Вівторок, 23 травня 2017 11:09

етно look Виноградівщини

Автор

В мережі з’явилось відео святкового етно-вбрання з Виноградівського району, яке знято в рамках проекту #СПАДОК, де представлені 16 роликів, з жіночими святковими національними костюмами, характерними певним регіонам України в XIX-XX століттях.   

 

Варто сказати, що на відео показано жіночий одяг характерний для так званого «волоського краю» Виноградівщини, який збагачений особливими орнаментами та близький до румунського.

https://www.youtube.com/watch?v=gTNYCX2_qz4

Дослідженням цього краю колись займався відомий закарпатський етнограф Грибанич Ілля. В своєму дослідженні «Народний одяг українських сіл Хижа, Новоселиця, Черна» він досить детально описав основні особливості не тільки святкового, а й повсякденного  одягу місцевих жителів в давнину.

 

За його словами, жіночий одяг складався з сорочки, спідниці-подолу, фартуха, безрукавки («лайбика») та інших деталей. Вишивка – у формі прямокутника, розміщена навколо квадратного вирізу спереду і ззаду. Орнамент геометричний або рослинний. На деяких сорочках рукави оздоблені вишивкою. Внизу спідниці оздоблювали вигаптованою мережкою («ґорґоловані чіпки»). Поверх спідниці одягали фартух («плат») як з білого домотканого полотна, по краях оздобленого вишивкою, орнамент рослинний, так і з фабричного полотна (анґліованого») білого, зеленого, червоного, жовтого кольору. Внизу фартух оздоблювали мережкою («чіпкою») та двома різноколірними стрічками («пантликами»).

 

Підперезували одяг тканим поясом. Нитки фарбували («фештували») в червоний, зелений, коричневий колір. Побутував пояс із різноколірного бісеру («пацьорки») шириною в 3-4 см, спереду пришиті три ґудзики («гомбиці») білого, синього, жовтого кольору. Зав'язували пояс спереду.

Дівчата та жінки прикрашали шию смужкою («баршун»), сплетеною з різноколірного бісеру (3-6-9 ниток). Із нагрудних прикрас побутувало намисто («реци») в одну нитку з різноколірного бісеру. Жінки заплітали волосся в дві коси, прикрашаючи її стрічками («пантлики») червоного, синього, білого, зеленого кольорів. Голову покривали хусткою («ширінка»), у молодих – яскравого кольору, у старших – темного. Дівчата ходили у вінках, які виготовляли з дроту, потім обвивали його полотном і прикрашали різноколірним бісером та дзеркальцями круглої форми.

Взуттям слугували постоли, виготовлені з волової, коров'ячої, свинячої – обробленої або сиром'ятної шкіри. На свято до церкви носили чорні «ранцошні» з твердими халявами («сари») і м'якою шийкою чоботи. Шкіру купували в маґазині і відносили до шевця («шустер»), який  виготовляв  взуття.

Перш ніж взути постоли, ступню ноги і трохи вище обгортали прямокутним шматком конопляного полотна                  та обмотували їх білими шнурками або мотузками («надтоки»).  Жінки           плели з вовняних ниток шкарпетки («штрімпфлі») білого, сірого, чорного кольору – для себе і для чоловіків. Жінки також носили ще один вид взуття – плетені з білої вовни «папучі», внизу підшивали вичинену шкіру з кози.

Натхненники проекту, обіцяють доповнити  Закарпаття і новими цікавими сукнями з інших районів.

 

 

 

Валентина Горнецкі

 

Валентина Горнецкі

Закінчивши географічний факультет зі  спеціальністю туризм продовжую своє навчання на кафедрі історії України УжНУ, пишу кандидатську на тему: «Архітектура Закарпаття періоду Австро-Угорщини», бо вважаю, що  немає меж досконалості...

Ця електронна адреса захищена від спам-ботів. Вам потрібно увімкнути JavaScript, щоб побачити її.
Детальніше в цій категорії: « Закарпаття колядує