Вівторок, 19 травня 2015 00:00

Жінка-мати

Автор

Нещодавно я почула фразу, яка змусила мене задуматися : «Серце жінки, яка народила і виростила дитину, здатне творити для неї справжні дива...». А хіба не в цьому полягає сенс життя жінки-матері?

Хто б там що не казав, але жінка, яка носила під серцем дитину дев’ять місяців і протягом решти життя носить її в самому серці, здатна на все: навіть віддати себе на поталу стражданням… І знаєте, що найдивніше, але, водночас, найбільш  варте поваги? Те, що мама ніколи не покаже свої почуття, навіть коли їй боляче, бо ж заради щастя сина або дочки не шкода й померти…І, погодьтеся, що в наш час найбільшої поваги варті саме ті матері, які чекають своїх синів із «антитерористичної операції», яка вже давно перетворилася на справжню війну…

Особисто для мене ідеалом справжньої жінки-матері є пані Ольга із Ужгорода, яка, коли дізналася, що її син Славко, закинувши навчання в університеті, має наміри їхати захищати рідну землю з автоматом у руках, не стала відмовляти свою дитину, а навпаки – допомогла зібратися в дорогу і благословила сина, бо розуміла, що «забороняти Славку робити те, що він хоче, означало б йти наперекір його волі».

Хоч жінці й важко, адже жодна мама, напевно, не може жити спокійно, коли не знає, що може трапитися з її дитиною за хвилину, але посмішка ніколи не зникає з обличчя цієї жінки. Лише одного разу пані Ольга дала волю своїм емоціям, коли, зателефонувавши сину, на тому кінці дроту почула обстріл… Як потім виявилося, Славко випадково натиснув на кнопку виклику прикладом в той час, коли бій був у самому розпалі, а мама протягом тридцяти хвилин усе слухала, сподіваючись, що син ось-ось її заспокоїть… Але жінці важко не лише морально, але й матеріально. Родина не з багатих, тому з коштами досить важко. Як і решта жінок і самих солдатів, пані Ольга підтверджує той факт, що держава солдатам НЕ ДОПОМАГАЄ ВЗАГАЛІ. Родина змушена купувати все за свій кошт, а єдине, що зробила влада для солдатів за період перебування Славка в АТО – виділила їм вантажівку гречки, яку солдати згодом роздали мирним жителям, бо їсти щодня одне й те ж саме… Просто немає слів…

Сам же Славко вважає своїм обов’язком боротися за Україну. Каже, що розуміє, як важко рідним, але він хоче, щоб вони жили у вільній державі, ходили під мирним небом та спокійно спали, не боячись того, що вранці можуть і не прокинутися. Стає в нагоді й те, що хлопець три з половиною років провчився на медичному факультеті. Солдат каже, що лише тепер зрозумів, наскільки професія лікаря є важливою, адже саме там – на полі бою – вміння допомогти пораненому побратиму як ніколи потрібне.

Насамкінець хочеться подякувати батькам Славка Жулинського за те, що виховали такого сина. Я дуже рада, що особиста знайома з цими чудовими людьми та з самим воїном, адже саме на таких людях, як вони, тримається наша держава.

 Слава Україні!

Вікторія Дубінец

Вікторія Дубінець

Незажаючи на юний вік, на моєму рахунку вже доволі  багато як досягнень, так і поразок. Але я не звикла опускати руки, адже живу за принципом, що завжди потрібно йти до своєї мети. А ще люблю дарувати позитивні емоції людям, які оточують мене, і, хоч би що трапилося, завжди посміхаюся, адже "якщо ти посміхаєшся життю, то і життя тобі обов'язково посміхнеться ". Головне – вірити в це, і лише  тоді наберуть чинності рядки про те, що "ВСЕ буде добре для кожного з нас"!

Ця електронна адреса захищена від спам-ботів. Вам потрібно увімкнути JavaScript, щоб побачити її.
Детальніше в цій категорії: « На лінії вогню: КОХАННЯ ТА ВІДДАНІСТЬ