Середа, 18 травня 2016 13:35

Був першим директором дитячої музичної школи у Виноградові

Додала
Був першим директором дитячої музичної школи  у Виноградові Був першим директором дитячої музичної школи у Виноградові Марія Конкіна

З нагоди 125-ти річчя від дня народження Михайла Рощахівського

 

Тут завжди тиша. Буйна зелень і квіти. Скромні обеліски. До них  зрідка долітає пташиний гомін та соловїний спів. Біля дороги відразу від другого входу на цвинтар, справа – його могила. На бетонній стелі скупі лаконічні рядки: «Рощахівський М.А. 24.01.1891-30.11.1952» трохи нижче – чорно-білі клавіші фортепіано. І окремо, як вирвані з людського серця рядки: «Він так любив все те, що гарне і величне. Тому і музика була серцем його…»

Я ще тоді не знала, що тут спочиває яскравий музикант, відомий співак, хоровий диригент, актор, професійний композитор, видатний музичний педагог, громадський діяч, збирач, дослідник і укладач народного фольклору Михайло Андрійович Рощахівський. Та на якусь мить затрималася біля його могили. Поклала квіти і віддала честь та шану людині, яка тут спочивала, навіть не відаючи до кінця, ким вона була.

Але згодом час знову нагадав це прізвище. Випливло воно на великому зібранні громадян нашого міста. Виноградівська дитяча музична школа святкувала свій піввіковий ювілей. На сцену міського Центру дозвілля піднялася вже нині покійна вчителька по класу гри на фортепіано Юдіта Гейзівна Гергель. Вона нагадала присутнім, що свято і його урочистість були б не повними, якби присутні у залі не віддали заслуженої честі, поваги та пошани першому директору цього дитячого навчального мистецького закладу Михайлу Андрійовичу Рощахівському. Саме він першим став у витоків музичної культури Виноградівщини. Саме він заклав підвалини хорового співу. Саме він по-батьківськи опікувався дітьми робітників і селян, які прагнули здобути музичну освіту і душею сприйняти світ звуків та гармонії, у яких вони постійно в школі живуть. Вчителька запропонувала присутнім хвилиною мовчання вшанувати память цієї людини-легенди, а депутатському корпусу –  одну з вулиць нашого міста назвати його іменем.

В українській музичній енциклопедії та енциклопедичних словниках знайшла відповіді лише на деякі питання, які мене зацікавили і не давали спокою. Бібліографічними дослідженнями талановитого музиканта, що залишив глибокий слід в історії української та регіональної музичної культури займався Йосип Баглай. Риси його творчого стилю у монографії описала Тетяна Росул. Внесок у Закарпатську фольклористику вивчила Віра Новак-Мадяр. Творча спадщина М.А. Рощахівського і далі вивчається, доповнюється, удосконалюється…

Народився в селі Концебі на Вінниччині. В сімї дяка. У батька був гарний баритон. Ці музичні задатки, схильність і любов до співу передалися і сину Михайликові. Початкову школу він закінчив в селі Берізки Чечельницькі. Потім навчався в духовному училищі в Тульчині, в духовній семінарії в Камянець-Подільському. У різних селах Вінниччини працював учителем початкових шкіл. Далі перейшов до Києво-Михайлівської церковно-учительської школи. У липні 1917 року став помічником діловода Музичної секції Міністерства освіти Української народної республіки. Його гарний голос і манера співу виділяли його серед хористів. У лютому 1919-го року композитор Кирило Стеценко та диригент Олександр Кошиць запрошують його співаком до знаменитої Української республіканської капели. Вона продемонструвала Європі всю духовну велич нашої нації, її співучість, невичерпну красу і багатство народної пісні та досконалість і напрацьований набуток хорових традицій.

В той час капела здійснювала турне і виступала перед слухачами, палкими любителями музики в Чехії, Австрії, Швейцарії, Франції, Англії, Голландії, Бельгії… Михайло Рощахівський успішно виконував сольні басові партії окремих оперних арій, співав у дуеті, виконував популярні у слухачів романси, оброблені українські народні пісні. Про красивий бас Михайла Рощахівського залишилося численні враження на сторінках зарубіжної преси. У числі кращих виконавців Першого Українського національного хору та Української хорової капели у спогадах колишніх його диригентів Кирила Стеценка, Миколи Леонтовича, Олекси Приходько та Олександра Кошиця щирі захоплення співаком та його соковитим басом. Під час окремих виступів йому нерідко доручали диригувати капелою. Михайло Андрійович уже добре володів прийомами хормейстерської техніки і вмінням зібрано працювати з хористами. 

Влітку 1920 року капела опинилася без матеріальної підтримки і розділилася. 18 її учасників волею долі залишилися на Закарпатті. Вони і стали основою драматично-хорового товариства «Кобзар». Саме тоді воно організовувалося в Ужгороді. За два місяці співаки здійснили успішне турне до Перечина, Рахова, Ясіня… Хоровим співом захопилася і молодь краю. При чоловічій та жіночій учительських семінаріях в Ужгороді  Михайло Рощахівський одночасно засновує два хори.

В Ужгороді товариством «Просвіта» організовується професійний «Руський театр». Його першим хормейстером стає Михайло Рощахівський. В театрі готується перша вистава Михайла Старицького «Ой не ходи, Грицю, та й на вечорниці». З небувалим успіхом 15 січня 1921-го року пройшла її перша премєра в Ужгороді. Робота в театрі повністю захопила Михайла Андрійовича. Вона припала йому до душі. Але він добре розумів, що потрібні грунтовні знання аби достойно нести і сіяти театральну та музичну культуру між людьми.

Восени 1921-го року він поступив на відділення композиції Празької державної консерваторії. Протягом чотирьох років наполегливо оволодівав всіма основами театрального та музичного мистецтва. Разом з успіхами в його життя несподівано увірвалося велике лихо: у 22-х річному віці померла його кохана дружина Катерина Якуненко-Рощахівська.

Дипломований професійний фахівець знову повертається до Ужгороду. В театрі ставить вистави «Катерина» М. Аркаса, «Циганський барон» Й. Штрауса, «Сільська честь» П. Масканьї, «Фауста» Ш. Гуно, «Королева чардаша» І. Кальмана, «Продана наречена» Б. Сметани, «Циганська любов» Ф. Легара та інші.

Одночасно пише музику для хорового виконання до поезії Олександра Духновича, Василя Гренджі-Донського, Спиридона Черкасенка, на власні вірші… У композитора була монументальна хорова кантата карпатської тематики, ціла низка оброблених народних пісень. Однак під час обшуку всі твори композитора були вилучені і доля їх, на жаль, до нині невідома.

В 1927 році Михайло Рощахівських переходить на учительську роботу і працює  спочатку інспектором, а потім педагогом у школах Бедевлі та Нересниці на Тячівщині. У вересні 1932-го року перебирається до Севлюша (Виноградова) і працює в інтернаті з розумово відсталими дітьми.

У травні 1936-го року у нашому місті просить руки і одружується з вихователькою дитячого садка Єлизаветою Пензель. З нею вони виростили і виховали двох гарних синів Бориса та Арсена. Молодший нині викладає в Ужгородському державному музичному училищі імені Дезидерія Задора.

Березневі події 1939-го року сколихнули світ і свідомість всіх закарпатських людей. Михайла Рощахівського, який у цей час вчителює у Горожанскій школі, як неблагонадійного, звільняють з роботи. Його чекає ув’язнення. Лише тимчасове відокремлення від світу тоді врятувало його. Він досконало освоює виноградарство і виноробство.

Восени 1944-го року визволення Закарпаття  дало йому нову можливість знову повернутися до улюбленої педагогічної роботи. Спочатку вчителює в початковій школі в Севлюші-Теплиці. З лютого 1945-го року працює в Севлюшській торговельній академії. З 1 січня 1946 року, як умілого фахівця культури і мистецтва, його призначено першим ініціатором, організатором і директором Виноградівської дитячої музичної школи. Свою керівну  роботу тут розпочинає з двома викладачами та 22-ма учнями. В районі вони першими потягнулися до витоків музичної культури. Саме тут найповніше розкрився його яскравий талант як педагога, диригента та композитора. У Виноградові він організовує перший дитячий хор. Виступи його в той час скрашували всі важливі події, мистецькі заходи та  свята, що проходили на рівні району. Одночасно повертає до життя оброблені раніше народні пісні та колядки «Защебетала ластувоченька на дворі», «Чи ви чули ту музику?», «Заходить сонечко за гори» та інші, які з нотами друкувалися ще в 30-х роках на сторінках журналу «Пчілка».

Свій спочинок Михайло Андрійович Рощахівський знайшов 30 листопада 1952-го року у Виноградові, де і похований. Та музика, яка була його невтомним серцем, живе  у його творах, у його вихованцях, у стінах музичної школи. Вона зараз носить назву дитячої школи мистецтв імені Бейли Бартока і недавно відсвяткувала своє славне 70-ти річчя.

 

Марія Конкіна

 

 

 

Марія Конкіна

Я нікому не віддам твою весну, край зелений і незайману красу, дикий ліс, квітучий яблуневий сад, тиху велич переплетених Карпат! Україна - моя радість і журба, моя тиха, віком стомлена сльоза. Ми разом з тобою будемо завжди, моя пісне, білим голубом лети...

Люблю дітей за їх наполегливість, неупередженість та щирість...

Ця електронна адреса захищена від спам-ботів. Вам потрібно увімкнути JavaScript, щоб побачити її.