Четвер, 01 серпня 2019 15:08

Янголи живуть вічно

Додала
Янголи живуть вічно Янголи живуть вічно

Вижити

І вмерти.

Розкинути сльози  крізь простори болю без відчуття ненависті до Того, котрий прирік на страждання. Приречена у безпам’ятцві мовчки… стиснути зуби  і мовчки проковтнути гіркоту реальності.

І це вже не криві дзеркала, це вже не примари, це реальні нелюди і з визначенням і без високих статусів у суспільстві. Ніщо не вартує моєї уваги. Ніщо не збуджує мою втомлену фантазію. Ніщо не окреслює ореоли бажання. Ніщо не дає відчуття гордості за призначення  бути людиною. Не хочу. Я нажилася у людській подобі, тепер хочу у янгольській. Хочу виринути з засмаглої шкіри високо у занебесні світи безтілесна, а значить –  звільнена. Звільнена від світу в якому так і не навчилась жити. Впродовж тисячоліть не навчилась відрізняти чорне від білого, біле від чорного і всі спектри змішування від червоного, синього й зеленого. Бо світло манить, але не пояснює небезпеку осліпнути. Бо сонце гріє але не дає безпеки не згоріти. Бо Бог любить, але не позбавляє від страждань. Виявляється, вся справа в тому, що ти маєш звільнитися сама. Норма власності тут ні до чого. Немає сенсу ані у грошах, ані в статках… лише у душі, яка без визначення вічно живе, час від часу, набуваючи різних фізичних ознак.

Й певно, аби побачити й відчути втрачений Рай треба у нього не повернутись, а щоразу увійти. Увійти з усією наготою, без конфесій, без релігій. Без посередників і провідників. Просто мовчки… стиснути зуби  і мовчки проковтнути гіркоту реальності – немає Раю, але є Пекло. Альтернатива гіркоти з присмаком сухості в роті стверджувально пише черговий діагноз чергового життя – смерть. І так завжди – від початку до кінця, від кінця до початку.

Порухом Твоїх пізнань я би спинила ментальність Духу, що незрадливо лізе у Душу з глибинними повчаннями та натомість мудрості дарує тривогу. Адже це нормально, коли ти боїшся. Боїшся усього живого й неживого, такого, що може зачепити натщесерце. Тож я вирішила не помирати, а жити вічно. Бо не можу завдати вам болю від прощання з собою.

Хоча…

Хоча, ніщо не вартує моєї уваги. Ніщо не збуджує мою втомлену фантазію. Ніщо не окреслює ореоли бажання. Ніщо не дає відчуття гордості за призначення  бути людиною. Не хочу. Я нажилася у людській подобі, тепер хочу у янгольській.

Світлана КЕДИК

 

 

Світлана Кедик

Я нестандартна   у творчих особливостях, люблю писати символами, інколи – словами. Можу звісно і знаками, але то не ієрогліфи, а мова Боже Вільної, хто ж мене  тоді зрозуміє? Дуже хочу обійняти Любов’ю весь Всесвіт, отак взяти на руки, як малу дитинку, заколихати, заспівати… і сказати – все у нас буде добре. Живу, радію життю та дарую радість іншим. В 2012 році вийшла друком  книга жіночих одкровень  «Світ Добра». 2013 року «Світ Добра» був інсценізований в рамках творчого вечору.

Свого паперового втілення чекають кілька збірок для дорослих та дітей...

 

 

Ця електронна адреса захищена від спам-ботів. Вам потрібно увімкнути JavaScript, щоб побачити її.
Більше постів в категорії « Блаженні плачущі