Понеділок, 12 грудня 2016 10:09

У неї було серце

Автор
У неї було серце У неї було серце

(на однойменну картину Енріке Сімоне)

 1

 анатомія вчить що життя часова патологія

 і нервові скорочення ще не життєві ознаки

 вітер часу призводить до невпорядкованих рухів

 що сприймаємо ми за набір операцій і дій

 

 

 а миттєвість людська зручне місце для дрейфу ілюзій

 ну принаймні таким є заключення медекспертизи

 все відносне: життя це так само формальний діагноз

 в паралельному всесвіті невиліковних хвороб

 

 бо воно тільки збіг випадковостей беззмістовних

 ні таємного сенсу тобі ані вищого задуму

 існування когось на столі - це також ілюзія

 яка зникне якщо забереш одну з координат

 

 де цей стіл площина безкінечна пряма по евкліду

 що ніде із нічим вже ніколи не перетнеться

 а людина на ній просто фізика або хімія

 яка думає що іде з точки А у Б

 

 ...так приблизно він думав

 а стіл - що холодним сталевим

 віддавав понеділком підтвердив: людина це похибка

 між минулим і вічним майбутнім що не наступає

 ніби футуристичний обірваний часом роман

 

 ця короткометражна людина погано знята

 і погано покладена як на поезію - пісня -

 на цю сіру гладку площину без бугрів і зазубринок -

 ніби втілення тиші лежить невимовно і спить

 

 що могла б вона гола сказати у цьому місці?

 "чи не бачив ти з банку квитанцію"? чи "добраніч"?

 або ще чого гірше "чи бути мені чи не бути"?

 він поправив плече

 слава розтину не заговорить

 

 він цінує цю тишу якій не потрібен діалог

 бо немає питання то й відповідь не потрібна

 незнайома лежить і мовчить і лежить і мовчить і

 разом з нею питання і відповіді мовчать

 ...незакручена до кінця лампочка мерехтить білим

 незакрите впритул дерев'яне вікно пропускає

 кожен поштовх осіннього вітру углиб і нарешті -

 увесь простір кімнати висить як відпаяний дріт

 

 ледь тримаючи привид зв'язку між учора й сьогодні -

 він бере рукавички із латексу

 руки не трусяться

 

 її тіло говорить до нього: "я уже мертва"

 і це не справляє на нього ніякого враження

 

 2

 вона тут і тепер

 це як характеристика миті

 що немає ні сенсу ні терміну ні відновлення

 ні повтору ні логіки так вона тут і тепер і

 тільки день навертається ніби страшний рецидив

 

 це відчутно симптомом дощу і симптомами болю

 у хребті цього дня де змістилася навіть основа

 де відкриєш вікно і раптом нічого не чуєш

 де виходиш із дому і раптом нікуди не йдеш

 

 їй здається вона уже мертва

 життя тільки муляє

 тільки штрикає... щось перехапує і штовхається

 як людські голоси ледь торкаються тіла штори

 їм вона не цікава лиш вітер хвилює їх

 

 а по той бік вікна все товчеться гуде і скрегоче

 дзеленчить торохкоче сигналить свистить барабанить

 заїдає одна і та ж пісня на вічнім повторі...

 хоч вона таки вічна

 бо вічність одне і те ж

 

 і їй сниться минулий місяць

 вітер здіймається

 світлофор переклацує

 хтось піднімає камінь

 дві студентки у черзі до каси голосно сваряться

 із балкону на вулицю падають важко слова

 

 все життя перескакує як 3-d у стробоскопі:

 он дитинство

 он юність

 он пристрасть

 он чорт знає що...

 а їй сняться як острів гранули тихого щастя

 і уявно вона повертається звично на бік

 

 вона чує як у чоловіка росте щетина

 як за білим столом він спокійно у білім халаті

 акуратно на білому аркуші довго виводить

 "жінка не подавала ніяких ознак життя"

 

 і їй хочеться встати й піти щоб на це заперечити

 щось сказати на кшталт "ти здурів? я тут просто заснула"

 

 але раптом вона розуміє що їй давно байдуже

 тому думає "чорт забирай! та він правий..."

 

 3

 чоловік без емоцій її поправляє голову

 наливає собі сто грам випиває і бачить:

 муха довго кружляючи врешті сідає на жінку

 але раптом злітає і б'ється до смерті в вікно

 

 і вона так хронічно стабільно відверто б'ється

 що за нею вступають невидимі їм барабани

 тут він згадує що у людини буває серце

 й наливає собі про всяк випадок ще сто грам

 

 4

 скальпель блищить

 відбиває якісь узори

 каламутні дороги

 нерівні розмиті контури

 відбиває фотони

 бажання

 приблизні дані

 і казкову фантомну межу між добром і злом

 

 а слова в голові жруть рояться вмирають і плодяться

 так між нею і ним пролягає гігантська прірва

 і не перелетіти бо має сферичну форму

 і не обійти пішки бо невідомо де

 

 у її голові одна думка: "мені тут холодно"

 у його голові "ну принаймні їй точно не холодно"

 муха чорною крапкою сохне як перспектива

 відлітає останній сонячний зайчик в тінь

 що лишилося після неї в буденному світі?

 капелюшки і сумки

 відкриті рахунки й талони

 шафа одягу

 шафа взуття

 і плюс шафа скелетів

 чорна туш

 чорні туфлі і чорна-пречорна діра

 

 кілограми книжок

 дві червоні помади

 колготки

 кілька досі незгашених вічних пожеж і кредитів

 невіддільних від неї історій

 посаджених квітів

 і насаджених поглядів

 і невідкладних справ

 

 недопущених пОмилок і недолюблених діток

 недовиконаних термінових робочих планів

 недомовлених слів

 недописаних фраз і ще недо-

 чогось там якщо ще пройтися по словнику

 

 і усе це сьогодні контур обрамлений крейдою

 обмежоване місце

 урізана сильно версія

 як поганий переказ тогО чим вона таки була

 до стану фізичного тіла на площині

 

 чоловік піднімаючий скальпель буденно як чашку

 переводить на жінку свій погляд

 вдихає глибоко

 

 але раптом вона відкриває широко очі

 і це не справляє на нього ніякого враження

 

 5

 людина не м'ясо - а те що вона може дати

 до чого призвести

 що зрушити з мертвої точки

 це ємність де хтось запустив мовчазний словообіг

 а не просто місце для органів і кісток

 

людина не біо а те що не може згнити

 не слово а те що ніколи не зможе сказати

 болять її розчарування як апендицити

 і травляться довго камені на душі

 

 і те що в ній не органічне і не природне

 і є отим вічним що саме у ній шукають

 та тільки не тими методами й шляхами

 в халаті на світлі зі скальпелем у руці

 

 ...в кімнаті темніє периметр як орбіта

 окислюються на очах металічні предмети

 понеділок мов хвиля здіймається над кімнатою

 на обоях зникають узори

 іржАвіють шви

 

 а чоловік із надрізу мов скриньки пандори -

 виймає його як висновок і дивується:

 що в неї всередині було усе-таки серце

 й при цьому у нього труситься злегка рука

 

 вона відчуває якусь порожнечу зліва

 пусте мінне поле яке розростається в місто

 а місто у цілу країну а та в материк і

 потім здається що вийняли ціле нутро

 

 росте пустота й далі збільшує власний радіус

 здається вже скоро нічого у ній немає

 ні зла ні добра ні ілюзій про це є одна лиш

 пуста оболонка а в ній її чорна діра

 

 і той що нахилений над документом і тілом

 як шифром/кросвордом/задачею пише раптом

 "причиною смерті стала наявність серця"

 і це не справляє на нього ніякого враження.

 

Здена Тесличко

Даний твір авторкою був зачитаний в рамках творчої акції "Хелловін по-українськи", що проходила у Виноградівській ЦРБ 2 листорада 2016 року.

 

 

 

 

 

 

Здена Тесличко

Ця електронна адреса захищена від спам-ботів. Вам потрібно увімкнути JavaScript, щоб побачити її.

Останні з Здена Тесличко

Детальніше в цій категорії: « МОЛИТВА Не Ж_ЕРТВА ти, і люди не ТИ_РАН »