які нагадують чоловіку про те, що вдома на нього чекає та щодня молиться за його життя дружина, є маленька іконка святої блаженної Мотронушки, три маленькі свічечки, привезені з Єрусалима, які солдат завжди носить у кишені, та срібний хрестик. Можливо, завдяки цим оберегам і щирим молитвам коханої лихо й оминає солдата…

Відданість коханому цієї жінки варта будь-яких нагород. Але для самої пані Ганни найбільшим подарунком є те, що вже за декілька тижнів чоловік буде вдома – живий і здоровий. Недаремно ж кажуть, що кохання перемагає все.

 

Слава Україні!      

Вікторія Дубінець                      

Вікторія Дубінець

Незажаючи на юний вік, на моєму рахунку вже доволі  багато як досягнень, так і поразок. Але я не звикла опускати руки, адже живу за принципом, що завжди потрібно йти до своєї мети. А ще люблю дарувати позитивні емоції людям, які оточують мене, і, хоч би що трапилося, завжди посміхаюся, адже "якщо ти посміхаєшся життю, то і життя тобі обов'язково посміхнеться ". Головне – вірити в це, і лише  тоді наберуть чинності рядки про те, що "ВСЕ буде добре для кожного з нас"!

Ця електронна адреса захищена від спам-ботів. Вам потрібно увімкнути JavaScript, щоб побачити її.

Останні з Вікторія Дубінець

Детальніше в цій категорії: « Материнське серце Жінка-мати »