Середа, 20 травня 2015 00:00

Вона...

   Вона сиділа на старому дерев’яному мості. Її погляд падав на прірву, яка за мить поглинула б її повністю – потрібен тільки один необережний рух! А навколо панувала майже смертельна тиша, яку лише зрідка порушував несміливий спів пташини або випадковий перехожий, який ще не забув про існування напіврозваленого мосту. Як не дивно це тепер усвідомлювати, але колись ці декілька дерев’яних дощок і підвіс були місцем зустрічей закоханих пар… Ще й тепер подекуди висять замки, на яких викарбувані імена зовсім різних людей. Колись ці вже іржаві символи кохання дарували надію на щасливе майбутнє, а зараз вони просто німі свідки минулого…

Опубліковано в Проза