П'ятниця, 21 грудня 2018 21:40

Виноградівська кераміка

Додала
Виноградівська кераміка.Баник Адальберт Виноградівська кераміка.Баник Адальберт

Традиції заняття місцевим населенням гончарним ремеслом у Виноградівському районі сягають глибокої давнини. Цьому сприяли поклади глини, яку знаходили в північній частині району – села Шаланки, Онок, Великі Ком’яти, а також в с.Гудя та присілку селища Королево Дубовинці (нині вул.Дубовинська), що на сході.  

На оноцьких глинах, які вважають одними з найкращих, працювали майстри м.Виноградів та с.Великі Ком’яти, привозили їх навіть до Дубовинки. Глина різна за своєю якістю та забарвленням і придатна для обробітку. Їй властива низька температура спікання та можливість при одному випаленні створювати повноякісні вироби з підполивним розписом.  Можливо, роботи не були високохудожні і досконалі в декоруванні, але вони були наповнені простотою народного сприймання предметів вжитку.

В ХІХ та на початку ХХ століття посуд Драгова, Дубовинки, Гуді, Хуста, Виноградова та Вільхівки, крім продажу на підгірських та гірських ринках, збувався на південь, в угорські та румунські села. Цікавим залишком давніх форм торгівлі був продаж виробів не за гроші, а «насипом». Щоб купити горщик у ремісника, треба було двічі насипати в нього пшениці або кукурудзи. Ця кількість зерна правила за ціну посудини. Як згадував гончар із Дубовинки Іван Полянський: «Гроші змінювалися, тому вигідніше було обмінювати на товар». 

З розвитком промисловості і посиленням залежності майстрів від скупників починається повільний занепад гончарства. В 30-х роках ХХ століття різко зменшується виробництво мисок. З появою дешевих виробів з металу та кам’яної маси попит на гончарські вироби різко звужується. Лише глеки на молоко й воду та вазони, рівноцінних яким не могла створити промисловість, залишилась основним видом виробництва.

Для піднесення занепадаючиx ремесел та домашніх промислів в містах області створюються школи та майстерні, де учні знайомились з особливостями технології обробтку та виготовлення виробів з глини.

У Виноградові в 1892-1906 рр. була керамічна майстерня, очолювана Фішером Форкошгазі. Під час навчання учні робили кахлі і отримували за це невелику платню.

В сусідньому Іршавському районі майстри с.Вільхівка розписують вироби орнаментом створюваним технікою «урізу». Автор поливає поверхню виробу шаром ангобу і вирізує жолобки та невеликі площини ножиком з підсушеного черепка. Це були рослинні або геометричні мотиви традиційного орнаменту на класичних народних формах.

Стиль розпису Вільхівки розвивають майстри села Великі Ком’яти та виноградівський майстер Федір Черницький. На той час він очолював керамічний цех артілі інвалідів і був учасником багатьох обласних виставок.

У 1965 році у місті Виноградів створено промкомбінат (працювало 1400 людей), де почав роботу і керамічний цех. Керуючим був Герман Зельманович Розентал. Першими гончарями запрошені самодіяльні майстри з Виноградова – Федір Черницький та Іван Драгун, головним художником почала працювати випускниця Ужгородського училища декоративно-прикладного мистецтва Марія Ковальчук. Ці абсолютно різні за характером зрілі майстри і сформували традиції та стиль виноградівської кераміки.

В художній майстерні- художники Горват Ганна та Ярема Тетяна, гол. художник Гецко Іван. 80-ті роки

 

Черницький полюбляв виготовляти пивники, корчажки (корчаги малої місткості), кавові набори, тарілки, а Драгун гончарив високі підлогові вази. Прикрашали невибагливими візерунками. На основі їх виробів, на основі їх майстерності і виробленим традиціям почали виготовляти сувеніри, підсвічники, вази,  а згодом і декоративні панно, скульптурки.

В 1967 році відкрито цех з виробництва кахлю. Майстром цеху був Василь Горват.

В 1971 році запустили першу електричну піч у новому цеху, де трудилося вже понад 600 людей. Гончарями були учні перших майстрів  – Адальберт Баник, Іван Бобик. Пізніше на завод прийшли працювати гончарями Іван Пішпекі, Йосип Марушка, Михайло Любка та Йосип Любка.

Також радо приймали на роботу випускників профільних училищ та інститутів. Начальником керамічного цеху був Петро Гершкович, згодом – Василь Макар.

В художній майстерні працювали  – Марія Ковальчук, Ніна Новікова, Зіта Кейкеші, Марія Тимофій, Тетяна Ярема, Михайло Дешко, Ганна Горват, Єва Жодані, Славка Чловечко, Віра Томашевська, Мирослава Росул та Вячеслав Віньковський. Вони розробляли нові види продукції, а потім їх затверджувала художня рада в Ужгороді. Головним художником був Іван Гецко.

Цех упаковки. Провірка якості продукції в цеху: Яценко – інженер виробничого відділу; Ченгері Етела – хімік; Матій Катерина – головний технолог; Галас Олена – бригадир. упаковочного цеху

 

Глину використовували з покладів у селах Онок, Велика Копаня Виноградівського району, с.Мідяниця – Іршавського району, м. Дружковка (Донецька обл.). Барвники отримували з м. Вишневе (Київська обл.), м. Дулєво (Росія).

На заводі використовували два способи формування виробів – пластичне формування і лиття.

В Цеху розробки матеріалів (ЦРМ) готували робочу керамічну масу (пластичну масу, шлікер), глазурі, ангоби. Головним технологом працювала Катерина Василівна Матій.

В Гіпсомодельному цеху під керівництвом Єжова Володимира виготовляли гіпсові форми для заливки та декорування.

Також у роботі використовували і шамотну масу, це зменшувало деформацію виробу та стабілізувало усадку. Шамот здебільшого робили самі – після першого випалу браковані вироби перемелювали і добавляли до звичайної глиняної маси. Інколи шамотну глину брали з міського цегельного заводу. Із шамотної маси робили кашпо.

Випал проводився в 2-ох тунельних електричних печах. Температура першого випалу становила  800 °C, а другого – від 850 до 900 °C.

Лабораторія керамічного цеху: Матій Катерина – головний технолог;  Ченгері Етела – хімік; Ромушко Олена – лаборант.

 

У 1978 році промкомбінат перейменували y Виноградівський керамічний завод. Працюючих уже було близько 1800 чоловік. Збагатився асортимент продукції заводу. Почали випускати сервізи, різні декоративні елементи для оздоблення житла. Загалом асортимент продукції сягав більше 100 найменувань.

Керамічні вироби міського заводу користувалися попитом у населення краю, неодноразово експортувалися в республіки колишнього Радянського Союзу та країни зарубіжжя.

В 1993 році завод перестав виробляти продукцію.

З 1995 по 1998 рр. під керівництвом Ольги Ваш пропрацював цех з виробництва кахлю. 

Філія керамічного заводу працювала в смт.Королево. Її очолював Павло Андрусь, а пізніше – Федір Сідей. В основному тут працювали гончарі з Дубовинки. Виготовляли сервізи, «корчаки», «товкани», вазони для квітів.

Декоратори: Сидять: Попович Анна, Чейпеш Ірина, Микита Тетяна, Попович Марія;

Стоять: Сагайдак Анна, Келнер Марія, Роспопа Ірина, – невідомо , Ромушко Магдалина, Гецко Марія, Ворінка Надія, Свищо Марія, Мошкола Марія

 

Наразі в місті виготовленням сувенірної продукції з глини займається Ольга Гал, художник-керамік, член Національної спілки майстрів народного мистецтва України. В своїх роботах вона використовує природні глини різного кольору. Вироби формує шляхом відтискання в гіпсових формах.

Ольга Гал художник декоративно-ужиткового мистецтва

***

Майстер-гончар перебував в атмосфері щоденної праці. Він жив, здавалось, одноманітним буденним життям. Але його праця – це не лише те, що твориться руками, це і його розум і душа, те, що залишається невидимим для знавців і шанувальників народного мистецтва…

Спрадавна розмальовані керамічні горщики, посуд та інше домашнє начиння вважалося ознакою заможності господарів. Зварена в ньому їжа набувала приємного смаку. Крім того, його високо цінували за здатність довго зберігати прохолоду і свіжість налитих до нього рідин. Водночас, він приваблював своїм розписом. Господиня завжди могла використати його для оздоблення житла, надати святкового і урочистого вигляду.

Посуд цей давно вийшов зі вжитку. Здебільшого тепер його можна побачити серед експонатів в музеях, приватних збірках або ж, як предмет декору, на тематичних фестивалях.

Більше фото нижче на сторінці

Ольга Гал

"Талан художника змішаний з любов’ю до глини" (перейти)

Ольга Гал

Після інституту майже 15 років «витоптую місце під творчим сонцем»  Виноградівщини – від своєї праці  дійсно отримую задоволення. Оглядаючись на всі буденні негаразди оте самоствердження себе, як особистості втілює найкращі миті в житті... 

Ця електронна адреса захищена від спам-ботів. Вам потрібно увімкнути JavaScript, щоб побачити її.