Четвер, 14 листопада 2019 18:37

Місяці осінні три

Додала
Місяці осінні три Місяці осінні три

Місяці осінні три

***

Прямісінько в осінь легкою ходою…

А бути собою не розкіш, а жарт.

Пригнеш при дорозі своєю рукою

життєвий азарт,

і кинеш, мов карти які засвітились,

під листя опале свою прямоту,

щоб вкотре надії твої розкришились

прямісінько в осінь оту.

Отак косооко чіпляються вікна

за літні хмарини з колодою карт.

Легкою ходою ходити привикнеш,

бо бути собою не розкіш, а жарт.

4.09.19.

 

***

Ніби серце золоте, ця осінь,

ніби скибка медом помаще́на*

і гудуть над виноградом оси,

і калина схлипує черлена.*

Павутинки змотують в клубочки

янголята босі і щасливі.

Внучка пнеться стати на носочки,

щоб зловити проблиски мінливі.

А у небі літаки, мов стріли,

білий слід, як прочерк, залишають.

Б’ється серце золоте щосили,

б’ється вічно і не помирає.

25.10.19.

*помащена – помазана (діал.)

*черлена – червона (діал.)

 

***

Панчохи графітного кольору,

жоржини багряні в руках.

Падають тротуари вгору,

сушиться листя на шнурках.

Йде, і рвуться безмовно ззовні

гудзики на пальто.

Груди, як сади повні,

дихають з декольте.

Осінь блищить в калюжах,

осінь іде на підборах

містом чужих одружень,

вулицями, що в заторах…

9.10.19.

 

***

У жовтні захід, як метелик –

яскраво спалахнув і зник…

А сонце, як розбитий келих

виплескує беззвучний крик.

Безбарвне небо палахкоче

якусь незайману ще мить.

Відкриє домовину ночі.

земля, і раптом заболить

в руках, в ногах і власне тіло

залишиться без тягаря.

… перегоріло, перетліло –

у жовтні захід догора…

9.10.19

 

***

Він сам чи не сам, цей осінній двір,

засипаний листям берези?

Він пан чи не пан, що подертий до дір

затверділими днями аскези.

Чи гріх, чи поріг – обважнілі ступні

стоптали, здається, півкулі.

Стоптали, зжували, померли сумні –

роки відкували зозулі.

Чи в наймах, чи в приймах цей клаптик землі,

обкреслений тином жердинним?

Відчинена хвіртка, і кожен в селі

і сам, і не сам самочинно…

6.10.19.

 

***

В повітрі о́страхом гірчить,

оскомина від яблук.

І йшов-не-йшов, але спочив,

перевернувши яму,

як човен днищем догори.

Не нахиляйтесь пити!

Течуть не соки з-під кори –

там вир лежить убитий.

І задиміли копни трав,

що на губах смолисто…

Той прилетів, що не літав, –

назвався падолистом.

12.10.19

 

***

Дивися, як вмирають квіти,

та скрапує у землю виноград,

а мертві скручуються віти

в конгломерат.

Пливе розтягнуто повільно

частина Ноєва човна.

У хмарах бульбашково-мильних

вже сивина…

Взовися крику, десь ворони

гаками небо розтина.

Гніздяться ангели у кронах,

і Ной прив’язує човна…

16.10.19.

 

***

У жолобі сухого листочка

заснуло декілька муз.

Сушиться на мотузці лляна сорочка

і вигріває боки гарбуз.

Ще сонячно, але лячно

небо видихає посівний туман

ген на ранок, і протяжно

тиша задрібоче в барабан.

У жолобі сухого листочка

води тільки ковток.

Вдягає лляну сорочку

у садку пеньок…

3.10.19

 

***

За хмарами, що до землі поповзли

одна́ково небо голубе і прозоре,

та день спохмурнів, і не знати коли

знайдуть своє світло в кінці коридори.

Затве́рдли, немов сталактити дощі,

однаково чорні вечірні гори…

Збивається сажа на пе́ркаль* душі,

не піднімається вгору.

Сирими окрайцями липнуть на лист

краплини солоного свіжого поту.

Від часу до часу – оглушливий свист

нагадує вбиту скорботу.

Пливуть перевиті у сірий брезент

шматочки зів’ялих букетів.

В кінці коридорів – фанфари арен

у формі розбитих наметів.

Під хмарами, що по землі поповзли

ще тихо і трішки прим’ято.

Тут день розминувся й не знати коли

зима нам наступить на п’яти…

3.10.19.

 

***

Кажуть мені вересневі дні:

чому за своє не борюся,

не вимагаю у якихось безрогих о́ленів.

Чого я боюся?

Досить пригнічень, поневірянь!

Літо хтось викрав, допобачення!

Досить сидіти. Піднімайся, встань!

І пригадай своє призначення.

Я помовчала, такі теплі ці дні…

Така розкіш слухати нотатки.

Я вирішила, що пора мені

в книжці поміняти закладку.

Де олені?..

Вони бігають по моїй долоні,

краї для них урвища і край.

Я випа́сую їх, бо голодні,

напуваю і нехай…

Боротися за своє ? Питання.

Усе, що моє – у мені давно.

Якщо боротися, то хіба з безсонням,

але, як кажуть, це вже інше кіно.

19.09.19.

 

***

Не косили отав. У старому саду

ніде яблуку впасти. Попадали…

І гниють, і страждають, і терплять біду –

як же цьому ніхто не завадив!

Сперечається глухо під тином бур’ян,

і засохлими дрябле колючками.

З них малює букет постарілий Сар’ян,*

тло вкриваючи еко-карлючками.

Дивний сум вдалині, ген за садом втіка,

не косили отав, поруділо…

А від яблук земля соковито м’яка.

Як же швидко усе постаріло…

14.09.19.

*Сар’ян – вірменський художник.

 

***

Пересихає в горлі голос,

красу втрачає цвіт осінній.

Іще тендітний, ще не голий,

край неба, все ще синій.

Іще зелене стирчить листя,

іще сухі лежать дороги…

Але птахи зірвались з місця,

і облітають даль розлогу.

Старіє вересень, як люди,

ховаючи красу у скриню.

Зів’ялим пахне цвітом всюди,

втрачає голос день осінній…

14.09.19.

 

***

Вересень штопає і латає

довгі панчохи і вере́ту.

Губиться голка, і він не знає –

хто він?

Начебто з літа, начебто вчора

був королем, а чи принцом…

Скупчились дні у затори.

Хто він?

Дорогу звідає подорожній,

і забирає верету

з вузликом, що порожній –

хто він?

Залишинець, що без пари,

в латка́х і штопани́ні.

Холод його ошпарив –  

то він...

11.09.19.

 

***

Тендітну пелюстку тримаю руками,

а го́луби хмарками розбрелись,

а хмарки, як люди – руками й ногами

у сонячнім сяйві сплелись.

Газон зеленіє і босі доріжки

вигладжують стопи, пилок на щоках…

Тримаю пелюстку – ще трішки, ще трішки.

Вона засихає в руках…

 

***

Стоїш і вдивляєшся в даль…

Вивчаєш плями і тіні,

а вони, як прутики сині,

тягнуться, тягнуться та не ростуть.

Кожної миті згасає промінчик,

у кожній думці камінчик

м’якне і щезає.

Ловиш легенями пилинки суцвіть,

перед очима в’януть картинки.

Захоплюєшся тим, як шириться даль,

як повзуть плями і тіні,

і в рамочці синій

згасає світло одного дня…

12.09.19.

 

***

Так хочеться вірити вересню,

авжеж не збрехав.

В кишенях від правди порожньо,

напевно її хтось украв.

А в грудях, як в парку на лавці

закохані юні сидять.

О, вересню, вересню пальці

за літо триматись болять!

Так хочеться вірити, знаєш,

та листям не тереби…

Мовчання, а я збираю,

в кишеню свою гриби.

5.09.19.

 

***

Безлюдна верхів долина,

коли настає пора,

і вересню горловину

тролейбус міський пірвав.

І сонячно, і перлинно

ще блимають неба шибки.

Хтось голосно кличе дитину,

сполохалися граки.

А хтось би сказав, що місто,

вип’ячуючи живіт,

вляглося в стареньке крісло,

мурличе, як сонний кіт.

Облизує лапи ласо

на площі безлюдний день.

А вечір скидає прикраси,

з долини у місто йде…

909.19.

 

***

Куди поспішаєш, вересню?

Куди прокладаєш стежку?

Довіра, як кущик вересу

сухого пахне в мішку́.

А віра, як млість туману

лишає по́слід слизький.

Вдаряє по барабану

велетень низький.

І наміри добрі гоять

холодні порізи ночей.

О, вересню, нас вже двоє!

Двоє, ніби очей.

А ти запихаєш в кишені

адреси майбутніх днів.

Втікаєш, як навіжений,

на ходу капелюха зронив.

10.09.19.

 

***

Тепло ще від літа в ліжку,

не випивши кафи пішло.

Я знаю його доріжку –

там сонце зайшло.

Частенько таке буває,

частенько лишає нас,

те, що теплом зігріває,

чого не збереш про запас.

Отак воно із любов’ю –

моменти, моментів мікс…

І згадуєш лиш зимою,

і все віддаєш зимі.

І холодно – то не мінус,

найхолодніше – це нуль

у серці, і битий синус

гарячий, хіба, від куль.

5.09.19

 

***

Розбудило гавкання собаче,

білий дощ проходив повз вікно.

Листопад всі мрії і невдачі

у одне закидує горно.

І як глину, начерство гартує,

і вже сам не знаєш, хто ти є…

Білий дощ, як пішохід, крокує,

а собаки лають про своє.

Та тоненьку рамочку віконця

оживляє погляд молодий.

Вже у листі догоріло сонце,

вчухло, доторкнувшись до води.

Розкромсали гілки поволоку,

опустились руки на чоло.

І подушку від дощу вологу

цілувало затверділе скло…

5.11.19.

 

***

Пережити б осінь, як хворобу,

посидівши трохи у кутку.

А вона, вдягнувши сіру робу,

загребеться в мокрому піску.

Поїдять піщинки її тіло,

а вода розмиє плотський дух.

Я забуду, як же все боліло,

поки знову не настане круг.

Поки знову осінь не воскресне,

ткне у спину поглядом-кийком,

по лиці живому різко  плесне,

налякає, згорблена, кутком…

Побороти не стачає сили,

обійти не вдасться, як не при.

… пам’ятаю, як живе боліло –

місяці осінні три…

3.11.19.

 

***

У потемнінні, як ягня,

ховався місяць голий-босий.

Зривалось листя – вітер зняв,

до купи вправно зносив.

І розкидав, і волочив

у темноті, немов папучі*.

Нікого поряд уночі,

лише оскал гадючий .

І матірний короткий жест,

немов місток через канаву.

Так одинокий, наче перст

і звільнений, як той Варавва.

Боголюбивий отчий син

верстує теміннню та бродить.

П’є листопад гіркий полин,

втрачає осінь вроду…

5.11.19

* папучі – тапки, шльопки

 

***

Розпочнімо рахувати будні –

понеділки, середи, суботи,

і можливо у простуднім грудні

горобцями сядемо на дроті.

Буде стидко, морозно, в дриготі

з понеділка по суботу, знаєш…

ні зернинки в горобців у роті,

але зграйка з місця відлітає.

Та шукає в сіруватих буднях

непомітні крихітки убогі.

Розпочнімо зустрічати грудень

з понеділка, з середи, з суботи…

24.10.19.

 

Валентина Костьо

 

Валентина Костьо

Малювати почала в 2008 році. Самотужки опанувала техніку живопису. Першими були роботи на склі. Згодом почала малювати на картоні, полотні мастихіном. Працюю в техніці графіки, акварелі, настінного розпису, ілюстрації художніх творів, карикатури, художньої вишивки. Перша персональна виставка відбулася в замку Паланок м.Мукачево в 2009 році; 2010р. – персональна виставка в м.Хуст, галерея «Митець Верховини»; 2012р. – м.Виноградів арт-кафе  «Helena». Брала участь у колективних виставках і мистецьких фестивалях м.Виноградів, м.Ужгород, галерея с.Пийтерфолво Виноградівського району. Дві роботи експонувалися в м.Київ.  У 2009 році написала перші казки і колискові для дітей. У 2011 році вийшла друком перша збірочка поетичних оповідок «Намистинки», яку сама ілюструвала. У 2013 році виходить друком українською та російською мовами збірка казок для дітей «Відчуття щастя». У творчому доробку – поетичні твори, оповідання, гуморески...

Ця електронна адреса захищена від спам-ботів. Вам потрібно увімкнути JavaScript, щоб побачити її.
Більше постів в категорії « Манкурти