Середа, 20 червня 2018 19:27

Традиції народного гончарства

Додала
Традиції народного гончарства Традиції народного гончарства

Усі віхи нашої традиції заховані в народному мистецтві. Усе закарбовано і проявлено в народному світогляді.

Стиль народної творчості протилежний до галасу і метушні міських перехресть. Народний художник – гончар, ткаля, коваль, різьбяр – творить в тишині. Він намагається заглибитись через любов до природи матеріалу у його правду. Майстер відточеними багаторічною практикою рухами рук карбує поезію виробу.

Народна кераміка — чи не єдиний вид мистецтва, що поєднав  у собі чотири стихії: вогонь, воду, землю і повітря. З давніх часів у традиційній культурі на важливому місці був гончарний посуд. Такі вироби виточують  на гончарному крузі із глини, що розводять водою, сушать на сонці і обпалюють в печі. Цей посуд давно вийшов зі вжитку. Здебільшого тепер його можна побачити серед експонатів в музеях, приватних збірках або ж, як предмет декору, на тематичних фестивалях.

Свою роль у розвитку гончарної справи у Виноградівському районі Закарпаття, ясна річ, відіграли багаті поклади глин. Вони такі високоякісні, що на початку ХІХ ст. їх відправляли в Європу для виготовлення порцеляни.

Споконвіків розмальовані керамічні горщики, посуд та інше домашнє начиння вважалося ознакою достатку господарів. За виготовлення керамічного посуду бралися лише кращі майстри. Спочатку – творення правильної консистенції матеріалу, надання йому форми, сушіння, випалювання виробів. А далі – оздоблення, розпис – уся ця праця потребує багато знань, умінь і творчих здібностей. Нерідко це був сімейний промисел. Зазвичай газда формував на гончарному крузі вироби, а дружина наносила орнамент.

Цей досвід передавався з покоління в покоління, а тому форми гончарного посуду, що віками повторювались, набирали викінченого і досконалого вигляду. Такої ж викінченості набрали і способи декорування гончарного посуду.

Без керамічного посуду не можна уявити побут жителів краю до середини ХХст. Такий посуд був доступний за своїми цінами. Крім того, його високо цінували за здатність довго зберігати прохолоду і свіжість налитих до нього рідин. Зварена в ньому їжа набувала приємного смаку. Водночас, він приваблював своїм розписом. І господиня могла його використати для оздоблення житла, надати святкового і урочистого вигляду.

Значна більшість виробів з центрів гончарства десь до початку ХХ ст. виготовлялися у вигляді «чорної» або «задимленої» кераміки. При такого роду декоруванні зовнішню та внутрішню поверхні виробу піддавали лискуванню – загладжуванню, поліруванню гладким камінцем, який легко притискався до ще мокрої глини. Поверхня виробу при цьому ущільнювалася й ставала рівною і блискучою. Заключна стадія випалу відбувалася без доступу кисню у наглухо забитому горні. Туди вкидували смолистого палива, через що черепку надавався чорно-попелястий колір.

Основним технічним прийомом розпису кераміки було добре знане ручне «ріжкування». Декорування черепка виконувалося за допомогою «ріжка» – наповненого фарбою коров’ячого рога, у вістрі якого закріплювалася трубочка зі вставлених одне в одне гусячих пер. Фарба з ріжка витікає повільним тонким струмком, що дає майстрові можливість виконувати довгі плавні лінії на розписуваній поверхні. Пізніше використовували гумову грушу, куди встромлювали підрізану голку.

Форми і декор виробів постійно зазнавали відчутних впливів місцевих традицій. В кожному осередку гончарства виготовлявся увесь комплект хатнього керамічного посуду – глечики, дзбанки, ринки, горнята, миски, макітри, друшляки. Значна кількість виробів зазначених типів мають один, а найчастіше два, рідше – три варіанти розмірів і місткості, переважно середній та великий. Всі типи керамічного посуду характеризуються втіленими в їх формах практичністю, призначенням, функціональністю та зручністю. Це є свідченням не звичайної ремісничої роботи, а майстерності, успадкованого і накопиченого досвіду поколінь.

За технікою виготовлення і формами гончарні вироби різних майстрів краю істотно не відрізнялись. Але кожен з них мав улюблені орнаментальні мотиви та своєрідне поєднання барв. Відрізнялися предмети посуду і місцевими назвами.

Гончар із с. Великі Ком’яти Юрій Галас розповідає, що великим попитом у селян користувалися «черепи на косиці» (вазони для квітів) з підчерепком, «свистульки» (свищики). Також він виготовляв «товкани» (макітри), «довжанки»  (горщики на молоко), «рябуни» (велика посудина на 10-12 л), «піняк» (глечик), «горня» (горнята для пиття),  «друшляк» (цідило), копілки.

Місцева назва посуду для «леквару» (сливового повидла) у с. Великі Ком’яти – «рябун», а в с. Новоселиця його називали «добоня», а вже  в с. Сасово – «шерпеньови».

 Слід зазначити, що «леквар» варився в казані на вогнищі. Потрібно було постійно помішувати протягом тривалого часу, а ,інколи, і цілу ніч. Горячу суміш розливали в керамічний посуд.

В осередку гончарів у присілку Дубовинка виготовляли «довбанки» (на молоко), «ковшан» (на вино), «пивник» (для квашення огірків або зберігання крупи), «корчаги», «силки», копілки. Інколи вироби були місткістю до 12 літрів, а висотою сягали до 50 см.

Юрій Полянський до останніх років свого життя пам’ятав специфіку виготовлення «корчаги». Цю посудину робили з шістьох частин. Черево, верхня частина з «шиєю» і «писком», для зручності пиття. Шия обов′язково перегороджена пластинкою з 5-7 дірочками – «цідилом», яке затримує все зайве, коли набирають воду в річці чи криниці. Ручку обов′язково за допомогою «пробойника» робили з проходом і отвором («цицька») для зручного пиття.

Для оздоблення видумували різні прикраси – «фіглі». Це були просто «кривульки» (хвилясті лінії) або рівні смуги, прутики, «цяточки» та «очка» (велике коло в оточенні цяточок) –вони складалися в орнамент на тлі посудини. А могли бути різні зображення квітів – «диндь віраг».

«Абетка» орнаменту сформована умовами селянського життя, важкою хліборобською працею. Орнаментальні мотиви посуду уособлюють символи землі й природних явищ: хвиляста лінія – вода, горизонтальна – земля, коло – сонце, скісні риски – дощ, квадрат з крапкою посередині – поле, шестигранне коло – громовий знак, зубчата лінія – зерно.

Окремі символи й поєднання їх уявляли собою «побажання» достатку родючості життя.

Свідченням особливої ваги, яка у повсякденному побуті надавалася керамічному посуду, є той певний усталений порядок в якому він зберігався.

Поширеним був звичай зберігання посуду в «стелажії» (миснику-шафці з полицями), що підвішувалися на стіну або виставлялися на підлозі. На верхній полиці складали дрібні речі – горнята, малі миски; нижче – середні миски, горщики, дзбанки; на найнижчому рівні – великі глеки та глиняні баняки.

Минули століття, змінилося багато поколінь майстрів, люди призабули про значення давніх орнаментів та і призначення глиняних місткостей. І для нас такий предмет побуту – це передусім краса, гармонія, мистецтво, зрима музика. Орнамент давньої кераміки – це своєрідне безмовне послання нам із глибини віків. Розгадати його – значить прочитати одну з найцікавіших сторінок книги життя наших пращурів.

 Ольга Гал

 

 

Ольга Гал

Після інституту майже 15 років «витоптую місце під творчим сонцем»  Виноградівщини – від своєї праці  дійсно отримую задоволення. Оглядаючись на всі буденні негаразди оте самоствердження себе, як особистості втілює найкращі миті в житті... 

Ця електронна адреса захищена від спам-ботів. Вам потрібно увімкнути JavaScript, щоб побачити її.
Більше постів в категорії « Історія розвитку кераміки в районі