Середа, 09 грудня 2015 17:31

Про Гамору – єдину в Європі діючу водяну кузню

Автор
Про Гамору – єдину в Європі діючу водяну кузню Про Гамору – єдину в Європі діючу водяну кузню

Чоловік сидів на бережку –  Гамором називався він, дивився на чисту водицю й питав:

«Дзвінка річечка моя, ти краса краю цього, твоя течія тече швидко так як водограй. Підкажи мені, що побудувати на березі цім, щоб люди жили краще і раділи тобі завжди?»

 

 

Річечка бистроплинна дзюрчанням відповіла – побудуй тут кузню. А  щоб ця водиця швидка привела в рух колесо ти стань на коліна та  помолись, земля святая підкаже як це зробити.

Послухався Гамор та припав до землі, поцілував її, коли шовкова трава прошепотіла йому – підніми очі догори та попроси допомоги в Отця Небесного.

Подивився Гамор у синє небо та промовив так: «Господи, допоможи в цьому чудесному Карпатському краю  зробити так аби я міг з щирою душею людям робити добро»

Раптом сонце осяяло його очі, думка за думкою огортала свідомість – побудую кузню-майстерню. Впродовж ночі, чоловік подумки вимальовував майбутню кузню. Чи то наснилось, чи то привиділось, але побачив він воду, яка обертає велике колесо. А колесо те дає поштовх великому молоту.

А вже наступного дня вирішив – будую й буду славити Бога  в чудесному краї Карпат.

Як нагодився він будувати – друзі тут-як тут. Тай стали разом до роботи. Дерева для забудови вибирали букові – найміцніші, а коли зрізали, то вибачення просили в Матері-Землі. Так осяяний сонцем  з думкою про Бога і єдиною щирою  метою –  кузня для людей, для добра, працював чоловік.

Здавна Закарпатці мали знаряддя праці аби працювати на Матінці-Землі, тож вироби кузні зроблені власноруч не тільки знадобляться, а й служитимуть віками – думав чоловік.

Оточуюча природа Карпат, надихала  Гамора на роботу і ось  нарешті все готово. Так, наче в Раю: водиця поряд, гомінка трава, пишні крони дерев та дзвінкий спів пташок, схожий на храмові дзвоники. Втішався чоловік роботою та славив Бога молитвою за допомогу.

Залишилось лишень пічку ажурну вилити, аби зимою було як грітись. Той виникла ідея в чоловіка:нехай пічка ця буде, як «кайга» (угорською), дрова та вугіль горітимуть-догоратимуть для тепла  людей і душ їхніх.

Такі пічки  в будинках Лисичівців, що на Іршавщині збереглися та ще й по нині гріютьь. А якщо не вірите, то можете переконатись поїхавши туди. Заодно побачите музей «Гамора». А рахується він як єдина водяна  діюча кузня в Європі.

 

 

Моніка Міллер

ЛисиЧово – Чотыри погарЧикы водиЧкы тай Чоколадка

Моніка Міллер

Ця електронна адреса захищена від спам-ботів. Вам потрібно увімкнути JavaScript, щоб побачити її.
Детальніше в цій категорії: « Легенда про Сонечко