Нічого в природі не вічне…Та найбільш нетривке цвітіння. Його буяння – розкіш, яку дозволяє собі природа. І нехай життя якоїсь квітки триває не більше доби – це завмирання краси благоуханно лягає в наші душі і щось, все-таки, пробуджує, зачіпає, пестить і хвилює. Наш світ багатий на красу. Вона, сягаючи своєї неповторності, замирає, не відчуваючи ні суму, ні жалю. А потім знову й знову бентежить нас.

Опубліковано в Імпасто