Сотні, невизначених визначеностей серед тисячі апокаліптичних замислуватих думок. Якоїсь миті ти вже сама не своя і сам не свій. І ніякого діла немає ані тобі до світу, ані світу до тебе. Тоді звідки емоції? Звідки подразник того почуття якого в усвідомленні доброї людини бути не має? А злої?
Темінь – це відсутність світла. Та виміряти світло можна тільки в темряві. Цікаво, правда?
Немає злих і добрих людей, але такими є їх вчинки. І на противагу міряння один одного любові не виміряєш. Цікаво, правда?
Не виміряєш глибину, ані об’єм, ані ширину емоцій; і по діагоналі не визначиш, ані по катетах, ані по сторонах і навіть ребрах, тим паче у радіусі… у радіусі кола нашого всесвіту я – мізерний клапоть матерії зітканий з енергії світла, як і ти. То в чому проблема? У нас. Помилка, кажеш, я – помилка, довершена у безвимірі часу, якого не існує. Бо час – це також я. Хто я? Де я? Для чого? Для чого бути собою у світі безособових істот? Вірніше, для кого? Для тебе. Бо ти – це також я. Найкраща частина мене. Цікаво, правда?
Так.
Світлана КЕДИК