Марія Конкіна

Марія Конкіна

Я нікому не віддам твою весну, край зелений і незайману красу, дикий ліс, квітучий яблуневий сад, тиху велич переплетених Карпат! Україна - моя радість і журба, моя тиха, віком стомлена сльоза. Ми разом з тобою будемо завжди, моя пісне, білим голубом лети...

Люблю дітей за їх наполегливість, неупередженість та щирість...

Середа, 20 вересня 2017 12:44

У моїм серці ти завжди

Пожовкла від часу фотографія. Зроблена у фотосалоні Михайла Зельмановича в Ужгороді, на Маломостецькій 4 в далеких 40-х роках минулого століття. На ній Твоє таке близьке, дороге і рідне обличчя, тату. Твоя молодість, одухотвореність, юнацька врода. Твої карі очі мов дві зорі заглядають у самісіньку душу. Не дають ніде оступитися, стишити ходу, зупинитися. Навчають гідно дивитися у вічі людям. Розпочату будь-яку справу робити так, щоб тим, хто поруч, завжди ставало приємно, затишно, тепло і привітно на душі.

Ще й досі уми багатьох пошуковців непокоять нерозкриті таємниці життя великого Кобзаря. Аби подати українцям правдиву історію їхнього Пророка в архівах вишукують, піднімають документи, вивчають листування поета з друзями, скупі записи його щоденників, спогади сучасників та його перших біографів: Олександра Лазаревського, Василя Маслова, Михайла Чалого, Олександра Кониського…

Більш, як 260 років тому, на незайманих просторах Бачки в Сербії поселилися перші переселенці-українці.

Серце кожного незримо і назавжди прив’язане до шматочку рідної землі. У щедрій зелені садів проглядається батьківський дім.

З письменникових афоризмів виписала один: «Аби літератор склався необхідні: знання життя, висока культура слова, належна самодисципліна, працьовитість, закоханість у справу, чесність, висока ідейність, захоплення добром, зненависть до зла…»

З Міжгір’я до Вучкового – 15 кілометрів.

Між мальовничими ущелинами незчулася, як легковий автомобіль швидко подолав цю відстань. Із центральної трасси водій звернув вліво на бічну вуличку і перед будинком Проданів зупинився. 98-річний господар не чекав земляків. Ходив по дворику, збирав соковиту конюшину і розкладав її по поверхні води в басейні.

Неповторні скарби рідної Новоселиці у спадок передала молодим

Рідко фотографувався. Не любив перед об’єктивом позувати. І  особливої потреби  в цьому не мав. Але одного разу йому прийшлося  це зробити.  Для районної Дошки пошани була потрібна його фотографія.

Оповита яблуневими садами і неповторними краєвидами Тячівщина подарувала Закарпаттю і світові лауреатів Національної Шевченківської премії Івана Чендея та Петра Мідянко, професорів Василя Маркуся та Василя Марка, журналіста і відомого педагога Василя Танчинця…

В моїх руках нове, справді унікальне літературно-художнє видання Івана Васильовича Хланти «Мелодії душі Василя Гангура».