Думки заміжньої жінки (18)

"Як би оце заховати дахання у ніздрях та так, аби надихатись тобою сповна. Так, аби насолодитись миттю і вмерти... від щастя, бо відроджуючись знову і знову стаю інакшою  довершеною в тобі, і  тільки твоєю."

Світлана Кедик

Ніч здирала одежу  мокрими краплями дощу

торкаючись тіла стікала між проміжком дотику й часу –

далі, далі,  далі… у мокру, у хтиву, у  ту глибину,

що звивалась і пити давала із себе мов з чаші.

Червневий ранок лягає на ліжко, обіймаючи прохолодою мої голі стегна. А далі розходиться по всьому тілу та примушує мене тулитись до нього.

Нічого… нічого у цім світі не вартує твоїх очей, погляду, що пестливо ніжить мене вранішню і не будить, лише дивиться.

Не одягай мене, дай насолодитись дотиком неба торкаючись тебе. Вдихати запах знайомого поту, що зі  твоїх впрівших плечей розпалює мої щоки  –  дай.

Понеділок, 16 березня 2015 00:00

Думки заміжньої жінки. ПОЧАТОК.

Автор

Як мені…

Як мені скласти пазли тутешнього світу того, що поза часом виміру, скласти так, аби вийшов континент Любові з великої літери? А читаючи  Слово Ти, сповнений втіхами, відчував мене зсередини, з глибини. Як кожного разу, коли ми голими мірами міряємо миті дотику підсуваючи пазл до пазла!

А мені нічого не треба...

Мені треба нічого. Нічого з того, що поза Тебе. Мені треба Тебе.

Він спить.
Тільки подумати, як я сильно люблю цілувати вуста. Так, аби торкатись злегка, а потім ковтати ніжний дотик чи то меду, чи то втіхи бажаючої жінки.

Ти надто прекрасний!

Усі твої – ти, усі мої – я

П'ятниця, 18 липня 2014 00:00

Кава кохання

Автор

Пахне оксамитом і вранішня імла, шукає виділені миті з поміж буденного тепла затоплені, залиплі…

Така розвіяна у тишині нічного спротиву дивишся в небо і з подивом малюєш зірки, без кутиків, лише ніжними колами бездумних думок і затаєних слів.

Сторінка 1 із 2