Субота, 12 жовтня 2019 07:05

З фронтових доріг не повернулися, а перейшли в безсмертя

Додала
Неси мамці жалість мою Неси мамці жалість мою

Коли ви вмирали, вам дзвони не грали,

Ніхто не заплакав за вами.

Лиш в чистому полі  ревіли гармати

І зорі вмивались сльозами.

Торік, 11 листопада, в Парижі світова громадськість відзначала 100-річчя завершення Першої світової війни. На 11 годину дня сюди зібралось 70 керівників держав, щоб вшанувати світлу пам'ять десяти мільйонів полеглих.

 

Душа тим спогадом живе

Війна розпочалася з вбивства в Сараєві австрійського ерц-герцога Фердинда Франца Йосипа  та його дружини герцогині Софії Гогенберх. Сталося це 28 червня  1914 року. На вулиці Франца Йосипа в Сараєві член організації " Млада Босна" серб Гаврило Принцип кількома пострілами впритул вистрілив у цю сімейну пару і рівно через місяць, 28 липня Австро-Угорщина оголовила Сербії війну. Вона   мала закінчитися до Різдвяних свят. У вир кривавих подій були втягнуті 5  імперій –  Франція, Німеччина, Росія, Австро-Угорщина  та Османська. Але передбачення політологів не збулися. Війна затягнулася на 50 місяців і стала полігоном випробувань новітньої техніки: для військової розвідки – біпланів, для наступу – важкої артилерії та танків, для морських битв – військових кораблів та підводних човнів, для окопних боїв –  удушливих газів та хімічної отрути.

Ця подія в Парижі торкнулася і нашого суспільства. Правду про невмирущі звитяги наших предків у Першій світовій війні описав і наш земляк Юрій Фатула у своїй третій книзі «Неси мамці жалість мою…» Закарпатці  у Першій світовій війні». Назвою цього науково-популярного видання стали рядки з солдатської пісні «Синя гора не орана, лиш кулями засіяна…»

А в тій кровці вояк лежить

Правов ручков шаблю держить.

Не стій, коню, наді мною 

Неси мамці жалість мою.

Юрій Фатула мешкає в Ужгороді. За його плечима, як провідного хірурга краю 33 роки трудового стажу. Кандидат медичних наук. Доцент кафедри хірургічних дисциплін факультету післядипломної освіти Ужгородського національного університету. В наукових кругах відомий як автор численних медичних наукових статей, навчальних посібників , набутих на власному досвіді хірургічних патентів, які розширили горизонти операбельного хірургічного втручання  в організм хворих для повного і швидкого їх зцілення.

Захоплення історією рідного краю прийшло до медика ще в дитинстві. В селі Вовкове на Ужгородщині завжди проживали Фатули. Саме звідси й пішло їхнє родове коріння. Згадує, коли ще малим батьки привозили його до бабусі в Вовкове. На Різдво і Ведикодні свята він завжди ходив із нею на богослужіння до місцевого храму Різдва Пресвятої Богородиці. Гулко калатали церковні дзвони. Особливо відчутним був передзвін благовіста, відлитого 1924 року, на кошти сільської приходської громади у пам'ять односельчан, полеглих у Першій світовій війні. Серед убитих земляків був і його 33-річний прадід Томаш Фатула. З фронтових доріг до рідної домівки він не повернувся.

Коли Юрій Михайлович переступив межу свого 50-ліття, в його душі прокинулося бажання знайти сліди свого прадіда. Сім’я Фатул  чекала  його усе життя. Настирний правнук розпочав пошуки його слідів і зібрав матеріал до книг «Ярослав Достал. Підкарпатська Русь» (видавництво «Карпати»,  Ужгород, 2014) та «Полеглих ми так і не поховали…» (видавництво «Патент», Ужгород,  2016).

Із тривалого забуття  сучасникам автор повернув невідомі найтрагічніші сторінки нашої історії та сувору правду про невмирущі звитяги наших предків, які воювали і полягли у Першій світовій війні. Цінне те, що ця книга не про генералів, визнаних народом полководців, а про простих закарпатців, яких у віці від 18 до 55-ти років навально мобілізували до австро-угорського війська і без підготовки одразу відправляли на фронт.

Так сучасна українська документальна військово-історична література  поповнилася новим рідкісним науково-популярним виданням Юрія Фатули «Неси мамці жалість мою…» Вона стала підсумком його багаторічних клопітних, архівних та бібліографічних досліджень, як автора в містах Прага та Будапешт,  особистого відвіданням ним місць важливих історичних подій, численних зустрічей  багатьма істориками та краєзнавцями не лише України, але й сусідніх з нами держав – Словаччини, Чехії, Угорщини, Польщі та Румунії. Юрію Михайловичу вдалося зібрати достовірно правдиву і вичерпну інформацію про мало відомі широкому загалу читачів і ще недостатньо вивчені істориками сторінки перебігу драматичних подій в роки Першої світової війни. Наші земляки в ній брали безпосередню участь. Цей пласт історії в такому ракурсі ще ніхто не вивчав. Вийшло це нове науково-популярне видання у світ накладом 300 примірників, у рамках обласної програми підтримки видань творів закарпатських авторів і торкнулося далеких подій часів 1914-1918 років.

 

Перша світова не стерта з пам’яті  живущих на землі

Автор науково-популярного видання «Неси мамці жалість мою…» Юрій Фатула та директор товариства друкованих видань « Патент» Іван Ключевський в одночасі живуть і працюють в Ужгороді. Однак, вперше зустрілися і познайомились на книжковім форумі видавців у Львові у вересні 2014-го. Тоді в голубій залі палацу графа Потоцького проходила презентація першої книги Юрія Фатули  «Ярослав Достал. Підкарпатська Русь» (видавництво «Карпати» Ужгород, 2014-го). Потім був 21-ий Міжнародний ярмарок і літературний фестиваль «Світ книги» у Празі  (травень 2015-го). Через деякий час після повернення додому , Юрій Михайлович завітав до видавництва. Заніс зібраний, упорядкований і написаний рукопис нової майбутньої книги, яка стала продовженням унікального видання «Померлих ми так і не поховали…». Видавці його уважно перечитали і належно оцінили. Думка і рішення колективу видавництва були одностайними – будемо видавати. Книга заслуговувала на увагу читачів. Вона несла достовірну глибоко пізнавальну інформацію про долю і участь закарпатців у ході Першої світової війни, в яку були втягнуті 38 країн.

Автор подав відомості про найважливіші запеклі битви на основних фронтах – російському, сербському, румунському та італійському , про втрати живої сили, поховання та військові кладовища, де знайшли свій одвічний спочинок полеглі в боях солдати.

Юрій Михайлович зібрав десятки світлин того періоду. Вони наглядно відтворювали життя і суворі фронтові будні наших земляків від миті, коли їх забрали до війська , обмундирували, відправили на передову, допоки на російському фронті  кулеметні підрозділи не зайняли оборону.

З хвилюванням переглядаються світлини, на яких відтворені солдатський побут, хвилини нетривалого відпочинку, надання першої медичної допомоги, меса за загиблими побратимами, полковий обоз, що зупинився на нічліг, особливості гірської війни, намагання вижити на Альпійських вершинах , битва на бойових позиціях, перші поховання в братських могилах…

Робота над випуском 352-ох сторінкової книги тривала 8 місяців. Достеменно вона того вартувала. До читачів донесла глибоко правдиву ментальну людську пам’ять про події віддалених від нас далеких років, які забуттю не підлягають і сліди їх не будуть стертими в пам’яті живущих на землі.

Передмову «Правда про Велику війну» (6-9 стор) написав доктор історичних наук, профессор, колишній ректор УжНУ Микола Вегеш. Він грунтовно обмотивував причини війни. Вона забрала мільйони людських життів, зруйнувала долі мільйонів сімей, на значній частині земної кулі залишила матеріальну руїну. Ця війна принесла людству великий злом, зміну державних світоустроїв, масові руйнування, загибель мільйонів невинних людей, голод, пошесті, злидні, муки, терпіння, біль і печаль за рідними, зойк і плач сиріт і вдів, нарікання калік та душевно-хворих людей, ожебрачення і зубожіння. Цивілізований світ  завжди це повинен пам’ятати і робити все для того, щоб трагедії такого глобального масштабу більше не повторилися. Це дуже актуально і для нас – українців, які вже шостий рік поспіль задіяні у справжній визвольній війні на Сході України. Наші бійці гідно відстоюють сувереннність та незалежнісь власної держави.

Автору Юрію Фатулі вдалося виявити поховання наших земляків на територіях 4 країн – Італії Словенії, Словаччині та на Україні. Лежать наші земляки і на землях Австрії, Албанії, Боснії і Герцоговини, Польщі, Румунії, Сербії, Угорщини, Хорватії, Чехії, Чорногорії, на просторах Росії, Казахстану, Туркменії, Узбекистану.

Зустрінеш наші прізвища на військових цвинтарях багатьох європейських столиць – Братіславі, Будапешті, Відні,  Загребі, Празі, Риму, Сараєво, Тирані, на вершинах Карпат і висогірних Альп, на  берегах Буга, Дністра, Прута, Дунаю, Бренти, Піаве, Сочі, (Ізонцо)…

На обширній європейській території зустрінеш безіменні могили та поховання по містах Брно, Грац, Дебрецен, Егер, Кошице, Краків, Лінц, Львів, Неаполь, Палермо, Сегед тощо. У країнах Європи ці ментальні захоронення знаходяться в доглянутому стані. За ними доглядають державні та громадські організації, які прагнуть донести до сучасників, що військові цвинтарі – це великі проповідники миру, Це данина поваги всім жертвам Першої світової війни, яка не була марною і повинна стати ключовим уроком – засторогою для нас. Ми зобов’язані свідомо дбати про мир на Землі.

 

ІЗ ТРИВАЛОГО ЗАБУТТЯ ПОВЕРТАЄ НАРОДУ ІСТОРИЧНУ ПРАВДУ Й ДІЙСНІСТЬ

Сумна географія поховань полеглих в найбільших битвах та військових операціях Першої світової війни наших земляків, які в них брали участь як солдати, мобілізовані з території сучасного Закарпаття не лише вражає нашу увагу, але й знайомить з місцями бойових полків та частин, про які довідуємося з цієї книги.

85-ий Мараморошсько-Угочанський піхотний полк.

Провів на фронті від перших до останніх місяців війни. З 1914-го по 1917-ий рік перебував на російському фронті. Бойове хрещення прийняв у бою за Павлівку. Далі були Магеровські бої, участь у двох великих  - Томашовській та Городоцькій битвах, сухопутній Галицькій операції (за активну участь полк отримав 4 великі і 25 малих срібних медалей Витязя) . Брав участь у контрнаступі на річці Сян. Здійснив 2-ий  стратегічний відступ, витримав Краківські бої та Лодзьку битву, окремі бальйонні бої на Сербському фронті та на Дрині, Колубарський штурм і оборону гори Манілова. В зимовій Карпатській битві вів бої коло Рабе, мав відступ за головний Карпатський хребет, бої на горі Борсул, на гірських вершинах Козіалата і Гайдошік, за  звільнення Галичини, штурм гори Гонтовата оборону позицій на річці Іква.

За весь період війни  втрати полку склали 8 тисяч солдатів, 114 офіцерів, поранених було втричі більше. Значна частина з низ поховані а бо залишились на полях боїв як невідомі солдати.

65-ий Березький піхотний полк

Воював на російському фронті. Під час Галицької битви з трьох полків залишився один. Бійці втратили бойовий прапор. Багато вояків опинилися в полоні. У складі експедиційного війська у 1918 році знаходився в Катеринославі (Дніпро), потім воював у Басарабії. В жовтні 1918 повернувся до місць довоєнної дислокації, де і був розформований

11 Мункачський гонведний піхотний полк

Два роки воював на російському фронті, брав участь у широкомасштабному наступі та боях за звільнення Брест –Литовська (нині м.  Брест Білорусія) Перекинутий на фронти румунський, у Трансільванію, далі на схили Карпатських вершин Лопош (1222 м),. Модьорош ( 1372 м.) У квітні 1918-го відкликаний у тил на території Угорщини. З листопада полк потрапив у полон в італійських Альпах., розділивши долю і участь майже 300 тисяч солдатів і офіцерів австро-угорської армії, яких не встигли відвести з італійського фронту.

12-ий Сатмарський гонведний піхотний полк

До грудня 1916 року воював на російському фронті Далі вів бої на річці Ізонцо та в районі міста Костанєвіца (нині територія південно-західної Словенії), на італійському фронті. Загальні втрати полка за роки Першої світової війни – загиблими, пораненими, хворими  та зниклими безвісти склали 28 тисяч 845 вояків, з яких 14 028 були вбитими або пораненими, а 5 332 вважаються зниклими безвісти

29-ий польовий егерський батальйон

З перших днів на війні. Воював на території Галичини, переніс 2 стратегічні відступи в глиб Австро-Угорщини. Брав участь в контрнаступі на річці Сян, в Краківській битві, Лодзькій операції. У складі 3-ої піхотної бригади брав участь в боях на італійському фронті,  поніс найважчі за всю війну втрати. Останні ар’єргардні бої в районі міста нинішньої провінції Діно стали завершальними,  бо там були взяті до італійського полону.

32-ий польовий егерський батальйон.

Був сформований з військово-зобов’язаних 16-ти комітатів Угорщини. Воював в районах міст Галич, Городок, Стрий, в переході Карпатських гір з грудня 1914-го по січень 1915-го вели бої на території сьогоднішнього Закарпаття і пройшли наші села Майдан, Нижній Студений, Новоселиця (Міжгірщина), Верхні Ворота, Воловець, Гукливе,  Заньку, Підполоззя, Скотарське (Воловеччина). Втратив батальйон за весь період війни дві тисячі вояків, в тому числі 13 офіцерів.

 

Це наша гордість, історія і слава на вічно невмирущому полі життя

У новоствореній Чехословацькій республіці в 1920-их роках був організований Центральний військовий архів. Сюди й подався Юрій Фатула. По слідах полеглих на фронтах Першої світової війни він підняв і проаналізував 180 тисяч карточок. У кожній подані прізвище та ім’я, рік народження, вік, військове звання та частина, в якій служив, населений пункт, з якого солдат призвався до війська, дата його смерті, обставини та місце загибелі (в бою, санітарній колоні або ешелоні, шпиталі, полоні, чи при  інших несподіваних випадках), місце його поховання, первинний документ, на підставі якого заповнена дана картка вояка. Цей документ з вичерпними даними про вбитого на війні   отримав назву мартиролог. З населених пунктів, розташованих на території нинішнього Закарпаття було віднайдено близько 4 тисячі карточок, переважно з районів Виноградівського, Хустського, Тячівського та Рахівського. Звичайно тут наведені цифри втрат не є повними і остаточними. Частина матеріалів про загиблих   ще не досліджена і зберігається в австрійському, італійському та угорському архівах. Частину про зниклих безвісти взагалі важко дослідити: в окремих випадках і неможливо відновити, бо не збереглося жодних підтверджуючих даних.

Інформацію про 113 загиблих вояків знайшли в інституті та музеї військової історії Міністерства оборони Угорщини (Будапешт). В цьому нам допомогли їхні співробітники Андор Біров, (уродженець села Пийтерфолво) та Марк Штієр

Четвертий розділ книги «Мартиролог  полеглих у Першій світовій війні закарпатців» повернув із забуття 1516 людських доль. З них - офіційні дані про 295 її учасників, наших земляків з 42 населених пунктів Виноградівщини На підставі цих архівних матеріалів наводяться втрати по населених пунктах: з Виноградова – 28, Пийтерфолво – 17, Олешника та Вилка - по  16, з Шаланок і Широкого – по 14, Великих Ком’ят -13, Тросника – 11,    Великої Копані – 10,  з Королеви, Дюли, Черни – по 9, з інших сіл – від 7 до 1 втрачених. Така сувора статистика і правда про земляків, які полягли на полях кровопролитних боїв.

Згадаймо деяких з них. 20-тирічний рядовий Ференц Корпош з Дротинців, похований в Юлійських Альпах у братській могилі на горі Мерзлий Верх в західній Словенії. З ним тут спочивають Василь Дербак з Черни, Іван Корчинським та Петро Пинзеш з Холмовця, Іван Шеленик з Малої Копані., Юрій Сочка з Завадки, Семен Попович та Василь Сівак з Олешника, Дежо Штарк та Андрій Дубровка з Текова, Іван Кутник з Великих Ком’ят, Ференц Удворі з Вилка…

Йосип Роман з Виноградова лежить на війському цвинтарі-меморіалі в Італійських Альпах на горі Монте Граппа. Косила наших земляків епідемія холери, антисанітарні умови, недоїдання. Частина земляків спочила у шпиталяї Червоного Хреста. Серед них Мікловш Ерделі з Пийтерфолво у італійському місті Трієст, виноградівці Михайло Фріцкун в Загребі (Хорватія), Олександр Улман в Люблянах (Словенія) …

В російському полоні загинули виноградівець Юрій Ігнат (Тульська губернія), Андрій Варга в Забайкаллі, Йосип Міговк в Орлі, Андрій Чорба в пригородах Чити, Михайло Гангулич з Великих Ком’ят в Хабаровську… У військовому шпиталі Інзбрука смерть знайшла чорнотисівця Миколу Петраша. На військовому цвинтарі Мукачева поховані Іван Білак з Широкого, Ференц Сабов з Шаланок, Янош Товт з Тісобикені, Олександр Морінко з Перехрестя Семен Егреші з Олешника, Михайло Бурач з Затисівки, Мовріц Вайс з Дротинців…

На військовому кладовищі села Висоцько Бродівського району на Львівщині покояться Василь Маргітич та Андрій Тупиця з Борджавського, Павло Семак з Ботара, Людвіг Сьоке з Вилка, Георг Ковша з Дюли, Петро Андрашко з Нового Села, Йожеф Гайдош з Пийтерфолво, Антон Газдик з Тросника, Войтех Ласло та Ян Фюлеп з Шаланок.

У Відні спочиває Іван Громовчук, а 24-річний моряк Людвіг Віжолі (обидва з Королева) в порту на Дунаї місто Корабіа на півдні Румунії, де похований на місцевому цвинтарі…

Післямова

У Першій світовій війні ці хлопці воювали, захищаючи свої родини, рідну землю, її співучу мову, звичаї, християнську віру, честь і гідність нашого народу, майбутнє своїх дітей і внуків. Омита кров’ю наша земля і простори Європи мають право на життя у мирі, спокої, любові та взаємоповазі, які здобуті такою спільною дорогою  ціною. З усіх 70 млн.  у ті часи мобілізованих до війська, 10 мільйонів полягло на війні, 20 млн. повернулися з неї скаліченими і душевнохворими,  кількість зниклих безвісти – навіть не встановлена. Звертаюсь до наших читачів. У багатьох родинах в сімейному архіві збереглися листи, листівки, фотографії, надіслані додому з солдатських окопів в часи 1914 – 1918 років. Дехто пам’ятає спогади сиріт і вдів, батьків, братів та сестер, про убитих на цій війні родичів. Були б дуже раді кожній вашій звісточці. По ваших дзвінках відчуваю збиту надрукованим матеріалом резонансну хвилю емоцій і почуттів, які десь у закутках людського серця жевріли незгасними жаринками вашої вдячності поваги і любові до наших предків. Не залишаймося байдужими і завжди пам’ятаймо про них, бо це наша гордість, історія і слава на вічно невмирущому полі життя. І нам її берегти аби не заросли травою і бадиллям доріжки до місць їхніх поховань, яких лише на Закарпатті  близько 60.

 Марія КОНКІНА

 

Марія Конкіна

Я нікому не віддам твою весну, край зелений і незайману красу, дикий ліс, квітучий яблуневий сад, тиху велич переплетених Карпат! Україна - моя радість і журба, моя тиха, віком стомлена сльоза. Ми разом з тобою будемо завжди, моя пісне, білим голубом лети...

Люблю дітей за їх наполегливість, неупередженість та щирість...

Ця електронна адреса захищена від спам-ботів. Вам потрібно увімкнути JavaScript, щоб побачити її.