Середа, 20 травня 2015 00:00

Вона...

Автор

   Вона сиділа на старому дерев’яному мості. Її погляд падав на прірву, яка за мить поглинула б її повністю – потрібен тільки один необережний рух! А навколо панувала майже смертельна тиша, яку лише зрідка порушував несміливий спів пташини або випадковий перехожий, який ще не забув про існування напіврозваленого мосту. Як не дивно це тепер усвідомлювати, але колись ці декілька дерев’яних дощок і підвіс були місцем зустрічей закоханих пар… Ще й тепер подекуди висять замки, на яких викарбувані імена зовсім різних людей. Колись ці вже іржаві символи кохання дарували надію на щасливе майбутнє, а зараз вони просто німі свідки минулого…

 

   А вона просто сиділа, зосередивши погляд на своїх руках. Легкий вітерець розвівав її русяве волосся, весна справляла бенкет на честь свого приходу, але вона не помічала нічого чи просто не розуміла, що потрібно тільки підняти голову, щоб життя влилося в неї струменем краси та натхнення. Про що ж вона думала? В її ще зовсім юній голові роїлися як окремі слова, так і непритаманні її віку думки, які подекуди обривалися, не знаходячи свого логічного завершення. Щоразу, коли вона не могла порозумітися сама з собою, вона ось так сиділа та намагалася скласти все докупи. Її навіть почало лякати те, що роздуми про ті речі, які не мали б взагалі турбувати її юну голову, почали заполоняти весь її вільний час. За місяці роздумів вона навіть не змогла усвідомити, що саме не дає їй спокійно жити, чого їй бракує… Здавалося б, у неї життя, на яке гріх скаржитися: міцна родина, вірні друзі, вона душа компанії, але дівчина ніяк не може зрозуміти, для чого це все? Безглуздя? Так, можливо, але, погодьтеся, весь наш світ – суцільне безглуздя. То чому сімнадцятирічна дівчина не може намагатися знайти відгадку на запитання, над яким ламають голову не одне століття поспіль видатні філософи та вчені? Вони ж так, як і звичайні люди, думають і над тим, що б з’їсти на вечерю!

   Проте одне вона все ж зрозуміла – жодна людина в світі не потрібна комусь просто так. Ти, твій знайомий, з яким ти зараз листуєшся в соціальній мережі, я – та будь-хто - для когось є лише засобом заробітку або жилеткою, в яку можна поплакатися при нагоді, або ж об’єктом ненависті. Що вже казати, якщо навіть батькам ми, по суті, потрібні лише для того, щоб було про кого турбуватися, кого любити, заради кого жити… Цинічно? Не заперечую. Але ж цинізм – це правда, яка не носить масок…

   Сонце поволі заходило за обрій, а вона й далі сиділа на тому ж місці, ігноруючи дзвінки мобільного. Тепер вона думала про те, що, напевно, збожеволіла. Але наскільки солодким виявилося це почуття! Тепер вона вільна і може безкінечно  бути наодинці зі своїми думками, які скаламутили розум, але очистили душу від зайвих речей.

   Карі очі зімкнулися… Назавжди? Запитайте про це кущ чорних троянд, який дивиться із прірви своїм водночас прекрасним і трагічним поглядом…

 

 

 

 

Вікторія Дубінець

Незажаючи на юний вік, на моєму рахунку вже доволі  багато як досягнень, так і поразок. Але я не звикла опускати руки, адже живу за принципом, що завжди потрібно йти до своєї мети. А ще люблю дарувати позитивні емоції людям, які оточують мене, і, хоч би що трапилося, завжди посміхаюся, адже "якщо ти посміхаєшся життю, то і життя тобі обов'язково посміхнеться ". Головне – вірити в це, і лише  тоді наберуть чинності рядки про те, що "ВСЕ буде добре для кожного з нас"!

Ця електронна адреса захищена від спам-ботів. Вам потрібно увімкнути JavaScript, щоб побачити її.