Повість (5)

Пройшло сім років моєї хвороби. Уже другий рік я жила у мами. Вона приводила до мене різноманітних лікарів, до деяких возила.Як зазвичай розсіяний склероз має певні фази загострення та ремісії.

А сьогодні нашу розмову з Ним перебила подруга гучним – Привіт!

Привіт! – гукнула їй у відповідь.

– Як ти?

– Та як завжди, ти ж бачиш – живий труп.

Дітки вже давно пішли до школи. Свекрусі за господарськими справами геть ніколи вивезти мене на подвіря, то хоч захотілось вікно відкрити, подихати.

За кілька хвилин у кімнату увійде свекруха, увімкне телевізор та піде збирати дітей до школи.

День не передбачав нічого нового, ані оновленого. Він просто вийшов із ночі  візерунками зорі та осів на моєму підвіконні.