Вівторок, 04 червня 2019 19:18

Ван Гог Закарпатського живопису

Додав
Ван Гог Закарпатського живопису Ван Гог Закарпатського живопису

Потужна хвиля закарпатського живопису минулого століття представлена великою кількістю визнаних в Україні та за її межами майстрів, серед яких – Антон Шепа. Перш ніж презентувати  читачам його творчість і життя – кілька слів про автора цієї роботи – виноградівця, учня міської ЗОШ №8 Олександра Шепу.

Олександр готував цю роботу як слухач Малої Академії наук, куди його залучив викладач Сергій Гармаш (колишній науковий керівник Олександра Шепи). Олександр  не лише "перелопатив" опубліковану літературу про художника, але й їздив до людей, які добре знали Антона Шепу. Тому в статті Олександра є важливі біографічні факти, яких не зустрінеш в дотеперішніх публікаціях. Крім того, молодий дослідник знайшов підтвердження родинних стосунків з відомим художником. Повний виклад дослідження Олександр Шепа планує друкувати окремим виданням, а поки що – основні тези роботи.

Далі слово автору:

За цей маленький успіх, я дякую Богу, і всім тим людям, які допомогали мені під час написання, зокрема: Порохнавець Терезії Іванівні, Малеш Ганні Юріївні. І звісно ж, особлива подяка  науковому керівникові Людмилі Степанівні Боднарюк за те, що ніколи не відмовляла в допомозі і завжди підтримувала в різних питаннях. Якби не вона, то цього успіху  не було б.

 

 Ван Гог Закарпатського живопису

Закарпатська школа живопису з часів свого заснування і до сьогодні демонструє європейськість у своїх манерах, проявах, ідеях і настроях. Одним з майстрів, який продовжував та розвивав традиції Закарпатської школи живопису, був і відомий художник зі світовим ім’ям - Антон Олексійович Шепа. На даний момент, на великий жаль, існують джерела лише з загальною біографією митця, які між собою мають деякі розбіжності щодо фактів з життя. Наприклад, в багатьох інтернет-ресурсах не існує єдиної думки, щодо дати його народження, про це висловився і сайт новин Pmg.ua «Різні джерела, які вважають себе авторитетними – пропонують на вибір принаймні два дні його народження – 17 і 28 квітня 1928 року.».

Щодо творчого шляху митця, то можна без сумніву сказати, що це був майстер закарпатського живопису.    Антон Олексійович в своєму творчому доробку мав декілька сотень картин, які належать до різних жанрів живопису та написані різними техніками, більша частина з яких належали до пейзажного жанру. Отже, виходячи з вищесказаного, метою роботи є:

•         Систематизувати та впорядкувати біографію митця.

•         Дослідити та проаналізувати манеру живопису митця та дослідити, яку роль відігравав рідний край для його живопису в цілому.

Актуальність дослідження: полягає у тому, що на даний час практично немає жодних джерел, де міститься змістовно та достовірно обґрунтована біографія. Новизна роботи.

Полягає в тому, що тема, яка розглядається, на мій погляд, ще недостатньо висвітлена та досліджена, позаяк на сьогоднішній день немає достовірних джерел з інформацією, яка подається в роботі.

Біографія Антона Шепи

Антон Шепа – закарпатський і київський художник. Він більшу частину життя прожив у Києві, але, як це часто стається із закарпатцями, що виїхали за межі краю, назавжди залишився людиною цієї маленької гірської землі. Він і в особистісному, і в суспільному вимірі пережив усі етапи бурхливої історії ХХ сторіччя Антон Шепа народився 28 квітня 1928 року в селі Підгоряни (сьогодні один з районів м.Мукачева) в багатодітній сім’ї корінних підгорянців-хліборобів Олексія Шепи та Марії Софілканич. Однозначну дату народження підтвердила племінниця художника Терезія Порохнавець.  Всі члени родини були свідомими українцями та істинними греко-католиками. Згодом перший і другий аргумент довели своїм життям два Антонові брати.

Брат Іван брав участь у подіях Карпатської України 1939 року. Був засуджений угорцями до розстрілу, але переконав угорське керівництво відправити його на фронт, де відразу здався в полон. Всюди, де воював, умовляв садистів, яких без ліку породжує війна, не вбивати поза боєм солдат. Врятував немало життів і за це, вважав, Бог повернув його живим додому.

Брат Василь (о. Миколай) став греко-католицьким монахом. У 1940-х роках був ігуменом Малоберезнянського монастиря. З приходом радянської влади впродовж тижня відстоював з вірниками монастир, та потім вирішив не ризикувати людьми: « Руські вивезли в Сибір усю Галичину, що їм Березний вивезти». На православ’я перейти не погодився і отримав 10 років таборів. Він дожив до відродження своєї церкви і навіть добився повернення підгорянської церкви греко-католикам. Помер 1992р. і був похований, згідно з його заповітом, в Імстичівському монастирі.[1, 79-83].

На жаль, дитинство в Антона Олексійовича було важке. Батько ще за часів правління Австро-Угорщини подався на заробітки до Америки, де працював на шахтах 12 років і втратив зір. Антон Олексійович згадує: «Нас семеро дітей було, а він повернувся із заробітків і купив землицю, але «наші браття» радянські, коли прийшли, забрали. Та навіть пенсію, яку отримував з Америки за шкідливу роботу, не перерахували». На складову світосприйняття вплинула і рання смерть його мами (Антону тоді було лише 4 роки). Але, не зважаючи навіть на таку величезну трагедію в дитинстві, хлопчик залишив в собі любов, надію на краще, що згодом  і лягло в основу всіх його картин, які сповнені позитивом та життєрадісністю.

 Вже з дитинства був помітний потяг маленького Антона до малювання. Випасаючи худобу, він міг малювати на землі будь-яким прутиком, руками. Вдома обмальовував все: обгортки з-під цукерок, будь-який шматок паперу. Старший брат Антона Шепи, монах Василь, подарував йому перші акварельні фарби.

 Не легші були і юнацькі роки, адже цей період припав на страшну подію ХХст. - Другу світову війну. Було введено комендантський час, було важко купити одяг, роботи не було, грошей також. Рятувало, хіба що, домашнє господарство. Коли Антону виповнилося 16 років, він був мобілізований угорським урядом на копання окопів у горах, біля схилів Бескиду. Це, напевно, були найтяжчі три місяці в житті митця. Це були місяці важкої, безперервної виснажливої праці, постійного голоду, без змоги вмитись. До того ж, повинні були терпіти образи та погрози угорських військових. Прикладом нелюдського відношення до мобілізованих людей, є випадок, який стався з одним з односельчан А. Шепи. Німецький офіцер пригостив одного чоловіка своїм пайком. Побачивши, що той їсть , угорський офіцер ногою вибив тарілку з рук бідолахи, і розстріляв його. Почувши стрілянину, прийшов той самий німецький офіцер, він вчинив з угорцем так, як той вчинив з селянином. Безглуздість і безповоротність цих вчинків боляче вразила і дуже злякала людей.[14]

Ледь вдалося юному митцю вибратись з лінії фронту. Дістався додому товарним потягом, заховавшись під шаром вугілля. Після війни закінчив Мукачівську школу, і мав сильне бажання здобути вищу освіту. Батько не дуже підтримував синове бажання навчатись, але родичі його переконали в тому, що освіта дужа важлива, вона відкриє його синові багато перспектив.

А вже в 20 років, в митця починається новий етап в житті,  він вступає до Львівського художнього інституту на факультет монументального живопису, без особливої підготовки і «без блату та знайомств».

В інституті йому надзвичайно пощастило на вчителів та однокурсників. Вчителями були на той час вже відомі художники: Йосип Бокшай, Роман Сельський, Іван Гуторов. Поруч з А.Шепою вчилися талановиті хлопці: Іван Гайдай, Санжаров і чудовий та волелюбний Іван Скобало. Наставники уособлювали мистецькі вершини, навіть сама їхня присутність навчала. Друзі-художники стимулювали творчі пошуки, їм вдавалося розвивати своє мистецтво і гартувати свій дух, хоч небезпека була поруч – їхнього талановитого друга Володимира Патика виключили на один семестр з інституту лишень за те, що він тримав у себе видання про творчість Ренуара.

У 1954 р. Антон Олексійович приїжджає в Ужгород, де ще жив Адальберт Ерделі, особистість, яка на все життя залишилась духовним вчителем художника.          Тут він працював паралельно в галузі монументального (фреска-секко, темперний розпис) і станкового живопису, поєднуючи інтенсивну творчу роботу з викладанням живопису в Ужгородському училищі прикладного мистецтва впродовж 7 років (1954-1961).

У 1957 році він дебютував одночасно на Республіканській (Київ) , Всесоюзній (Москва), Міжнародній (Москва) виставках творів молодих художників до VI Всесвітнього фестивалю молоді і студентів у Москві (1957).

З 1957р. Шепа стає учасником майже всіх республіканських, багатьох всесоюзних художніх виставок і виставок українського мистецтва за кордоном: Австрії, Кіпрі, Японії, Чехії, Словаччині, Угорщині, Німеччині, Монголії та інших держав. Персональна відбулась в 1961 році в Ужгороді.

Вже 1960 року вступає до Спілки художників України. Також з 1960-х років Шепа входив до складу творчої групи, яка сформувалась у Художфонді з 4 чоловік (А.Шепа, Й.Бокшай-молодший, Микола Медвецький, Павло Балла). Впродовж десятиліття вони мали широку географію різноманітних замовлень. А.Шепа і П.Балла оздобили автобусні зупинки в Лалові, Зубівці, Сільці. За проектом Балли виконали композиції в приміщенні «Інтуристу» в Ужгороді та в ресторані містечка Чоп. Всі четверо втілювали проект Балли у техніці гіпсоліту для оформлення берегівського ресторану, а згодом композиція «Гуцульський танець» прикрасила ресторан «Верховина» на Брест-Литовському шосе в Києві. У Красноперекопську оформляли будинок культури, в Євпаторії – 4-поверховий пансіонат «Дельфін», у Ленінграді – магазин закарпатських вин. Багато чудових монументальних робіт виконали у Хмельницькій області. Четвірка художників жила дружно і непогано заробляла, аж поки заздрість і наклепи не зруйнували цей союз.

У ті ж роки Антон Шепа, в ресторані «Лісова пісня» в селі Буштино, завершив свій шедевр «Карпатська легенда» у техніці малювання по керамзитовій штукатурці. Але, на жаль, за цю прекрасну монументальну роботу, в 1968 році його ледь не вигнали зі спілки художників за «формалізм». Лише випадковий приїзд до Ужгороду доктора мистецтвознавства - Григорія Логвина зберіг Шепі спілчанський квиток. А щодо роботи, то їй була уготована трагічна доля, після підпалу ресторану, вона була знищена. Однією з останніх робіт у монументальному живописі було розфарбування стін  греко-католицького монастиря у селі Імстичево. Допомагав у цій нелегкій справі рідний брат - Василь Шепа, який  був монахом цієї обителі. Станом на 2019 рік розписи стін мають вигляд практично нових, а пам’ять про цю нелегку працю, згідно зі слів ігумена, живе і до нині.

Наприкінці 60-х років в Ужгороді відбувається виставка робіт київського скульптора Бородая, яка зіграла дуже важливу роль у житті Антона Шепи, адже на ній він зустрів кохання всього життя - Раду Олександрівну Даскалову.  Відносно особистого життя Антон Шепа мовив так : «Я довго холостякував, живучи надзвичайно бідно у халупі на вулиці Льва Толстого в Ужгороді. Часто не мав ані гроша на шматок хліба. Знаєте, то я не хотів женитися, бо боявся, що не зможу утримати сім’ю, що діти голодуватимуть, то дівки не хотіли виходити за мене заміж, бо ніяка не бажає мати за чоловіка ненормального художника, ще й сирохмана».

На цій виставці Володимир Микита представив Раді Даскаловій талановитого та на той час вже досить відомого художника Антона Шепу. Коли вона побачила, в яких умовах працює митець, то просто жахнулася і пообіцяла влаштувати Антона Олексійовича в київську елітну лікарню – для вчених, письменників, художників. Слово воно стримала. В 70-му році Антон Шепа вже повністю переїхав жити до Києва, де згодом вони і одружились. Дітей в них не було. Антон Олексійович і його дружина розуміли, що в такому віці, як вони познайомились, народжувати дітей - це практично неможливо. В деяких джерелах міститься інформація про те, що  в перші роки подружнього життя в них з’явився син, якому на жаль судилось жити тільки один рік із-за трагічної смерті, яка була пов’язана з хибним діагнозом лікаря (насправді такого факту у біографії митця немає, це підтвердила і племінниця Антона Олексійовича - Терезія Іванівна Порохнавець)

У Києві його дні минають у майстерні, де постійно зростає серія робіт «Моє Закарпаття». Відірваний від рідного краю, він за першої-ліпшої нагоди спішить провідати його.

У 2004 році, після смерті дружини Ради Олександрівни Даскалової, з якою вони прожили 32 роки, у Антона Олексійовича настає один з найважчих періодів життя, деякий час він перебуває в апатичному стані. Відтак через деякий час він повертається в рідне Закарпаття. З цього періоду і до самої смерті, він живе у с. Кольчино у своєї племінниці Терезії Онуфер (Порохнавець). Протягом всього часу, за словами Терезії Іванівни, він малював, не було такого дня, щоб він не сідав за створення нової картини. Він малював завжди, коли з’являвся такий момент. За цей період його творчий доробок поповнився безліччю картин, начерків, а також залишилось багато шедеврів, які він не встиг допрацювати.

З великим запізненням, у віці 80 років, Антон Олексійович отримав почесне звання Заслужений художник України;(Див. мал. 1-2)а вже ближче до смерті, у квітні 2014 року, він був удостойнений премії імені своїх улюблених наставників Й.Бокшая та А.Ерделі.  А 4 липня 2014 року Антон Олексійович Шепа покидає цей світ. Після його смерті більшість робіт розійшлися по музеях світу (Австрія, Японія, Канада і т.)  та приватних збірках.    

Закарпатське територіальне відділення МАН України

Виноградівська філія

Відділення: філософії та суспільствознавства

                   Секція:  мистецтвознавство

Список джерел

1. В.Падяк. Календар краєзнавчих пам’ятних дат на 2008 рік. – с. 79-83.

2. М. Грінчак, Д. Данилюк. Нариси історії Закарпаття: Нариси – в. відділ Закарпатського обласного управління по пресі. Ужгород, 1993, - с.420,421.

3.Н.Велігоцька. Каталог. // Антон Шепа «Моє Закарпаття»: Стаття. – «Мистецтво» Київ.

4.Н.Велігоцька. Живописна філософія Антона Шепи // Образотворче мистецтво.- 2007. - № 1.-С.92-93.

 5.О.Приходько, Г.Грижова. Подружжя Бровді: Брошурка – в. Мукачево, 2005 – с. 3,4.

 6.С. Ковальська Антон Шепа: Стаття-в. «Мистецтво» Київ, 2004 – с.7-9.

7.Ф.Рубіш. Голоси з-за колючого дроту: Нариси – в. «Карпатська вежа». Мукачево. 1998 – с.86-90.

8.https://zakarpat.brovdi.art/khudozhnyky/myttsi-zakarpattia/shepa-10. anton#parentHorizontalTab2

10. https://pmg.ua/culture/70068-karpatska-legenda-ta-zakarpatskyy-van-gog-anton-shepa

11. http://oknasocrealisma.com/authors/shepa-anton-alekseevich/

12. http://karpatart.com/ru/artist/16/shepa-anton-alekceevich.html

13. http://www.mukachevo.net/ua/news/view/96163

14. https://skarb-papcha.ru/uk/chitalnij-zal/biblioteka/stati-i-esse/4868-polotna-shcho-khvilyuyut-dushu.html

 

 

Василь Горват

Ця електронна адреса захищена від спам-ботів. Вам потрібно увімкнути JavaScript, щоб побачити її.