П'ятниця, 17 травня 2019 09:15

Його музика живе, надихає, будить чисті почуття

Додала
Його музика живе, надихає, будить чисті почуття Його музика живе, надихає, будить чисті почуття

ХХ століття у Закарпатті виплекало і світові дало цілу плеяду видатних корифеїв музичної культури – Іштвана Мартона, Михайла Кречка, Євгена Станковича, Ігоря Лацанича, Гізеллу Ціполу, Василя Бокоча, Віктора Плоскіна, Івана Пилипця, Етеллу Чуприк, Віктора Теличка,Степана Гігу, Івана Поповича…

Між ними – Дезидерій Задор. В ньому вдало поєдналися визначний педагог і фольклорист, хоровий диригент і віртуоз-піаніст, композитор і Людина, яка понад усе любила музику і життя. Своїм нескореним духом і пуповиною була міцно і надійно прив’язана до Срібної землі, отчого краю. Жила і творила на його царині.

Змалку жадібно вбирав у себе нашаровану віками культуру, притаманну гуцулам, лемкам, бойкам, записану в мелодіях красу народного фольклору сербів і хорватів, румунів і угорців, поляків і чехів, євреїв і німців. Тонко відчував дихання карпатських полонин, окутаних ранковими серпанками вершин далеких гір, сплеску озер та водопадів дзюрчання весняних потічків. Перед його очима постійно стояли  свята першої борозни, літнього росяного покосу трав, обжинок, винобрання, виходу вівчарів у полонини, зустрічі бокорашів на лісосплавах по невгамовній Тисі та швидкоплинній Ріці. Чоловік мав свій виважений і мудрий погляд на життя, оцінку суспільних подій, що постійно супроводжували його долю. Згодом вони стали основою написаних  ним вокально-симфонічних творів, які принесли йому невмирущу славу. Це – симфонічна поема «Верховина», «Карпатська рапсодія», «Концерт для цимбал з оркестром», легкі «Варіації для скрипки з фортепіано», сюїта для струнного тріо «Карпатська веселка» та «Полонинські картинки», соната для флейти з фортепіано, «Закарпатська сюїта» та інші.

Народився Дезидерій Євгенович Задор 20 жовтня 1912 року в Ужгороді, у родині освітян. Його батько – Євген Задор (1886-1942) вчителював в угорській народній школі. Тривалий час виконував обов’язки кантора та органіста Ужгородської римо-католицької церкви. Незмінно керував угорською аматорською капеллою «Долардо». Мав і писав власні музичні твори. Його мати – Жозефіна Задор-Борош (1882-1966) теж вчителювала. Від природи мала гарний голос. Була солісткою в крайовому хорі вчителів Підкарпатської Русі. Ним успішно диригував Олекса Приходько. Співала в міському хорі «Боян» та Окружному вчительському хорі під орудою Петра Милославського. Як скрипачка постійно грала в аматорському симфонічному оркестрі.

Від батьків це щире захоплення музикою передалося й трьом їхнім дітям. Спочатку ним пройнявся Дезидерій, а згодом Марта та Андрій. Усе своє життя дружня трійка присвятила цьому захопленню.

Перші уроки гри на фортепіано юний Дезидерій бере у відомого в місті піаніста та композитора Зігмунда Лендєла. Хлопчик навчається в загальноосвітній школі. Стає вихованцем Ужгородської реальної гімназії. У 12 років пробує писати музику. І досить вдало. На одному з шкільних вечорів вихованці гімназії ставлять виставу «Гізелла і Фея». Музичне озвучення до неї написав юний Дезидерій Задор. Успіх окрилив підлітка. Він дає згоду поїхати до Плзеня. Тут дає прилюдний концерт творів Моцарта та Бетховена. Саме ця поїздка стала поворотною у його подальшій творчій долі.

Юнак поступає до Празької консерваторії по класу фортепіано, органа та хорового диригування. Усі п’ять років навчається відмінно. При церкві керує хором мирян «Святої Цецилії», в осередку емігрантів «Руським хором». Грає на литаврах у студентському симфонічному оркестрі. Інтенсивно вивчає поліфонію. Юнак з головою поринає у культурно-мистецьке життя златоглавої Праги.

З 1934 року розпочинається його концертна діяльність. У виконанні талановитого піаніста лунають «32 варіації до-мажор» Людвіга ван Бетховена, «Серйозні варіації» Фелікса Мендельсона, «Картинки з виставки» та 16 інших п’єс Модеста Мусоргського. Його виступи транслюються радіостанціями європейських міст, зокрема Кошіце, Братіслави, Будапешта та Праги. Музичне товариство імені Бедржіха Сметани організовує його концертні виступи в Ужгороді, Берегові, Мукачеві, Хусті. Перед земляками віртуоз-музикант відкриває дивосвіт неперевершених класичних творів Бетховена, Шопена, Дворжака, Стравінського, Аренського, Лядової, Скрябіна, Монюшка, Бартока. Вони засвідчують його творчу зрілість і досконалу техніку фортепіанної гри. Задор продовжує навчання в аспірантурі при консерваторії у професорів Яна Кржічки та Вітезслава Новака. Його професор Алоїз Хаба входить до міністерства культури Чехії і свого здібного вихованця призначає референтом з фольклорних питань Закарпаття. Дезидерію Євгеновичу це надало можливість ще глибше пізнавати витоки народного фольклору отчого краю, жити ним.

1937 рік приносить Дезидерію Задору небувалий успіх: із 67-ми претендентів радіо конкурсу ім. Фредеріка Шопена він посідає друге місце. Це його надихає і він пробує писати романси на слова Шандора Петефі та Ендре Аді.

Політична ситуація в Чехословаччині ускладнюється. Задора забирають до війська. 1938 різко змінює його долю. Ужгород, Мукачево та Берегово відходять до Угорщини. Піаніста знову демобілізують і він повертається до Ужгороду. Починає викладати музику та співи в Ужгородській жіночій учительській семінарії. З числа своїх вихованок організовує хор. По області дає благодійні концерти. Видає дві популярні збірки народних пісень для хорового виконання.

На камерних концертах грає з талановитою скрипачкою Магдалиною Польфі. У дуеті з нею блискуче виступають. У його серці поселяється любов. Згодом Магдалина стає його дружиною.

Воєнні дії втягують Дезидерія Задора у свій вир. У лютому 1945-го він потрапляє до робочого табору в Австрії. Американські союзники звільняють його. Від долі отримує рідкісну нагоду: знову повертається в Ужгород. Саме в цей час в Закарпатті відкривається музичне училище, два музично-драматичні театри: в Ужгороді – український, в Мукачеві – російський. Розпочинає свою діяльність обласна філармонія. При ній організовується  Закарпатський Державний ансамбль пісні і танцю. Через два роки він стане уславленим Закарпатським народним хором. Творче життя повністю поглинає Дезидерія Задора. Стає першим директором музичного училища. Одружується. В сім’ї народжуються четверо дітей Імельда, Степан, Магдалина та Ізабелла. Це внесло у його життя нову хвилю радості та батьківських обов’язків. Однак він і далі продовжує плідно працювати. Як і раніше на півроку виїжджає на гастролі на Далекий Схід. Разом із Закарпатським заслуженим народним хором успішно виступає. З 1954 по 1963 рік працює художнім керівником обласної філармонії. Очолює спілку самодіяльних композиторів Закарпаття.

Восени 1963-го сім’я Задорів переїжджає до Львова. Дезидерій Євгенович запрошений викладати музику у музичному училищі та консерваторії. Він очолює Львівське відділення спілки композиторів України. Через дев’ять років роботи удостоєний високого звання Заслуженого діяча мистецтв України. Стає доцентом, а згодом професором Львівської консерваторії. З її стін випустилися відомі піаністи, його вихованці Б. Янівський, П. Гергель, Ю. Антонюк, А. Алтула, Б. Синчалова, М. Копилович, Я. Скиб енський, А. Стойка, Є. Руденко, І. Соловйова, Ю. Антків, В. Валентир… Ці роки справді стали плідними у його творчій діяльності. Він багато їздить по селах Свалявщини, Рахівщини, Міжгірщини, де від людей записує понад 250 пісень. Однак перевагу віддає коломийці. Вона – проста як сільська хата, швидка як веселий гомінкий потічок, завжди свіжа і чиста, як гірське повітря, барвиста і колоритна, як народний одяг. У ній постійно живе співуча душа народу. Може тому з такою любовю опрацьовує пісні «Гей, Іване», «Легіники», «Ой, я знаю, що гріх маю», «Пішов Іван в полонину косити», «Гаданочка» та інші. У ці роки він закінчує вокально-симфонічний цикл «Біля колиски», цимбальний концерт «Балада про Довбуша», вокальне тріо «Нарциси» на слова Василя Вовчка та інші. Його діти теж отримують чудове виховання. Імельда стає піаністкою, Степан – віолончелістом, Магдалина – скрипачкою, теоретиком музики – Ізабелла.

16 вересня 1985-го Дезидерія Євгеновича не стало. Похований в Ужгороді на кладовищі Кальварія. До його 80-ти ліття музичному училищу присвоєно його ім’я. В Ужгороді відкрито меморіальну кімнату-музей. Тисячі шанувальників його таланту щорічно відвідують це священне місце. Але найбільша пам’ять – його музична спадщина. Вона продовжує жити, крокувати часом і далі будити чисті людські почуття, нестихаючу в серці музичну гаму його творів і любов до життя на рідній землі.

 Марія КОНКІНА

Марія Конкіна

Я нікому не віддам твою весну, край зелений і незайману красу, дикий ліс, квітучий яблуневий сад, тиху велич переплетених Карпат! Україна - моя радість і журба, моя тиха, віком стомлена сльоза. Ми разом з тобою будемо завжди, моя пісне, білим голубом лети...

Люблю дітей за їх наполегливість, неупередженість та щирість...

Ця електронна адреса захищена від спам-ботів. Вам потрібно увімкнути JavaScript, щоб побачити її.
Більше постів в категорії « Пережита правда нашої доби