Сотні, невизначених визначеностей серед тисячі  апокаліптичних замислуватих думок. Якоїсь миті ти вже сама не своя і сам не свій. І ніякого діла немає ані тобі до світу, ані світу до тебе. Тоді звідки емоції? Звідки подразник  того почуття якого  в усвідомленні доброї людини бути не має? А злої?

Темінь – це відсутність світла. Та виміряти світло можна тільки в темряві. Цікаво, правда?

Немає злих і добрих людей, але такими є їх вчинки. І на противагу міряння один одного любові не виміряєш. Цікаво, правда?

Не виміряєш глибину, ані об’єм, ані ширину емоцій; і по діагоналі не визначиш, ані по катетах, ані по сторонах і навіть ребрах, тим паче  у радіусі… у радіусі кола нашого всесвіту я –  мізерний клапоть матерії зітканий з енергії світла, як і ти. То в чому проблема? У нас. Помилка, кажеш, я – помилка, довершена у безвимірі часу, якого не існує.  Бо час – це також я. Хто я? Де я? Для чого? Для чого бути собою у світі безособових істот? Вірніше, для кого? Для тебе. Бо ти – це також я. Найкраща частина мене. Цікаво, правда?

Так.

 Світлана КЕДИК