Четвер, 06 жовтня 2016 13:18

Поезія з конверту

Автор
Поезія з конверту Поезія з конверту

На полотні часу залишаються сліди прожитих нами днів, вражень і емоцій, неспинного потоку думок, що часом формується у рими. Так народжується поезія. Їй тісно в конверті. Вона проситься у звуки, сплітається в мелодії, тішить слух і серце світом відчуттів.

 

Ці рядки народилися у Воловці. Їх автором є АНАТОЛІЙ СЕЛЕХМАН, якого наші читачі пам'ятають, як композитора збірки "КОЛИ ЗАКІНЧИТЬСЯ ВІЙНА" та пісні "ВИНОГРАДІВСЬКІ ВОГНІ" на слова СВІТЛАНИ КЕДИК,   презентація якої нещодавно відбулася у виставковій залі ІМПАСТО. Її першою виконавицею стала наша співачка ТЕТЯНА ГУДАЧОК. 

 

«Мамина хустина»

 

Мене мати-ненька з дому проводжала,

У життя бурхливе, у незнаний світ.

І хустину білу в пам’ять дарувала, 

Вишиванку гарну, хустку-дивоцвіт.

 

На хустині ніжній нитки жото-сині,

Поплелися в хрестик, наче журавлі.

Мов у вирій дальній полетіть хотіли

Та лишить домівку так і не змогли.

 

Коли радість й біди у житті стрічав я,

До грудей дарунок нені прикладав,

Чи в безсонних ночах у думках блукав я,

Оберіг хустини смуток проганяв.

 

Птахи вишиті із милого дарунку

Відганяли біди, і журбу, і сум.

І вселяли в мене віру та надію,

Звільняли душу від тривожних  дум.

 

Вже промчали роки, юність пролетіла,

І мене осипав іній та висках

Пам’ятаю завжди хустку жовто-синю,

В кольорах волошки як в густих хлібах.

Рідну маму-неньку часто споминаю,

Через милу серцю пам'ять у житті.

І сльозами скупу хустку окропляю

У думках про вічне та у каятті…

 

 

Український романс «Квітко моя мила»

 

Квітко моя мила, квітко моя люба, 

Чом тебе не знаю, як голуб голуба?

Чом так пізно вгледів очі волошкові,

Устонька медові твої гарні брови?

 

У твоїх цілунках хочу потонути,

У твоє волосся хочеться пірнути.

Прагну я любові під вечірнім небом

Стать твоїм коханням, більшого не треба.

 

Квітко моя люба, квітко моя мила

Каже моє серце й ти б цього хотіла.

Щоб кохання наше мало такі крила,

Аби земля кругла із-під ніг котилась.

 

Крила, щоб понесли нас в країну казку,

Де б кохали щиро, зняли з себе маски.

Де б сховав від буднів нас садок квітучий, 

Море поцілунків, пристрасті жагучій.

 

Дужих рук стискання та палкі обійми,

Ми були в саду цім геть у всьому вільні.

Під бузком отримав жаданий я дарунок

У житті найкращий ніжний поцілунок.

 

Нам тих поцілунків було вже замало,

Знову нас бажання в жар-вогонь кидало.

Сон такий наснився, навіть прикро стало

З ранішнім туманом вся любов розтала…

 

 

Марія Конкіна

Я нікому не віддам твою весну, край зелений і незайману красу, дикий ліс, квітучий яблуневий сад, тиху велич переплетених Карпат! Україна - моя радість і журба, моя тиха, віком стомлена сльоза. Ми разом з тобою будемо завжди, моя пісне, білим голубом лети...

Люблю дітей за їх наполегливість, неупередженість та щирість...

Ця електронна адреса захищена від спам-ботів. Вам потрібно увімкнути JavaScript, щоб побачити її.
Детальніше в цій категорії: « ЧАС НЕ ЛАМАЄТЬСЯ Пророцтва »