Субота, 23 грудня 2017 11:57

Теково. Село на берегах Тиси

Додала
Теково. Село на берегах Тиси Теково. Село на берегах Тиси

Схоже, 22 день грудня 2017-го став маленькою, проте істотною частиною історії, як для жителів села Теково, так і для Виноградівського району загалом. Адже друком вийшла книга Івана Біланчука «Теково. Село на берегах Тиси».

Своєрідний  авторський історичний нарис виокремив  не тільки історію, культуру, традиції  села, а й життєві розповіді старожилів. Окрім того сторінки видання рясніють описом про сучасних людей, які прославляють Теково…

«Розпочинаючи роботу над книгою, я поставив перед собою мету – представити якомога розлого історію села у всіх її проявах, розгорнути перед читачем  паралель між минулим, теперішнім та майбутнім.»  – зауважив на презентаційному вечорі автор книги Іван Іванович Біланчук.

 

 

– Ви досягли мети?

– Думаю, що так.

– Чи увійшли до видання всі Ваші напрацювання?

– Ні. Знаєте, працюючи в архівах мені дали доступ до матеріалів СБУ… звісно всіх речей не вдалось умістити на сторінки книги.

– Ви є автором  збірки, поки що віртуальної, «Історичні нариси Виноградівщини», де йде мова про всі села району. Чому  початком, так би мовити «друкованої епохи»  Вашої творчої діяльності, стала  книга саме про Теково?

– На це питання краще дадуть відповідь меценати даного проекту –  брати Жупан.

– Ви задоволені результатом?

– У будь-якій роботі є певні недоліки. Якщо вважати роботу ідеальною,  то не має прагнення вдосконалюватись. Я вважаю, що мені є над чим працювати, в тому числі й над собою,  готуючи наступну книгу.

– До речі, над чим Ви працюєте зараз?

– Над книгою про Виноградів.

– Чи є найбільш хвилюючі моменти  в процесі написання книги про Теково?

– Звичайно. Найперше, хочу сказати про дуже щирі розповіді старожилів. Оповідки їхнього нелегкого життя не можуть не зачіпати душу. Й взагалі, зважаючи на те, що я не теківчанин, мешканці села мене сприйняли  досить позитивно: охоче впускали до хати та йшли на спілкування, надавали сімейні фото. Хоча, з фотографіями була проблема, бо багато фотоархівів  було знищено під час двох паводків, що відбулись  1998-му та 2001-му. Але я знайшов вихід – почав шукати фото Текова у теківчан за межами села. Майже 2 сотні фотографій ілюструють  мій історичний нарис.

– Ви історик за фахом?

– Ні. Я аматор в історії. Певною мірою,  долучив мене до цієї справи отець Данило Бендас,  і навіть, дав користуватись своєю бібліотекою за що йому вдячний. Тому маю зауважити, що текстівка моєї книги доволі проста, з точки зору  подачі інформації – звичайна розмовна мова, якою користуюсь в побуті. Як уже казав, я не є вивченим істориком, тому за, так би мовити, історичним шаблоном, звертався до молодого фахового історика Ярослава Мар’яна.  Але при цьому зберіг простоту, невимушеність та цікавість  у побудові  речень та викладенні  історично доцільних фактів. Я так думаю.

– Можливо, Ви маєте певний  узагальнений висновок роботи над книгою, бо її «кухня» доволі цікава й енергійна, така, що потребує затрати багато часу і сил. Скільки ж ви писали цю книжку?

– Понад рік. Щоправда, книга мала вийти друком ще влітку 2016-го. Проте, червневий градобій вніс свої корективи у видання. Як то кажуть, «худа без добра не буває» – з одного боку видання книги було перенесено на невизначений термін, але з іншого –  вмістила нову історичну сторінку села. Ця сторінка доволі прикра й жертовна, бо  певна людина витратила гроші на ремонт даху, що були зібрані для нього на операцію. В результаті, сім’я має новий дах, але не має близької людини, яка через кілька місяців померла… Й взагалі, проаналізувавши історичну ситуацію села Текова я вгледів фатум –  втілення руйнівної долі, бо якщо від паводку  люди, відносно, вже навчились себе оберігати то 21 червня 2016-го біда прийшла з неба – град. Жителям села Текова,  час від часу, доводиться все починати з початку. Хіба це не фатум?

– Сьогоднішній вечір, не тільки село Теково та його мешканців, але і Вас зробить по-своєму історичною постаттю. Ви це розумієте?

– Ні. (усміхається). Тобто, так. Зовсім трішки. Я не звик до прославлення, просто займаюсь тим, що подобається і на що є час. Я – людина у віці, сьогодні є, а завтра хто його знає як буде. От і не дивно, що хочеться залишити після себе слід, чи то в історії краю, чи то в пам’яті людей, які тут живуть, бодай на вустах моїх рідних…

– Ви хвилюєтесь перед презентацією?

– Знаєте, так. До вчорашнього вечора був спокійний, а сьогодні після півночі прокинувся і вже не міг заснути. Серце прискорено б’ється…

 

Усміхнено відповідає. Аж раптом, дорога до місця призначення  – Урочище Виннички  розважально-готельний комплекс «Чорна Гора» скінчилася. Герой мого інтерв’ю ошатно одягнутий – костюм, краватка…  впевнено заходить у залу прибрану  до історичного події,  в будь-якому розумінні. В очікуванні на гостей помітно хвилюється. Це додає чоловіку поважного віку достатньо шарму аби перед публікою виступати достойно і щиро.  

Звичайно, значна частина уваги була приділена меценатам – братам Жупан. Які обрали саме краєзнавця Івана Біланчука для написання книги, згідно їх слів, через його незаангажованість. Правильно, адже література, більше того історична, не має права бути перейнята пафосом суспільно-політичної, громадянської чи національної проблематики.

На скільки дует Жупан та Біланчук вийшов вдалим нехай судять  люди з історичних кіл, але насамперед, мешканці села Текова, які, сподіваюсь, матимуть можливість, якщо не придбати книгу, то переглянути її в бібліотечному фонді села та районної бібліотеки.

Зрештою, подібна книга, поки що єдина у своєму роді в межах району. Доцільність її існування – незаперечний факт, як для історії, так і для культурної спадщини Закарпаття в цілому.

Івану Івановичу Біланчуку бажаю успіху та життєвого часу втілити свої ідеї, важливі насамперед не так для нього, як людини, як для суспільства.

Особисто для мене фатум даного становища – іронія долі, коли держава, яка просто  зобов’язана пропагувати історично-культурний  фактаж перекладає це  на плечі меценатів.

Меценатство – добровільна безкорислива діяльність фізичних осіб у матеріальній, фінансовій та іншій підтримці набувачів благодійної допомоги.

Як на мене, найпершим меценатом даного проекту є реальні герої книги, які своїм життєвим поступом  просто жили, живуть і творять світ навколо себе таким, як прагнуть його бачити; наступним –  автор, який на громадських засадах зібрав та об’єднав історію минулого, теперішнього та поклик майбутнього у єдину книгу; брати Жупан внесли свою фінансову лепту, що стала заключною у ланцюжку ДОБРОЇ СПРАВИ. Отже, меценат – це зібраний образ тих, хто долучився до реалізації проекту «Теково. Село на берегах Тиси».

 

Я залишила зимовий, засніжений вечір за великими люстерками у залі сповненій людьми: книга, автор, гості… розкішний стіл. Вже за мить, він стане історією. І незалежно від того хто її пише, аматор чи науковець,  творимо її, так чи інакше, ми – пересічні люди, українці, закарпатці, виноградівці, теківчани….

 

Світлана КЕДИК

(Фото нижче на сторінці)

 

 

 

 

 

 

Світлана Кедик

Я нестандартна   у творчих особливостях, люблю писати символами, інколи – словами. Можу звісно і знаками, але то не ієрогліфи, а мова Боже Вільної, хто ж мене  тоді зрозуміє? Дуже хочу обійняти Любов’ю весь Всесвіт, отак взяти на руки, як малу дитинку, заколихати, заспівати… і сказати – все у нас буде добре. Живу, радію життю та дарую радість іншим. В 2012 році вийшла друком  книга жіночих одкровень  «Світ Добра». 2013 року «Світ Добра» був інсценізований в рамках творчого вечору.

Свого паперового втілення чекають кілька збірок для дорослих та дітей...

 

 

Ця електронна адреса захищена від спам-ботів. Вам потрібно увімкнути JavaScript, щоб побачити її.

Останні пости від Світлана Кедик