Вівторок, 10 січня 2017 08:17

Із циклу «Міжсезоння»

Автор
Із циклу «Міжсезоння» Із циклу «Міжсезоння» Валентина Костьо

***

 

А сніг збілив вчорашній плач

і переклав табличку – «Вихід».

Я поспішаю, ти пробач,

бо світ для мене краща втіха.

 

Переселюся навмання

у край, де ріки можуть жити.

Там льоду плинне таяння

дозволить Бога полюбити

Я поспішаю, хоч мости

в холодну пору не згорають

і зрубані несуть хрести

дерева до земного раю.

Змілів у просторі мій плач,

зосталася мала крижинка.

Я поспішаю, ти пробач,

бо я сніжинка…

 

***

Зі снігом мене злови,

постарайся.

І на перстень зі срібла новий

опусти  діамантом.

І носи його вдень і вночі –

серед безлічі лиць,

серед сотні облич.

Подаруй собі крихітну казку,

будь-ласка!

Бо інакше я просто впаду до землі,

я просто розтану…

 

***

Сьогодні я солодко спала вночі,

метелики білі на очі лягли

і свіжістю дихала хвіртка,

і пахла розніжено квітка

самотня на підвіконні.

Я спала у міжсезонні…

Між гілок обрубаних, листя і моху,

десь там де згубила дорога дорогу.

Пустеля ця сніжна.

Метелики білі осіли, закрили повіки і…

Зажмурилось небо і крапля тепла

солодким нектаром лягла на вуста.

Це сніг, той, що вперше,

щоразу уперше лягає.

Я сплю.

Метеликом білим горю

ізітхаю.

Я сплю,

а мене обіймає

пора міжсезоння листочками чистими

білими-білими.

Вранці на них напишу – я жива…

Серед чорної ночі з`явилась зима.

 

***

Обмерзлі, здерев`янілі усі перехожі.

Я дибаю кроками – коротко, дрібно

по крайчику тротуару.

А Чорну гору

сховала хмара зі снігу.

Скажи щось приємне, тепле,

бо холодно.

Лоскотно сніжинка сіла на губи.

Любить…

25.01.16.

 

***

Світлинками небо згоріло.

Байдуже, що яскраво-цікавість

змели у золу,

у попіл пелюсток померлих.

Мене не засмутить,

мене не засмітить

лапате пробудження фарб із золи…

Коли?

Я ніколи не визначу час

приходу прозріння.

Воно – попередження в знаках,

воно – провісник у снах

і… збите під холодом марево.

Стигле завмерло у грудні дерево,

тих зачекавшись світлин –

чистих, що плямами білими гріють…

Вогонь колись кольором грів таким,

просто сухим.

Та обпікав.

Кужіль маленька оздобу плете.

Небо згорає.

Земля поглинає утому болючу

і ловить,

і ловить сніжинки летючі.

 

***

У білій чаші ще біліший шум,

земні тяжіння, соколині лети,

туман, що розкисає з-під затертих гум,

повітря висохле в монастирі Бригіди.

У білій чаші біла сажа снів,

де доблесті сховала плідні Ява

і плин затемнень – хмару ковтунів,

висиджує, як пташенят, у білих травах…

У білій чаші витоки джерел,

молочних рік і снігового дрему.

Чужий наосліп пелену здере,

на ній оголену розпластає поему.

У білій чаші так вона засне,

що кожна літера на бруньку стане схожа

і буде ждати поки враз лизне

її вустами одкровення Боже.

11.11.16.

 

Валентина Костьо

Дані вірші були зачитані на "Літературному маскараді", що відбувся 28 грудня у Виноградівській ЦРБ

 

 

 

 

Валентина Костьо

Малювати почала в 2008 році. Самотужки опанувала техніку живопису. Першими були роботи на склі. Згодом почала малювати на картоні, полотні мастихіном. Працюю в техніці графіки, акварелі, настінного розпису, ілюстрації художніх творів, карикатури, художньої вишивки. Перша персональна виставка відбулася в замку Паланок м.Мукачево в 2009 році; 2010р. – персональна виставка в м.Хуст, галерея «Митець Верховини»; 2012р. – м.Виноградів арт-кафе  «Helena». Брала участь у колективних виставках і мистецьких фестивалях м.Виноградів, м.Ужгород, галерея с.Пийтерфолво Виноградівського району. Дві роботи експонувалися в м.Київ.  У 2009 році написала перші казки і колискові для дітей. У 2011 році вийшла друком перша збірочка поетичних оповідок «Намистинки», яку сама ілюструвала. У 2013 році виходить друком українською та російською мовами збірка казок для дітей «Відчуття щастя». У творчому доробку – поетичні твори, оповідання, гуморески...

Ця електронна адреса захищена від спам-ботів. Вам потрібно увімкнути JavaScript, щоб побачити її.