Вівторок, 28 липня 2015 07:47

Легенда про Ізабеллу

Автор
Легенда про Ізабеллу Легенда про Ізабеллу

Це було давним-давно, як одна з легенд розповідає, коли королева Ізабелла була володаркою Хустського замку. Вона мужньо охороняла від монголо-татар і турків не тільки Хустський замок, і  всі дороги Мараморищини де проходили шляхи перевозу солі  з Солотвина через місто Хуст. Ці торгові шляхи проходили по долині річки Тиса.

 

Якось, королеві захотілось проїхатись цими торговими шляхами в кареті, але не простій.

Бажання її було таким: аби ця карета була виплетена з лози, що росте на долині річок Мараморищини.

І дала королева послу доручення – розповсюдити по всім закуточкам краю лист наступного змісту:

«Я, королева Ізабелла, маю велике бажання мати карету  виплетену з лози, що росте на долині річок. Хто виконає моє бажання отримає велику винагороду».

Це послання прийшло і в село, що мало назву Городське.

По долині річки, смиренно жив бідний чоловік у невеликому деревяному будиночку, ледь-ледь перебував з дня на день з сімєю.

Почув новину тай задумав сплести карету для королеви, хоч і не знав, як це зробити. Тож, щиро молився Богу, а в молитві прохав уміння виконати бажання королеви. Якось, блукаючи по долині річки йому об’явився ангел. Бідний чоловік почав потирати очі, йому здалось, що це сон, та  він чув голос: «Ось з цієї лози сплети карету для королеви Ізабелли.»

Він не знав що робити та ноги несли його до того місця де обявився ангел. А лоза на цьому місці, ніби простягнула свої «руки», «дивилась» на нього блискучим листям, наче посміхалась та кликала до себе. Йому навіть, почувся її ніжний голос. Підійшов чоловік до лози, а звали його Іван. Погладив Іван лозу, попросив у неї пробачення та помолився Богу, що дозволено йому зрізати цю лозу, яка чаруючим голосом нашіптувала невідані звуки. Кожну лозину Іван гладив зрізаючи та просив вибачення і молився Богу аби кожна була придатною для плетіння карети.

Стемніло,  тим часом, пора додому. І так вчинив бідняк: взяв зрізану лозу на плечі і поніс з собою. А як лишень почало світати він почистив лозу та поклав сушити на сонце.

«А що далі, з чого мені починати?» – думав чоловік дивлячись на ясне небо, милуючись горами, що височіють  та обнімаються між собою тримаючи в собі історію рідного краю. Вони мовчать, але добре знають, як нападали монголо-татари,  турки нищачи все на своєму шляху…

«Як же мені хочеться сплести карету для королеви Ізабелли, але як?» – питав себе чоловік і враз на його обличчі зявилися сльози. Помолився він Богу, попросив допомоги і тут знову обявився ангел  та промовив:

«Ти сплетеш карету королеві, лише тобі треба виконати такі завдання:

1. Коли будеш плести не думай за винагороду;

2. Молися Богу щоб карета сподобалась королеві Ізабеллі та в ній було зручно їхати.»

Ангел зник, чоловік сміло взявся плести. Кожен рядочок виплітав з молитвою, руки якось самі все робили і з’являлись візерунки всілякі  за які він дякував Богу і за те, що лоза була слухняною, гнучкою… Ось так з любовю в серці та щирим бажанням аби карета сподобалась королеві виконував роботу Іван.

Коли карета була виплетена, подився й сам своїм очам не повірив. Й люди збіглися з усього села подивитись на таке диво. Бідний Іван й не знав що казати. Староста села одразу ж повідомив королеву про виплетену карету з лози, таку, як вона хотіла.

Дуже зраділа королева цій новині та поїхала до бідняка Івана. Милуючись природою, чарівним краєм. І як побачила вона карету у дворі Івана то радості її не було меж. Підійшла ніжно торкнулась рукою до карети, очі засяли, а вуста склались у посмішку.

«Спасибі тобі, добрий чоловік, скажи яку ти винагороду хочеш за цю творчу роботу?» – спитала королева.

А Іван боявся навіть очі підняти до чарівної жінки, королеви Ізабелли, яка з ним так мило розмовляла.

«Ваша честь, королево, я радий тому, що карета сподобалась вам. Я так молився Богу щоб вона була для вас зручною для їзди, тож нехай служить вам на радість і щоб ви завжди були щасливі, в цьому нехай вам допоможе Бог. Та я би дуже хотів аби наше село називалось вашим іменем.» – відповів Іван.  

«Нехай буде так, як ти бажаєш,  – посміхаючись відповіла Ізабелла, – це село від сьогодні буде називатися першою частиною мого імені – Іза.»

Як говорить легенда, королева Ізабелла була надзвичайно рада, тай вирішила вона віддячити за карету такою подякою: віддала указ про те, що люди села Ізи не будуть сплачувати панщину, а Іванові подарувала новий будинок.

Часто люди чули спів королеви, коли вона їхала дорогами Мараморищини в кареті сплетеній з лози.

 

 

Моніка Міллер

Моніка Міллер

Ця електронна адреса захищена від спам-ботів. Вам потрібно увімкнути JavaScript, щоб побачити її.