Неділя, 22 вересня 2019 19:52

НАВІКИ

Додала
НАВІКИ НАВІКИ

Остання

Може би опустився сніг серед білої пітьми,

зачепив краєм даху низини наболілих ран,

де ще вчора босими ходили ми

й не вірили чужим, запиленим слідам.

А, може, сніг би сів скраєчку там…

Обмацав сльози догори лицем

і мій нескорений і невідмолений вігвам

когось осяяв терновим вінцем.

У прощення немає втіхи, ані долі.

Скорити рай у пекла на колінах – зась.

То що ж говориш Ти мені про волю і без болю,

про ту Любов яка немов напасть

тече у жилах замість крові

й душу полином наповня!?

Бо на підміну честі й слову

усе стирається… усе стирається,

лишаюся лиш тільки Я.

 

ПовіЯ

Усе стирається… усе стирається,

лишаюся лиш тільки Я.

Оманою у бруді розтікаюся

на вже роз-О-рені поля.

Стихія вечору через глибинну течію

черпає водами безкраї небеса,

коли безодня через брід із броду

викарбовує на тлі нетлінні імена

Без памяті…

Вбезпамяті крилатим бісом

із ребра не свого тіла, темного раба –

не виганяю.

 

Сука

Не виганяю, ані приймаю…

Не виганяю, ані приймаю літери безчестя.

Проте, намазую жирні крапки  і довгі тире

у інтервалах між ком

все рідше косих не (лінійок), (не клітинок).

Може би хтось окреслив вухо

безперечним слухом з терміном – чути,

але розуміння замість муки

малює голову, ноги, руки…

і ребро не мого тіла – крилатого біса,

який пішов по Землі роз-О-реним звуком,

коли я у пеклі із раю названа

С…

 

Змія

Коли я у пеклі із раю

карбую не пережиті муки –

не на колінах, не мовчки, не благаю,

не стою, не літаю, не молюся,

лише сповідую тишу малого вігваму,

що в роз-О-рених мріях явився

між нами – безчестям, повією й звуком,

аби вже за мить біс із черева

суки зламав ребро одвічної

людської муки,

Може…

 

Може би опустився сніг серед білої пітьми,

зачепив краєм даху низини наболілих ран,

де ще вчора босими ходили ми

й не вірили чужим, запиленим слідам.

Може би сніг розпушив надію

зеленого літа. Бо я вже…

ніколи не проситиму в осені золота,

вже ніколи не обійму зодягнену

цвітом весну…

Простелюся безмежною просіддю –

сріблом із квітів набута,

вітаючи Небо з Землею

відійду у безодню Світла

Повією, Сукою, Змією

забута.

Навіки.

Світлана КЕДИК

 

Світлана Кедик

Я нестандартна   у творчих особливостях, люблю писати символами, інколи – словами. Можу звісно і знаками, але то не ієрогліфи, а мова Боже Вільної, хто ж мене  тоді зрозуміє? Дуже хочу обійняти Любов’ю весь Всесвіт, отак взяти на руки, як малу дитинку, заколихати, заспівати… і сказати – все у нас буде добре. Живу, радію життю та дарую радість іншим. В 2012 році вийшла друком  книга жіночих одкровень  «Світ Добра». 2013 року «Світ Добра» був інсценізований в рамках творчого вечору.

Свого паперового втілення чекають кілька збірок для дорослих та дітей...

 

 

Ця електронна адреса захищена від спам-ботів. Вам потрібно увімкнути JavaScript, щоб побачити її.
Більше постів в категорії « Янголи живуть вічно