П'ятниця, 26 вересня 2014 00:00

Відтворення ідентичності такого мистецтва як фотографія

Автор

Вміння просторово уявляти майбутню фотографію, аналізуючи й розміряючи конкретні форми чи естетичне сприйняття навколишнього світу?

Зображення дійсності, отримане за допомогою технічних методів чи композиційна винахідливість у відображенні реальності?

 

А може, фіксація сцени, що передає  натуру з документальною точністю.

Що ж, спілкуємось з людиною яка прагне відтворювати у своїх фотороботах  дійсність  не об’єктивну, а як таку, що проходить крізь призму власного погляду.

Він не любить про себе говорити, але вміє розговорювати інших, певно, це тактика професійного журналіста. Власне, саме об’єктив, чи то технічний, чи то свідомості, чи то життєвої позиції, але подарував йому  можливість  фіксувати час. Один з членів Спілки Фотохудожників Закарпаття, один з авторів фотовиставки «Чотири погляди»  –  Іван Буркало.

 

Як почалася діяльність пов’язана з фотографією?

У 1985 році  подруга  мами  подарувала мені фотоапарат «Смена 7», певно це і стало ключовим чинником моєї  зацікавленості фотографією. В  будинку піонерів  вели гурток «Фотосправа». Тому будучи ще школярем  отримував перші навики саме там. На той час,  фотографія була  справжньою цариною дива, адже у сприйнятті хлопчака  картинка  трансформувалась з «механічної коробки»  на аркуш паперу.  Оте відчуття очікування  в процесі «чаклунства» з реактивами, світлом і темнотою  зародили  не тільки цікавість до фотографії, а й певну  оцінку світосприйняття.  Невдовзі, бабуся пообіцяла  подарувати мені новий фотоапарат, але за умови, що я відмінно закінчу школу. Школу я закінчив добре, бабуся дала 85 рублів, а їх не вистачило. Татові довелось підкинути кілька купюр і так у мене з’явився, з під прилавка, новісінький «Зеніт 11».

 

Чи згодились  Вам навики  фотосправи   протягом життя?

Звісно,  фотосправа  завжди мене супроводжувала і в школі, і в армії, і під час навчання в інституті, до речі, на факультеті журналістики (Львівський ун. Імені І.Франка), більше того, коли працював в редакції районної газети «Новини Виноградівщини». І навіть  встиг побувати старшим інспектором по зв’язках з громадськістю та масовими засобами на митниці. Але життя підкидує свої корективи, тому пропрацювавши інспектором  9 років звільняюсь, а через деякий час  відкриваю свою власну справу – фотостудію  «PrIvAt». На цей крок зважився завдяки ініціативи  фото удожниці Андріани Нагорняк.  Маючи характер імпульсивної людини  я підтримав ідею колеги тож, на сьогодні ми займаємось  створення сімейного фото, фото життєвих подій.. Сучасна техніка дозволяє  обробку фото та відео роботи  у найкращій якості та неабияких можливостях від фотокартини  до документального фільму.

 

То виходить, що ваше юнацьке захоплення ( чи як зараз модно називати хобі)  перейшло у роботу?

Так. Хобі це було у 8-9 класі. Але ж ми усі дорослі люди, тож найперше несучи відповідальність за своє життя та свої родин, маємо враховувати добробут.  З певністю можу сказати, що моя робота, як приватного підприємця (зараз модно казати бізнесмена), цілком відтворює мене, як особистість, адже  я займаюсь тим, що найкраще вмію робити.

 

На скільки потрібними є послуги фотостудії у сучасному світі, адже майже кожна пересічна людина має цифровий фотоапарат, комп’ютер і насправді зафіксувати події власного життя зовсім не складно?

Ви праві, для фіксації можна використати  мобільний телефон. Та хочу аби люди розуміли, що робота фотохудожника  у значній мірі залежить від уміння передавати оточуючий світ. І часом в одному і тому ж кадрі можна передати зовсім різну реальність, розуміючи, що об’єкт фіксації   в натурі один. І це не є механічною роботою, це робота психолога, коли ти, у випадку фотографування людей, викликаєш у них емоції завдяки котрим вони відпускають себе, дозволяючи вловлювати миті між кадрами, саме тоді кінцевим результатом є щира усмішка, глибокий погляд, задумлива  сутність… Відтворюючи на фото природу успіхом фотографа є відчуття плину часу, саме так з’являється об’ємний захід чи то схід сонця, відчайдушний трепет волошок у маковому полі, незбагнена м’якість хмар у небесній гладі…  Треба не вміти фотографувати, а любити, настільки любити навколишній світ аби передавати його часточки у всій неперевершеній красі.

 

Ви можете дати визначення, хто такий фотограф?

Фотограф, як нінзя, як самурай, котрий має непомітно робити свою роботу не втручаючись в подію, але зуміти зловити мить, що цілком передає її сутність. Можливо, колись я відкрию фото школу. І це не тільки ностальгічна мрія за моїми юнацькими роками, а насамперед можливість для дітей відтворення ідентичності такого мистецтва, як фотографія.

 

Зрозуміло, що далеко не кожний суто інформаційний знімок виконується на високому мистецькому рівні, та водночас в окремому високохудожньому фототворі не слід бачити тільки відеоінформацію і фотодокумент. Документалізм, правдивість, реальність — головні властивості фотографії, у них полягає причина глобального впливу фотомистецтва на сучасну культуру. Банальний вибір кольору художнього стилю, жанру, специфічних прийомів обробки фотоматеріалів віалізують фотографію, як вид мистецтва, а фотографа – як особистість, яка створює художній образ. Бо натуралістично відзнятий кадр буде ретельно демонструвати всі дрібниці й деталі, що потрапили у простір об'єктива. Якщо ж подібний знімок зробити під ку­том авторського художнього бачення, з'явиться зовсім інша робота. Характер і сила авторського відхилення від «дзеркальної» фотографії саме й визначають стиль такого твору.

 

На цьому я закінчую цикл статтей  про місцевих фотохудожників, авторів минулорічної фотовиставки «Чотири погляди» – Олега Ільчина, Любові Штефан, Андріани Нагорняк, Івана Буркала.

 

 

Але якщо хтось потрапить під пильний погляд  мого «духовного об’єктива»,  не дивуйтесь, що історія про Вас з’явиться на сторінках «Виноградівських Вогнів»

 Переглянути роботи Івана Буркала

Світлана КЕДИК

Світлана Кедик

Я нестандартна   у творчих особливостях, люблю писати символами, інколи – словами. Можу звісно і знаками, але то не ієрогліфи, а мова Боже Вільної, хто ж мене  тоді зрозуміє? Дуже хочу обійняти Любов’ю весь Всесвіт, отак взяти на руки, як малу дитинку, заколихати, заспівати… і сказати – все у нас буде добре. Живу, радію життю та дарую радість іншим. В 2012 році вийшла друком  книга жіночих одкровень  «Світ Добра». 2013 року «Світ Добра» був інсценізований в рамках творчого вечору.

Свого паперового втілення чекають кілька збірок для дорослих та дітей...

 

 

Ця електронна адреса захищена від спам-ботів. Вам потрібно увімкнути JavaScript, щоб побачити її.