Середа, 26 червня 2019 09:30

З цікавою книгою прийшов до читача

Додала
З цікавою книгою прийшов до читача З цікавою книгою прийшов до читача

Наш земляк, уродженець села Холмовець Іван Корчинський зараз проживає у Виноградові. Його затишний будинок на розі вулиць Студентської та Борканюка. Нічим не виділяється  від інших. Однак, живе в ньому особлива людина. У свій час закінчив Одеське Вище Інженерне Морське училище. З лейтенантськими погонами йому вручили кортик і напутні для моряків слова: «Роби, що повинен і буде, що буде». 

 

З роками мінялися місця проходження служби, погони, але незмінним залишався девіз тих напутніх слів і кортик, як ознака морської відваги. Служив на кораблях Тихоокеанського флоту (Камчатка), працював у компаніях Blasco (Одеса) та VShips Ltd. (Cyprus office). Згодом вийшов у відставку. Однак серце завжди тягнуло додому. Знову повернувся у Закарпаття. Поселився в невеликому містечку на березі Тиси, яким з дитинства вважав Виноградів. Звідси рукою подати до його рідного Холмовця. Там на батьківськім обійсті заклав своє ранчо «Старий Дунчі». Сюди по вихідних наїжджає. Досить йому вигнати машину з гаража, відкрити дверці легковика, як його собака Дік, яка постійно охороняє двір, без запрошення зручно вмощується в праве пасажирське крісло. Через відкрите вікно пес висовується, доокруж спостерігає за ходом подій, очікуючи поїздки в любимі місця.

 

Згадав, як колись з дружиною Оксаною його купляли. Підліток на ринку продавав цуценя німецької вівчарки. Знав що діти дуже люблять цуценят, неохоче розстаються з ними. Тому у малого поцікавився, чому його зараз продає.  Хлопчик щиро відповів, що мама не дозволяє йому тримати песика вдома. Знаючи, як Іван не полюбляє скупчення людей, дружина підійшла і першою заговорила до чоловіка. Цуценя ж, почувши її голос, піднялося на задні лапки, а передніми цупко вхопилося за край картонної коробки і всім своїм єством потягнулося до жінки. Вона, тим часом, взяла цуценя на руки, і пригорнула до себе. Лапками воно  вхопило її шию і кілька разів вдячно  лизнуло в лице. Так вирішилася доля цуценяти, яке само собі вибрало господиню.

 

Іван Корчинський по-синівськи опікується парком барона Жігмунда Перені. Захоплюється фотографією, багато подорожує, читає, пише. Все, що робить завжди приємно вражає своєю етикою, естетикою, культурою, небуденністю та дизайнерською видумкою. Навіть власний будинок так перебудував, що коли сонце заходить, через скляні рами, які сягають від підлоги до стелі, вона наче гостює в його кімнаті. На полицях  відразу все оживає: дбайливо розкладені книги, африканські маски, фарфорові статуетки, рідкісні сувеніри, привезені з Єгипту, Греції, Італії, екзотичні вироби з металу, дерева, папірусу, шовкової тканини, хутра та вовни,  придбані ним в Азії, Африці, Австралії та на Латино-Американському континенті. Все несе яскравий відсвіт тих далеких доріг, яких за свого життя подолала ця невгамовна людина. Біографія Івана Корчинського стала справді дотичною до багатьох знакових подій історії другої половини ХХ століття.

 

Як з’ясувалося,  перепис населення  1912 року підтвердив, що його дід Корченски Вацлав народився, вчився і одружився в Австро-Угорщині. Дітей своїх ростив у Чехії. Постарівся чоловік уже у новій Угорщині. Помер на Україні. Хоча все своє свідоме життя прожив в селі Холмовець на Виноградівщині де і проминули віяння політичних змін у суспільстві.  Лиш на недовгий час полишав рідні місця, коли виїжджав на заробітки в Америку. За життя дід чітко дотримувався установлених церквою християнських традицій. Щоранку, роздягнуті по пояс батько і дід обливались холодною колодязьною водою. Мати виносила з хати домоткані свіжі рушники, і чекала, тримаючи їх напоготові, коли чоловіки неспішно почнуть витиратися ними. Зрідка дід затягувався самокруткою. Тютюн вирощував сам. Самокрутку виготовляв своїми руками. З паперу районної газети та подрібненого тютюну ретельно скручував між пальцями цигарку. Саме він благословив внука на відбірну комісію, коли той з Холмовця перебрався у восьмий клас до Виноградівської школи-інтернату. Перед від’їздом внука до Одеси, дід  йому подарував виданий до першої світової англо-російський розмовник. На внутрішній обкладинці старий акуратно зробив внукові таку запис: «Твоя довга дорога до моря не буде легкою – короткою, легкою буває тільки та дорога, що завжди веде додому».

 

Минуле й досі не відпускає Івана Корчинського. Після смерті дружини Оксани, все частіше і частіше згадуються «картинки» із минулого. Вони частенько виринають в його чоловічих спогадах. Тоді береться за перо. Пише. Так для нас не очікувано сталася приємна подія. У видавництві  Валерія Падяка в Ужгороді  недавно вийшло літературно-художнє видання «Дорогі, які нас вибирають» Івана Корчинського. Книжка початкуючого автора-письменника складається з трьох циклів. «Довга дорога до моря» - це 15 оповідань автора, насичених цікавими подіями, пережитими ним у дитинстві і юності та під час навчання в Одеському Вищому Інженерно-Морському училищі. Другий цикл «Не оглядаючись назад» - це розповідь про роки служби, цікаві враження, винесені з морських доріг в різні кінці світу, де залишилися загадкові вогні маяків, далеких портів, екзотичні страви і напої місцевого населення, привабливі мегаполіси й  міста і самобутні традиції. Завершується 18 оповіданням «Двічі ввійти в одну річку нікому не вдасться». Третій цикл «Незворотна неминучість» - це 5 новел про дорогих і близьких людей, присутність яких завжди гріє душу, серце і помисли кожної людини.

 

 Закрита остання сторінка. Враження від книжки переповнюють свідомість приємними спогадами. Іван Корчинський заявив про себе як талановитий літератор. Перше його видання – це не лише художня автобіографія, морські мемуари, нон-фікшн чи збірка оповідань, це сповідь зрілої людини, яка винесла з життя багатий досвід, набуту за роки ерудицію, і вміння цікаво розповідати про пережите, захоплювати всіх побаченим так, що байдужим не залишиться жоден читач.

 

 Марія Конкіна

Марія Конкіна

Я нікому не віддам твою весну, край зелений і незайману красу, дикий ліс, квітучий яблуневий сад, тиху велич переплетених Карпат! Україна - моя радість і журба, моя тиха, віком стомлена сльоза. Ми разом з тобою будемо завжди, моя пісне, білим голубом лети...

Люблю дітей за їх наполегливість, неупередженість та щирість...

Ця електронна адреса захищена від спам-ботів. Вам потрібно увімкнути JavaScript, щоб побачити її.