Понеділок, 03 грудня 2018 14:57

Щасливі хвилини нас не обійдуть

Додала
Щасливі хвилини нас не обійдуть Щасливі хвилини нас не обійдуть

Щороку її вихованці дебютують на фестивалях МАЛІЖан «Рекітське сузір’я», що проводяться на Міжгірщині. Новими творами вони постійно дивують слухачів.

Згадався Андрійко Горбатий. Хлопчик зі Львова навчався в авторській школі «Тревіта». Писав гарні  вірші. Їх упорядкувала і видала як окрему поетичну збірочку «Павутини долі» львівська поетеса Ангеліна Оборіна. Обдарований хлопчик рано залишився без батьків. Вісім років тому тато поїхав на заробітки до Іспанії. До Львова більше не повернувся. Слідом за ним, до Греції, подалася й хлопчикова матуся. Її сліди теж загубилися на чужині. Андрійка та його семирічну сестричку Адріану взялася виховувати бабуся, яка самотужки виводить дітей у люди…

У творчій долі львів’янки Ангеліни Оборіної, яка є авторкою 17-ти поетичних збірок чітко виділяються два високих покликання: плідна робота з молодими талантами, яким щедро віддає свої знання, набуті в житті уміння, авторський хист полум’яним словом запалити читача, материнську опіку, якою охоче гуртує молодих авторів поезій і прози. Вона їх навчає сіяти добро у сучасному світі, де легше сприймається зачерствілість душі, аніж високі людські поривання.

По-друге, ця жінка образно мислить, просто й дохідливо, мудро і виважено виводить читача до гострих політичних віянь нинішньої епохи, де так важливо не загубити себе, свої відчуття, світосприймання, дитинну сутність людської душі. Рахує, що важливо, щоб кожною людиною сприймалася духовне світло Божого одкровення, радіти кожному дню, зачаровуватись свіжістю весняного вітру, стиглістю плодів у батьківському саду, вагомістю пшеничного колосу, що запахне святково випеченою скоринкою запашного хліба на столі, лісовою стежиною, яка нас виведе на ягідну галявину або грибову поляну, росянисті луки, що чекають першого покосу. Це неповторна мелодія життя. Вона наклала яскравий відбиток на її нове літературно-художні видання віршів «Прийди до мене, як покличе осінь.

На 199-ти сторінках авторка розмістила 8 розділів: «Ковтни зі мною келих щастя», «У щоденнику мого життя», «Під музику осіннього дощу», «Себе частину в Празі залишаю» авторка оповідає читачеві про світ своїх захоплень. Не спить жіноче серце. У душі ще зріють світлі мрії. І не розпорошить її надій сріблястий ранок. Поки серце б’ється у грудях, любов цвіте і розвертає крила до стрімкого польоту.  Омита зорями жінка простягає до неба руки аби подякувати Всевишньому за неповторні миті буденної радості, світлого захоплення побаченого у навколишньому світі.

У розділах «В молитві черпаю я сили і милість у Бога прошу, роки щоб минули не змили, допоки живу і пишу», «На крилах пісень», «Весна родинних почуттів» та «Завжди у мене сміх у моді, а з гумором скачу в сідлі. Я низько кланяюсь природі, що хист такий дала мені» авторках розповідає, як у молитві вона черпає сили і просить милості у Бога, щоб роки не змили спогадів з її минулого, допоки живе і пише. Вона розповідає про цінність родинних почуттів, традиції родового покоління, вічний ланцюг життя, який не обривається з смертю людини, бо носіями всього напрацьованого залишаються діти і онуки.  Львів’янка Ангеліна Оборіна виважена підходить до порад, які дає молодим. Ніщо в житті не минає безслідно. Свіжість її думок, як світлих спалах, як щире бажання чимось подивувати читача, щоб затрачений на поезію час збагатив його уяву, виколисав гарний настрій, допоміг відшукати власну недосяжну зірку. Авторка підкреслює: кожне життя неповторне. Воно забарвлене дивовижними барвами радості, обійде смуток і печаль, подарує нові знайомства, зустрічі, друзів, з якими можна поспівати під гітару, піднятися в гори, посидіти біля багаття чи просто поговорити. Це вже гарний стимул до життя і бажання обновити світ. Щоб правда жива яснозора в її віршах спліталася у барвистий від сині неба і яскравості земних кольорів у віночок купальського дива. Лише краса врятує світ, торкнеться струн чутливих у душі і зронить мелодії дзвінкі, які поведуть молодих у реальних світ пізнання, правди, віри і добра.

Марія Конкіна

 

 

 

Марія Конкіна

Я нікому не віддам твою весну, край зелений і незайману красу, дикий ліс, квітучий яблуневий сад, тиху велич переплетених Карпат! Україна - моя радість і журба, моя тиха, віком стомлена сльоза. Ми разом з тобою будемо завжди, моя пісне, білим голубом лети...

Люблю дітей за їх наполегливість, неупередженість та щирість...

Ця електронна адреса захищена від спам-ботів. Вам потрібно увімкнути JavaScript, щоб побачити її.