Четвер, 15 січня 2015 00:00

Ще один день життя – заручниця онімілих почуттів

Автор

За кілька хвилин у кімнату увійде свекруха, увімкне телевізор та піде збирати дітей до школи.

Моїх дітей, тих, котрих я виносила й народила. Чую, як вони тупочуть у коридорі – біжать до мене. Обоє вилізають на ліжко, підстрибують немов намистинки, обіймають.

–  Що тобі снилося сьогодні, Софійко?

Питаю.

– Мамо, я літала над нашим містечком, наче птаха…

– А мені, а мені завжди снишся ти, – несподівано додав Назарчик, – ти граєшся з нами на нашій галявині, ми бігаємо босоніж, як колись. Мамо, ти неодмінно будеш ходити!

– Ну, звісно, сонечко, неодмінно буду.

– А коли?

Обіймає, цілує.  Софійка молиться над моїми ногами…

– Скоро, вже скоро.

А потім намистинки вистрибують з кімнати на клич бабусі. Чую, як стукотять виделки, тарілки, склянки… і моє улюблене посьорбування теплого чаю, навмисне так роблять.

Софійці –  одинадцятий рік пішов, Назарчику – сьомий.  Вона любить  співати, але не любить фортепіано на котрому бабуся – моя мама, наполегливо вчить її грати. Сама ж бо піаністка та неймовірна активістка  культурного життя нашого маленького містечка. Що не свято то  тьотя Дарина – так її називають городяни, співає, грає та ще й пританцьовує. А картини які вишиває. Та вона в мене взагалі хороша рукоділля.  Протягом життя  майструє свою маленьку ошатно вибілену, вичищену хату. Прибирає дворик зеленою травою, завжди гарно скошеною, клумбами з розкішними трояндами, запашним виноградом і безліччю всякої зелені. На стінах її кімнат можна віднайти  різноманітні  сувеніри  з тарілок, гербаріїв, вишиваних картин… Та найбільша гордість – стареньке фортепіано. Це її відрада, певна схованка у якій сильна жінка губиться від буденності. Мама рано втратила тата. Ростила мене з сестрою. І навіть не знаю на скільки це справедливо з боку Бога по відношенню до моєї матері, але вона поховала власну дитину.

Сьогодні день не передбачав нічого нового. Я, як завжди пролежу у своїй кімнаті, вірніше у нашій спальні, що вже давно стала заручницею онімілих почуттів. І тільки часом стіни вимальовують тіні коханого чоловіка, котрий пізно повертається з роботи, тишком лягає до мене, але не під мою ковдру і засинає. Я щоразу слухаю його сопіння та боюсь поворухнутись, боюсь сильніше дихати, аби не розбудити, аби бодай хоч нагледітись на дороге обличчя. У ньому стільки всього намальовано: і юнацький запал, і чоловіче бажання, і втома, і радість, і щастя, і безвихідь, неспроможність що не будь змінити. А ранки… боюся, що скоро я зненавиджу улюблений світанок. Бо з першими променями сонця він прокидається, ласкаво усміхається і невдовзі йде. Промені забирають його в мене. І мені доводиться цілий день жити в чеканні, аби у сутінку нічного місяця, що прокрадається через вікно, знову дивитись на дороге обличчя.

 

 

Далі буде

"Віддзеркалення не в повний зріст" (частина перша) - читати

"Божі пороги іменами усіх святих і не святих…"(частина третя) - читати

 

Світлій пам’яті Єлізавети.

Вона хворіла на розсіяний склероз впродовж багатьох років. 

 

 

Довідка: Розсіяний склероз — це хронічне захворювання центральної нервової системи, при якому уражаються її провідники, точніше, їхня оболонка. В результаті проведення імпульсів усередині центральної нервової системи унеможливлюється. Це призводить до порушень основних функцій людини — пересування, координації, чутливості, зору.

В Україні нараховується 18—21 тис. хворих, кількість яких постійно зростає. Хвороба часто уражає людей працездатного віку (від 18 до 50 років) і без активного адекватного лікування може швидко призвести до інвалідизації, і навіть до того, що людина не зможе обходитися без сторонньої допомоги. Причини виникнення розсіяного склерозу медицина поки вивчає. Але відомо, що зовнішні ознаки, психологічний стан, географічне розташування, спосіб життя людини, генетичні дані… це все чинники, що впливають на розвиток недуги.

 

Лікувати хворих на розсіяний склероз дешевше, ніж утримувати інвалідів. Так вважається в усьому світі. І в нашій державі існувала та  існує спеціальна програма в рамках якої  щороку виділяють  певні кошти на придбання препаратів превентивної терапії.  Проте, кількість коштів  і надто дорогі препарати... найчастіше залишають хворих на самоті зі своїм болем...

Світлана КЕДИК

Світлана Кедик

Я нестандартна   у творчих особливостях, люблю писати символами, інколи – словами. Можу звісно і знаками, але то не ієрогліфи, а мова Боже Вільної, хто ж мене  тоді зрозуміє? Дуже хочу обійняти Любов’ю весь Всесвіт, отак взяти на руки, як малу дитинку, заколихати, заспівати… і сказати – все у нас буде добре. Живу, радію життю та дарую радість іншим. В 2012 році вийшла друком  книга жіночих одкровень  «Світ Добра». 2013 року «Світ Добра» був інсценізований в рамках творчого вечору.

Свого паперового втілення чекають кілька збірок для дорослих та дітей...

 

 

Ця електронна адреса захищена від спам-ботів. Вам потрібно увімкнути JavaScript, щоб побачити її.