Вівторок, 14 липня 2015 09:49

Ода милосердю

Автор
Ода милосердю Ода милосердю

Присвячується всім воїнам та медсестрам, які загинули на війні…

 

Одного разу мені довелося почути історію від одного дідуся, мого сусіда Опанасенка Михайла Юрійовича. Це була надзвичайно цікава історія про його життя у воєнні роки, коли він був іще підлітком.

«Коли мені було 14 років, почалася війна, розповідав дід, – мої батьки у перший же рік війни загинули, і я залишився сам зі своїм братом Степанком. Я оберігав його як тільки міг, бо він був єдиною рідною людиною в моєму житті.

Під час війни я з кількома однолітками допомагав партизанам, крім того перед наступом ворогів відводив сільських дітей у безпечне місце. Так було й цього разу. Майже всіх вже було врятовано, і я полегшено зітхнув. У ту мить згадав про свого Степанка. Почав шукати його серед дітей, але там не знайшов. Тоді я повернувся в село, звідки ми забрали всіх поранених. Коли побачив свого брата живого, то був дуже радий. Але за хвилину перед і мною постала жахлива картина. Мій брат сидів не рухаючись, в очах його застиг страх – до нього підійшов німець. Впевненим рухом направив на Степанка вогненного ката, в будь-яку хвилину був готовий вистрелити. Хлопчик затамував подих та глянув на мене. Навіть не знаю, чи встиг він зі мною попрощатись, однак опустив голову не сумніваючись ні на мить, що світло життя за секунду згасне. Раптом мене огорнув жах, бо зрозумів, що зараз можу втратити найціннішу людину в житті. В той момент, коли німець вже спускав курок, я підбіг, прикривши брата собою, і закричав: «Стій! Вбий краще мене, а не його невинного!».

Скоріше від несподіванки (а може від великого подиву) німець таки не вистрелив. Я дивився на нього очима зраненої самки, що захищає своє маля. Ворог хотів мене відштовхнути, та я взяв його пістолет і приставив власноруч до скроні, впевнено промовивши: «Мене! Його – ні!»

Чоловік був настільки здивований моїм вчинком, що подарував нам життя обом зі Степанком. Я обійняв брата, взяв за руку і вже більше ні на мить не відпускав. Все боявся, що німець просто пожартував і обов’язково повернеться. Та він зник.  Мабуть там, у далекій Німеччині він так само залишив двійко своїх дітей. До них так само міг прийти радянський солдат і розстріляти. Не знаю чи був цей чужинець віруючим, та здається, він купив у Бога квиток порятунку для своїх дітей.

Я завжди знав, що Степанко мені не рідний брат (хлопчик у півтора року став  круглим сиротою), але я його дуже любив і був готовий ризикнути заради нього навіть своїм життям. Неважливо чи рідні ми по крові. Ми росли вкупі. Коли їли разом, ділились куснем хліба, я завжди залишав йому останні ложки каші, бо він був меншим. Для мене природно було піклуватися про нього. Батьки любили нас безмежно. І в цій безмежній любові ми плекали глибоку повагу до них.

Минула осінь, зима, настала благословенна весна, яка принесла нам перемогу. Останніх німецьких солдатів вели через наше село. Я стояв неподалік і бачив це. Придивившись уважно, в одному з них я впізнав того німця, який кілька місяців тому хотів вбити мого брата. Він теж побачив мене. Наші погляди зустрілись ненадовго, та цього було достатньо, щоб ми подумки попросили пробачення один від одного, він – за те, що колись хотів позбавити життя мене та Степанка. Я – за те, що ніколи вже не зможу віддячити йому за подароване життя. Його штовхнули в плечі і він пішов уперед впевненим кроком.

Доля ворога завжди мало кого цікавить. Але мені було трохи сумно від того, що я не знав: чи була доля до нього такою ж милосердною, як він до нас з Степанком? Чи заслуговує на прощення той, хто під примусом виконує чужі вказівки? І чи завжди людина вільна в своєму виборі?...

Пройшло, дитино, багато років. Я так і не знайшов відповіді на всі питання, крім одного. Милосердя – безцінна річ. Неважливо на чиєму ти боці, в якого Бога віриш, чию ідею сповідуєш. Ти – є людина. А милосердя – невід’ємна частка душі,як втратиш совість, загубиш життєвий орієнтир – не втрачай милосердя – часточки душі».

Давно немає діда серед живих. Він відійшов у вічність. До тих, хто колись боровся за мирне небо, до своїх батьків і улюбленого братика Степанка. Проте залишив слід на Землі (виростив і виховав трьох дітей, семеро онуків і чотирьох правнуків) та в моєму серці. Його історія змусила мене замислитись над життям.

То неправда, що підлітки байдужі й легковажні. Принаймі , не всі. Я теж шукатиму відповіді на свої запитання і сподіваюсь, що обов’язково їх знайду,залишивши неабиякий слід у житті. Та одне питання мене тривожить найбільше: якби дідусь побачив, що відбувається зараз на Сході України, що розповів би мені, чи не заплакав би від розпачу?

 

 

 Пальок Яна

Королівська ЗОШ І-ІІІ ст. №1 

Номінація "Золоте перо", І місце

 

"«Світанкові роси» – лауреати" - читати

 

«Світанкові роси» – районний конкурс дитячої літературно-художньої творчості 

Організатором Конкурсу є Виноградівська районна бібліотека для дітей. До участі в організації та проведенні Конкурсу залучили сільські бібліотеки-філії Виноградівської РЦБС, шкільні бібліотеки району, а також мали змогу  долучитися державні та недержавні установи, організації, фонди.

Організатори взяли за мету  виявити та підтримати творчо обдарованих дітей, сприяти розвитку літературних, художніх та творчих здібностей читачів бібліотек, популяризувати дитячу творчість в галузі літератури, образотворчого мистецтва.

2 квітня відбувся фінал конкурсу дитячої літературно-художньої творчості  «Світанкові роси». Подавали діти конкурсні роботи у трьох номінаціях: 

«Золоте перо»  особисті невеликі твори (оповідання, казки).

«Поетичні наспіви»  поетичні  твори (вірші, поеми, сонети).

«Чарівна акварель»  ілюстрації до творів своїх однолітків, дизайн книги.

Наслідком цього творчого дійства, найближчим часом, стане друк альманаху «Дарунок дитячих сердець» на сторінках якого буде вміщено вибрані твори всіх учасників конкурсу.

На разі, деякі твори конкурсантів Ви маєте змогу читати на сайті "Виноградівські Вогні" (поступово додаватимуться).

Світлана Кедик

Я нестандартна   у творчих особливостях, люблю писати символами, інколи – словами. Можу звісно і знаками, але то не ієрогліфи, а мова Боже Вільної, хто ж мене  тоді зрозуміє? Дуже хочу обійняти Любов’ю весь Всесвіт, отак взяти на руки, як малу дитинку, заколихати, заспівати… і сказати – все у нас буде добре. Живу, радію життю та дарую радість іншим. В 2012 році вийшла друком  книга жіночих одкровень  «Світ Добра». 2013 року «Світ Добра» був інсценізований в рамках творчого вечору.

Свого паперового втілення чекають кілька збірок для дорослих та дітей...

 

 

Ця електронна адреса захищена від спам-ботів. Вам потрібно увімкнути JavaScript, щоб побачити її.
Детальніше в цій категорії: Моя різдвяна історія »