Середа, 30 жовтня 2019 13:19

Відомі постаті Виноградівщини. Листопад

Додала

Листопад дарує Виноградівщині щонайменше п’ять дат, котрі по своїй суті так, чи інакше відкривають імена вже відомих людей:

Марія Федорівна Логутова – в минулому голова районної організації Спілки жінок України, Почесна громадянка м. Виноградів;

Дмитро Миколайович Попович – український педагог, письменник, поет, громадський і церковний діяч;

Михайло Михайлович Чухран – гуморист, письменник;

Ярослав Іванович Кібелбек – директор державного підприємства “Виноградівське лісове господарство»;

Ольга Михайлівна Гал – художник декоративно-прикладного мистецтва.

 ДМИТРО ПОПОВИЧ

Кожен із них має свій визначений життєвий час та своєрідний рівень знаковості для суспільства. Бо якщо говорити про Дмитра Поповича, то варто акцентувати увагу на словах історика О.В. Данко: «Дмитро Попович для Закарпаття є тим, ким Тарас Шевченко для України.»

Я не буду ані спростовувати, ані підтверджувати дане судження. Але підкреслюю історичний факт, що доводить глибокий слід Дмитра Поповича  у розвитку освіти, виховання і культури рідного краю. Його інтелектуальна спадщина викликає захоплення різноманітністю та обсягами: підручники, оповідання, статті, які публікувалися в різних  тогочасних періодичних виданнях: «Душпастир», «Благовістник», «Свобода», «Неділя», «Учитель», «Русин», «Літературна неділя» та інші. Окремими виданнями побачили світ книги: «Женскій вопрос» (1923), «Исторія Церкви Христовой» (1925), «Апологетика або Оборона християнсько-католицької віри» (1926), «На земли св..Кирила и Мефодія» (1926), «Вам, солодкі молоді браття» (1926), «Дорога правди» (1927), «Світло в темноті» (1928), «Молодим дівчатам» (1929), «Божа мати» (1931), «Адам і інші оповідання» (1943), «Із життя» (1943), «Будователі храмів» (1944) та інші.

Ще з ув’язнення в комуністичних таборах в листах до свого сина Миколи Дмитро Попович  надсилав вірші. Після виходу із таборів, на прохання своїх учнів, підготував шість рукописних поетичних збірок: «Силою слова» (1955-1962), «Розумом і серцем» (1956-1962), «Через відкрите вікно» (1957-1958), «Айстри і хризантеми» (1957-1958), «На крилах спогадів» (1959), «Дні і ночі» (1960-1967) і одну з юнацьких років угорською мовою. Відома ще збірка «На струнах серця». Цікаво, що поетичні тексти перших п’ятьох зі згаданих рукописних зшитків склали видання «П’ять збірок». Дана книга вийшла друком 2016-го у видавництві Гражда. Клопотав про видання тай разом з тим став його  упорядником родич письменника Нестор Адамчо.

Слушно нагадати, що Дмитро Миколайович Попович народився 7 листопада 1899-го в селі Онок на Виноградівщині.  Тож,  цими днями 120 років від дня народження прозаїка. Навряд поколінню сьогоднішньому та майбутнім вдасться повною мірою осягнути пласт духовної та літературної роботи Дмитра Миколайовича, проте варто знати – педагог, громадсько-культурний та релігійний діяч Закарпаття 20-40-х років ХХ століття, який зазнав тортур радянських ГУЛАГів може повернутися із забуття лише за однієї умови – нашої пам’яті. Адже пронизані гуманізмом та патріотизмом  його літературні та журналістські доробки; пориви духовності, традицій  та науки залишили помітний слід…

Відійшов у вічність Дмитро Попович 3 жовтня 1968-го.

 

МАРІЯ ЛОГУТОВА

П’ятьма календарними днями раніше, 2 листопада 1924 року народилася Марія Федорівна Логутова. 95-та річниця дає привід згадати життєвий опус людини, яка своїм запальним словом, свого часу, згуртовувала комсомольських активістів, з ними разом організувала і проводила свята, зустрічі, вечори, суботники. Принаймні, такі «архівні спогади» містяться на бібліотечних полицях.

Народилася Марія Федорівна в селі Котельня на Полтавщині. На її долю випав голодомор 32-33-х років, Велика Вітчизняна війна. В той час молодих насильно відправляли на примусові роботи до Німеччини. Тричі з села забирали й Марію. Дочекавшись дня Перемоги в числі перших посланців комсомолу прибула на Закарпаття.

Заміжжя. Діти. Робота, адже працювала літпрацівником, відповідальним секретарем, спецкором обласної газети «Советское Закарпатье» по Виноградівському району. Всю інформацію по район передавала в область та Виноградів покинути не захотіла. Перейшла вихователем до дітей з фізичними та розумовими вадами в дитячий будинок-інтернат №3.

Впродовж 40-ка років незмінно керувала районною жіночою радою, яку зараз перейменовано у Спілку жінок України. Неодноразово обиралася депутатом міської ради.

У 2004 року удостоєна звання «Почесний громадянин міста  Виноградів»

Померла Марія Федорівна 29 січня 2006-го.

 

МИХАЙЛО ЧУХРАН

Михайло Михайлович Чухран. Ну, зайве говорити про народного гумориста Виноградівщини.  Його дотепи не залишать байдужим нікого. Більше того – сформують настрій, добрий норов, гарне самопочуття.

Народився  23 листопада 1954 року в селищі Королево.

«Ушиткоє життя прожив коло Тисы – пудкарпатського Дніпра, Ніла, вадь, кидь хочете, Місісіпі. Завто всі тоті годы думав, говорив и писав на притисянському варіанті русинської бесіды.» (з книги «Сім тайстринок»)

Як ви зрозуміли, Михайло Михайлович не просто пише, а пише саме русинською.

Його твори  були опубліковані в обласних газетах: «Ріо», «Старий Замок», «Спорт-тайм», «Пудкарпатський русин», чеському журналі «Пороги».

Разом з  Павлом Чучкою Михайло Чухран  випустили аудіо книгу  «Из центра Европи».

 На сьогодні Михайло Михайлович може похизуватися вагомим творчим доробком – збірками «Міські мотиви», «Пітятко» (дитячі вірші), «Про мене, про тебе, про нас», колекцією поезій в «Антології днишньої русинської літератури», «Карпатському блудослові»,  «Русинський пажиті».

До 60 річчя автор випустив книгу «Сім тайстринок»  Збірка вмістила в себе 500 сторінок русинського гумору, поезії та прози.

У 2018 році вийшла чергова  книга  Михайла Чухрана "Фейсбук-фіглі".

«Я збирав ці фіглі кілька років на базарах, в інших громадських місцях, а виставляв їх для апробації на Фейсбуці,розповів Михайло Чухран. – Тому й розділи у своїй фейсбучній книжці назвав файлами.»

Михайло Михайлович є активним учасником русинського руху. Він  є  власником і дописувачем Культурно-белетристичного журналу Закарпатського обласного науково-культурологічного товариства ім. О. Духновича "Отцюзнина". 

Журнал вміщує твори як сучасних русинських поетів та прозаїків, так і дорадянського періоду. Тут є і літературна критика, мовні норми, матеріали з історії та етнографії і звичайно фіглі, легенди та казки.

Адже без гуморесок Михайла Чухрана в регіоні не відбувається майже жодного весілля, фестивалю, корпоративу  або ж читацького конкурсу…

Цьогоріч Михайло Михайлович готує наступну книгу. Власне, вона буде представлена автором на творчій зустрічі з нагоди 65-ліття, що відбудеться 22 листопада в міському будинку культури.

 

ЯРОСЛАВ КІБЕЛБЕК

25-й день листопада розділяють та панують художниця Ольга Михайлівна Гал та лісівник  Кібелбек Ярослав Іванович.

Останній, впродовж багатьох років свого життя,  займався (в якості директора державного підприємства «Виноградівське лісове господарство») вирощуванням високопродуктивних деревостанів, покращенням водозахисних, кліматорегулюючих, оздоровчих, захисних  рекреаційних та інших корисних природничих властивостей лісів.

Між іншим закінчив Львівський лісотехнічний інститут, працював майстром лісу, лісничим Міжгірського та Виноградівського лісництв. 1995-го – призначений директором Виноградівського держлісгоспу. Спробував себе в ролі депутата Закарпатської обласної ради.

70-та річниця від народження Ярослава Івановича свідчить  багаторічним життєвим досвідом. Ну, й не можна згадати, що прізвище Кібелбек Ярослава Івановича рясніє на сторінках видання «Закарпаття хто є хто».

 

ОЛЬГА ГАЛ

Ольга Михайлівна Гал  завершує ланцюжок календарного листопада 2019-го.

Ольга Гал  – художник декоративно-ужиткового мистецтва, член національної спілки майстрів народного мистецтва України, учасниця багатьох виставок, як у Виноградові та за його межами… втілює талан художника змішаний з любов’ю до глини.

Її оселя – вулик сподівань і надій зашитих глибоко у свідомості нитками традицій, що манить застиглим часом у кожному спогляданні сучасного непотрібу. В уособленні цієї людини живе турботлива жінка, прикрість її одинокого, але не самотнього життя витягає з глибини душі найпотаємніші кадри відтворені в орнаментах особистого бачення світу цього. Того, якого вона ліпить надіями, думками… а далі пестить кожен вигин виточуючи глину, наче вода в ідеалі аби не зачепити, але викроїти ту частину себе, що сьогодні відповідає за насолоду від власного творіння.

Є тільки одне питання:

Чому Ольга Михайлівна обрала саме  писанки? Чому тарілки? Чому писанки в тарілках?…

Невже яйце декороване традиційними символами може уособлювати в собі весь потенціал майстрині? Вона може виготовляти цілі сервізи, вази, глечики… те, що потенційно матиме маркетинговий успіх! Але вона ж створює саме те, що приносить їй задоволення інтерпретуючи стилізовані елементи вишивки. Тої вишивки яку кілька років вивчала, замальовувала вишукуючи відмінність чи то подібність стилів між районами Закарпаття. Ось так, десять років навчання творчому мисленню в Ужгородському училищі, а далі – у Львівській Академії Мистецтв стали причиною прекрасного наслідку. Символ сонячного культу, зародження життя (яйце) передає орнаментальний декор традицій наших предків. І якщо ми сьогодні знаємо більше, то, певно, вони свого часу,  знали глибше вкладаючи у колір та малюнок особливе значення, особливе розуміння людської самобутності, сім’ї. Заражена цікавістю Оля  до історії свого роду займається невдячною працею, і мало хто у її керамічних писанках бачить кадри минулого вдало задекоровані у ручній ліпці, проте, вони милують око, доводячи до розуміння – праця, терплячість та нескорима жіноча ніжність разом з теплом рук у кожному елементі…

 

Ось такі вони листопадові буденні імпровізації. Ловлять прізвища, манять справами… а життя йде. Йде всупереч критеріям смерті, бо згідно Закону Творця, її змінює ВІЧНІСТЬ.

 

підготувала Світлана КЕДИК

Світлана Кедик

Я нестандартна   у творчих особливостях, люблю писати символами, інколи – словами. Можу звісно і знаками, але то не ієрогліфи, а мова Боже Вільної, хто ж мене  тоді зрозуміє? Дуже хочу обійняти Любов’ю весь Всесвіт, отак взяти на руки, як малу дитинку, заколихати, заспівати… і сказати – все у нас буде добре. Живу, радію життю та дарую радість іншим. В 2012 році вийшла друком  книга жіночих одкровень  «Світ Добра». 2013 року «Світ Добра» був інсценізований в рамках творчого вечору.

Свого паперового втілення чекають кілька збірок для дорослих та дітей...

 

 

Ця електронна адреса захищена від спам-ботів. Вам потрібно увімкнути JavaScript, щоб побачити її.
Більше постів в категорії « Во дні оних *