Понеділок, 23 лютого 2015 00:00

Ще один день життя – Тепер ти щаслива

Автор

Пройшло сім років моєї хвороби. Уже другий рік я жила у мами. Вона приводила до мене різноманітних лікарів, до деяких возила.Як зазвичай розсіяний склероз має певні фази загострення та ремісії.

Під час ремісії ставало легше. Обіцяне безкоштовне, чудодійне лікування виявилось за рамками реальності, бо вже через тиждень повідомили, що таких ліків, на жаль, не виготовляють. Не знаю, чи це підкосило мою віру в Бога, але стала на Нього навіть не зла, просто байдужа. Байдужість це набагато гірше ніж злість. Бо озлоблену людину можна розрадити добром, а байдужу вивести з депресії майже не реально,  депресія це і є байдужість. Навіть не розрадила новина з соціальної служби, де   пообіцяли грошову допомогу для лікування у приватній клініці, що коштує 18 000 гривень  на півроку. Лікуватися треба до кінця життя. Тоді я серйозно й задумалась про кінець життя.  Після чергових перемов із Богом Він запропонував мені піти  з Ним. Я погодилась, певно з цікавості.

Дивилася на свій похорон і шаленіла від  маминої радості  –  нарешті вона зітхнула з полегшенням над моєю труною та промовила: тепер ти щаслива. Сліз не було, мама перед тим загорнула їх у хустку і поклала на мої груди, близько коло серця. Софійка з Назарчиком того дня зніяковіли і навіть боялися підійти до труни. Та я й не хотіла, що дітям дивитися на гарно одягнутий труп? Вони сердешні дивилися  на людей і не розуміли чого усі від них хочуть  своїми співчуттями, саме тому тихенько відвела їх у іншу кімнату і приспала на хвилинку. Тоді Назарчик міцно мене тримав за руку, ми кружляли у танку та сміялися, я вже не нарікала йому нехай вимкне гучну музику, бо  так люблю танцювати, а не можу. Ми танцювали. Софійка зрізала мої улюблені бордові троянди, обійняла маленькими ручками та подала приговорюючи – це тобі, мамо. А потім… а потім мене вирвали з життя і я  мала спостерігати  вже згори за червоними трояндами у власній труні. Ні, було не боляче, було важко залишати їх там, а самій їхати сюди. Я знала, що Він мене скоро  запросить у гості, але не знала як це важко любити своїх дітей і не пестити материнською ласкою, як це важко любити матір та не пригорнутись до її серця, як це важко кохати чоловіка тілом іншої жінки… Він не попередив що Рай без дорогих людей це Пекло. Він не попередив, а я не усвідомила, що щастя не тоді коли тебе люблять, а коли любиш ти. Не сказав, нічого не сказав, простягнув мені руку, Свою цілющу руку і я пішла…

Назарчику вже  пятнадцять. Такий красень став – високий, кругловидий, сильний… Хочеться цьомкнути  його кирпатого носика, та тільки тицяю рукою у простір. Рука проходить крізь стінку, тай я за нею до іншої кімнати, де спить донечка Софійка. Вона стала справжньою жінкою, моєю маленькою жіночкою. Її густе, кучеряве волосся так схоже на моє і усмішка, і любов до танців… Цілую у лоба немов би провалююсь, та опиняюсь під ліжком. Тишком-нишком виходжу аби не розбудити Остапа. Та невдовзі краду зі сну миті для мене і моїх діток, вибігаємо разом у двір та бавимось, хоч вони вже в дорослі але таки діти. І вже коли  треба йти Назарчик вигукує мені в слід – я ж казав, мамо, що ти неодмінно будеш ходити. Усміхаюся, цілую їх і йду. Йду до Бога просити за них і за матір, яка майже не щодня приходить до мого гробу. Вона сідає, а я піднімаю її і кажу – мамо, я жива, у мене все добре. Ти  більше не плач, бо людина народжується для життя, для щастя, для любові. А тоді  душа повертається до Бога, а я йду лягати в ліжко до свого Остапа, і нічого, що іншою жінкою. Адже жінка для чоловіка завжди має бути іншою. Часом  – інакшою. Часом, та інакшість лягає поруч зі мною  на самому краю світу, того світу, що окреслив мою буденність  кульгавістю. Я пригадую безліч життів, але як би це не було містично та тільки одне найболючіше, най не триваліше  збагатило мою людську сутність розумінням любові та загартувало біллю. За життя людина не усвідомлює  природу  своїх негараздів, лише зсилається на Бога кажучи – дасть Бог. Він дасть, але тільки те, що ти сам в змозі створити. Дасть тільки той хрест, який ти зможеш нести. Я могла тому й мала. Дякую, Отче. І маю сказати, що панацея у власному тобі, в бажанні жити за будь яких обставин. Ліна зауважувала, що я сильна жінка перед випробуваннями. Та тільки вона не усвідомлювала на скільки я слабка перед собою.

Через місяць після моєї смерті мамі повідомили, що виділили грошову допомогу в розмірі 800 гривень. Вона усміхнулася боляче та відповіла: віддайте її тому хто справді потребує, бо моя доня вже надто радісна аби купувати щастя.

День не передбачав нічого нового, ані оновленого. Він просто вийшов із ночі  візерунками зорі та осів на моєму підвіконні. Прохолодний квітневий вітер бився листям об скло вікна немовби просився до хати. Захотілось почути його переспів із птахами, далеким гавканням собак і ледь чутним шумом  магістралі...

Мене ніхто не будив, я прокинулась сама, але як завжди, у його обіймах.

 

"Віддзеркалення не в повний зріст" (частина перша) - читати

"Заручниця онімілих почуттів" (частина друга) - читати

 "Божі пороги іменами усіх святих і не святих"(частина третя) - читати

"Через слабкість людина приходить до Бога" (частина четверта) - читати

 

Світлій пам’яті Єлізавети.

Вона хворіла на розсіяний склероз впродовж багатьох років. 

 

Довідка: Розсіяний склероз — це хронічне захворювання центральної нервової системи, при якому уражаються її провідники, точніше, їхня оболонка. В результаті проведення імпульсів усередині центральної нервової системи унеможливлюється. Це призводить до порушень основних функцій людини — пересування, координації, чутливості, зору.

В Україні нараховується 18—21 тис. хворих, кількість яких постійно зростає. Хвороба часто уражає людей працездатного віку (від 18 до 50 років) і без активного адекватного лікування може швидко призвести до інвалідизації, і навіть до того, що людина не зможе обходитися без сторонньої допомоги. Причини виникнення розсіяного склерозу медицина поки вивчає. Але відомо, що зовнішні ознаки, психологічний стан, географічне розташування, спосіб життя людини, генетичні дані… це все чинники, що впливають на розвиток недуги.

 

Лікувати хворих на розсіяний склероз дешевше, ніж утримувати інвалідів. Так вважається в усьому світі. І в нашій державі існувала та  існує спеціальна програма в рамках якої  щороку виділяють  певні кошти на придбання препаратів превентивної терапії.  Проте, кількість коштів  і надто дорогі препарати... найчастіше залишають хворих на самоті зі своїм болем...

 

Світлана КЕДИК

 

Світлана Кедик

Я нестандартна   у творчих особливостях, люблю писати символами, інколи – словами. Можу звісно і знаками, але то не ієрогліфи, а мова Боже Вільної, хто ж мене  тоді зрозуміє? Дуже хочу обійняти Любов’ю весь Всесвіт, отак взяти на руки, як малу дитинку, заколихати, заспівати… і сказати – все у нас буде добре. Живу, радію життю та дарую радість іншим. В 2012 році вийшла друком  книга жіночих одкровень  «Світ Добра». 2013 року «Світ Добра» був інсценізований в рамках творчого вечору.

Свого паперового втілення чекають кілька збірок для дорослих та дітей...

 

 

Ця електронна адреса захищена від спам-ботів. Вам потрібно увімкнути JavaScript, щоб побачити її.