Вівторок, 05 травня 2020 12:24

Україна починається з Виноградова

Додала

На моєму столі лежить книга, яку боязко  почати читати.

Але варто почати, зізнаюсь, як потік простого та усвідомленого викладу за історичними подіями, веде сторінками  перегортаючи листок за листком. Власне, призма стороннього, проте особистісного зору, присутня впродовж усього по-своєму епохального зібрання історично-краєзнавчих нарисів  «Виноградів –  моє місто» зовсім не істориком  Іваном Біланчуком.

Для чого Вам це? Хіба, у Вашому віці не хочеться вже спокою та звичайного родинного затишку… а то бігаєте туди-сюди, крутитесь як дзиґа? –  якось запитала в Івана Івановича.

Він усміхнувся, кинув поглядом на мене як на норовливе, нетерпляче дівчисько й відповів:

– Знаєте, Світланко, дружина теж мені каже, що я займаюсь дурницею…

– Жарти жартами, але справді, Ви не втомилися?

– Чесно, втомився. Але дуже хочу встигнути здійснити заплановане.

– То ви кудись зібралися їхати? – іронізую.

– Та що Ви, у моєму віці.. куди… хіба що до ужгородського архіву (сміється).

У кожному жарті є доля жарту, усе інше – правда (так кажуть). Так чи інакше, Іван Іванович неодноразово вивчав архівні документи в Ужгороді, Берегові, Виноградові.

«Уявляєте, мене сьогодні на півдня зачинили в архіві, мало не забули випустити» –  частує оповідями автор раз-у-раз відвідуючи бібліотеку. Часто застанеш його в секторі краєзнавчої літератури та угорському або в читальній залі вичитується, не цурається абонементу. Можливо на дворі йде дощ, можливо нестерпна спека, і самій не втямки, що цей чоловік ходить і ходить, ходить і ходить… Моя роль у його історії мізерна, бо мимохідь стала свідком її написання з міркувань того, що працюю бібліотекарем. Сучасні фрагменти життя таки дарують вдячного Читача, прагматика, який переслідує єдину вигоду – результат. І ось  він – результат 5-ти річної праці лежить на моєму столі (і не тільки на моєму) та відкриває горизонти епох через які проходив Виноградів, та що там Виноградів – усе Закарпаття.  

«…саме в Закарпатті починається історія України, адже археологи знайшли тут першу стоянку первісних людей в межах  сучасної України. Вік стоянки близько мільйона років, а знаходиться вона неподалік від Королева (зовсім близько до Виноградова), на південному березі Тиси. До тих пір Україна вела свій відлік заселення із Кримських печер – вік яких близько 150 тисяч років».

Тож, Україна починається з Виноградова! (констатую, якщо хтось не знав :) )

Визначивши Виноградів центром ореолу суб’єктивного споглядання в межах історичного фактажу,  місцевий краєзнавець Іван Біланчук, до речі автор історичної книги «Теково. Село на берегах Тиси»,  видає  чергову книгу – «Виноградів – моє місто». Тому квітень 2020-го знаменується саме цією датою не тільки в житті Івана Івановича, а й у житті Виноградова.

Я би не сказала, що це акт патріотизму, але акт любові до батьків, до  рідного краю – так.

«Присвячую моїм батькам: Біланчукам (Гандері) Марії Іванівні та Івану Івановичу. Дякую Мамо і Тату за Вашу любов,  з якої я прийшов у світ, за рідну мову, за ясний і тихий світ дитинства, за науку думати і робити добро».

Ці слова Ти знайдеш щойно розгорнеш палітурку. Далі на Тебе (не)подивиться  автор строгим поглядом і за кілька  анотаційних слів поведе до «Вступної частини».

З власного досвіду знаю, що вступ, по своїй суті, дає узагальнене розуміння того, що ти хочеш розказати, і не дай Бог схибити у теорії заклику до читання, чи виправдання своїх дій, чи їх спростуванні. На місці автора я би вступила  одним реченням: «Судячи із назви книги, можна здогадатись, що вона є свідченням моєї любові до рідного Виноградова».

Проте, я не місці автора.  А Іван Іванович зізнається в любові друзям, які так чи інакше підтримали його трішки божевільну ідею – підготувати та видати дорогезну  книгу, в плані матеріальному – звісно, в плані потенціалу – безперечно. Ото у віці за 70 зважитись на пошуки та вивчення, здавалось, уже давно переписаних реалій минулих століть, не кожен візьметься. Більше того, зуміти залишитись  за межами політики, але не залишитись зовсім не упередженим до останніх подій в Україні.

Геополітична, фізико-географічна та господарська характеристика міста   визначає місто Виноградів найстарішим середньовічним містом Закарпаття. «Тому й не дивно, що – пише автор –  воно внесено у Список історичних населених  місць України…»

Слідом  за геополітикою автор входить у стан «Пошуку предків»  відкриваючи цим розділом  археологічне обличчя міста. Читач з певністю впізнає  Севлюш, що був заселений  протягом усіх вікових епох – кельти, даки, слов’яни, угро-фінський етнос.  Проте,  «Чиїх батьків ми діти»?  Запитує Іван Іванович  у наступному розділі та піддається підступним, але правдивим думкам: «Звичайно, нинішнє  обличчя міста  сформували різні  етнічні співтовариства: русини (українці), угорці, німці, євреї,  чехи,  словаки, росіяни, цигани.»

Коли був заснований Севлюш?

«Достеменно не відомо. Але відомо, що у 1399 році король Жигмонд подарував Севлюш як «королівське  місто» барону Петеру Перені» – такою є відповідь краєзнавця.

 

«Картографічні джерела»   викладають авторське дослідження розвитку  міста з найдавніших до наших часів. Слідом, Ти маєш можливість зайнятись геральдикою, себто читати та пояснювати герби. Іван Іванович представляє чотири: герб Севлюша  1564 р., герб Севлюша  ХІХ ст.., герб 1908 р та герб Виноградова 1991 р.

І врешті, Ти маєш можливість піти по дорозі   з минулого у сучасне рядками розділу  «Севлюш у дзеркалі століть».  Як пише автор: «Зрозуміти ті процеси, які відбувалися у Севлюші протягом століть, неможливо не розглянувши вузлові моменти минулого нашого краю.» Певно саме тому Іван Іванович дуже лаконічно зав’язує історичні вузлики ряд за рядом виокремлюючи час: 

896 рік, коли сім літописних угорських  (мадярських)  племен потрапили на придунайську рівнину ;

орда Батия 1241-1242 рр..;

1526 рік – Севлюш у епіцентрі войовничих подій  Османської імперії;

1576 рік – Севлюш належить до складу комітатів, що були під контролем Габсбургів;

після 1606 року  –  Севлюш у складі Трансільванії;

1699-му політичний пін-понг між Священною лігою і Туреччиною закінчується та віддає Севлюш під Габсбурзьку юрисдикцію;

1867 рік – мадяризація Севлюша;

1918 рік – Севлюш в ходить до складу Угорської республіки;

1919 рік – Севлюш в окупації румунських військ;

1920 рік – Севлюш впродовж 19-ти років під владою Чехословацької республіки;

Жовтень 1938-го – Березень 1939 року Севлюш входить до складу автономної  Карпатської України;

1944 рік – у Севлюші двовладдя (чеський народний комітет та радянський народний комітет);

2 лютого 1946 року  в місті почали діяти закони СРСР. Севлюш стає Виноградовом.

 

І це тільки початок. Далі Ти все глибше занурюєшся у таку впізнавану, але по-своєму нову історичну згадку про Виноградів.

Хто ми – русини чи українці? Давній Севлюш у панорамі. Вплив Чорної гори на життя виноградівчан. Виноградарство  і виноробство. Добування корисних копалин і мінеральних вод. Біологічні ресурси. Рекреаційно-туристичний потенціал. Оборонне значення.  Значення Чорної гори. Севлюш і барони Перені. Парк ім..Перені. Севлюш у війнах. Гроші у Виноградові. Магія, народні вірування, повір’я та звичаї Севлюша. Релігійне життя Виноградова. Розвиток освіти і дошкільного виховання. Виноградівські євреї та цигани. Кулінарно-гастрономічна мандрівка по місту. Народна і традиційна медицина. Економіка. Елеватор. Електрифікація міста. Поштовий зв'язок. Засоби масової інформації. Пожежна охорона.  Сільське господарство. Культура і мистецтво (музична школа, бібліотека, кінотеатр, музей). Спортивне життя  у місті. Втрачений Виноградів: зниклі визначні об’єкти. Архів. Моя міліція мене береже. Міське самоврядування.

Ось він, змістовний порядок розділів і тем представленої книжки. Годі уявити обсяг матеріалу, що сягає у друкованому виданні 620 сторінок формату А4 (пакунок паперу для ксерокопіювання 500 шт.). Зібрані та опрацьовані дані подаються автором  дещо в  скороченому вигляді акцентуючи увагу на головному. Як виявилось, головним в історії нашого міста є все, а надто історичні постаті минулого та живі люди сьогодення. Бо на сторінках Ти знайдеш впізнавані обличчя людей з якими, можливо,  вітаєшся  при зустрічі. Цікаво.

Що я можу сказати, окрім того, що залишаюсь на тривалий час з книгою історично-краєзнавчих нарисів, наодинці. І Тобі раджу усамітнитись з культовим виданням історії поданій в сучасній інтерпретації. Бо книга  Івана Біланчука «Виноградів –  моє місто» розташовує до перечитування простою, зрозумілою мовою, без зайвого пафосу пронизана лаконічністю та чіткими акцентами, неприпорошена купою сухих дат та фактів, але розбавлена нехитрою думкою автора. Звісно вона (думка) суб’єктивна. Але мусай визнати роль та вагомість даного видання, як складову візитівки Виноградова зібраної під палітуркою, що відкриває місто з історичних позицій, сьогоднішніх варіацій та віри у завтрашній день. Адже Виноградів був учора, є сьогодні  і буде завтра… допоки є ми – виноградівчани, допоки є ті, які так щиро зізнаються в любові. Я люблю Виноградів – ось він авторський меседж, що в умовах сьогодення, якщо ми трішки постараємось, може стати красивим, цікавим та пізнавальним челенджем.  Іван Іванович зробив виклик собі. Черга за нами.

Як мінімум, Ти можеш навідати бібліотеку (як у Виноградові так і в селах району, адже Виноградівська міська рада  закупила  видання для бібліотечного фонду Виноградівської ЦБС (централізована бібліотечна система)) та скористатись  можливістю вибрати книгу для перечитування; можеш придбати видання у автора. Як максимум – створити свій позитивний чинник, що відрекомендує Тебе як безмежно закоханого у рідне місто, адже місто славлять люди, ми з вами – це найбільший потенціал, який формує історію  та передає  її з покоління в покоління…

Книга видана за сприяння місцевих підприємців та просто небайдужих людей; оформлена роботами виноградівських фотомитців;

Скооперована порадами науковців та істориків;

Підготовлена до друку та видрукована ужгородським ТОВ «РІК-У» накладом у 750 примірників.

 

 

Про автора

Іван Іванович Біланчук народився  в місті Виноградові 1948 року. В середній школі № 1 за програмою виробничого навчання  набув спеціальність «кіномеханік». Закінчив Львівський політехнічний інститут у 1973 році, отримавши диплом радіо-інженера. Служив у радіотехнічних війська ППО.

У 1975 році очолив Виноградівську райкіномережу. З 1978 по 1989 рік працює в апараті райкому компартії України, останні 8 років – завідуючим промислово-транспортним відділом. Потім – заступник директора Виноградівської взуттєвої фабрики із зовнішньо-економічних зв’язків. 1996 року – начальник міського Фонду держмайна. У 1998 році очолив новостворене, перше в районі підприємство із 100%  іноземними інвестиціями – ТОВ «ОРТЕКС ЛТД», яке спеціалізується на випуску  виробів медичного призначення.

З 2009 року, вийшовши на пенсію, перейшов працювати на менш відповідальну посаду, а водночас знайшлася нарешті можливість присвятити більше часу вивченню історії рідного краю. Згодом почав ділитися своїми знахідками з читачами газет та інтернет-користувачами. У доробку І.І. Біланчука «Картини з історії міста Виноградова та району», «Нариси з історії Виноградівщини» з історико-географічними описами всіх 49 населених пунктів району, ряд статей з історії Закарпаття. З особливою наполегливістю вивчає період румунської окупації та чехословацьку добу нашої історії, прагнучи зняти ідеологічні нашарування минулих десятиліть і сформувати власний погляд  на добре відомі істини, часто спростовуючи їх.

У 2017 році вийшла перша книжка І.І. Біланчука «Теково. Село на берегах Тиси». Це обширна історія села Текова, відомого оригінальними міжконфесійними відносинами, багатовіковим співжиттям українців-русинів та угорців.

 

 

 Світлана КЕДИК

 

 

 

 

 

Світлана Кедик

Я нестандартна   у творчих особливостях, люблю писати символами, інколи – словами. Можу звісно і знаками, але то не ієрогліфи, а мова Боже Вільної, хто ж мене  тоді зрозуміє? Дуже хочу обійняти Любов’ю весь Всесвіт, отак взяти на руки, як малу дитинку, заколихати, заспівати… і сказати – все у нас буде добре. Живу, радію життю та дарую радість іншим. В 2012 році вийшла друком  книга жіночих одкровень  «Світ Добра». 2013 року «Світ Добра» був інсценізований в рамках творчого вечору.

Свого паперового втілення чекають кілька збірок для дорослих та дітей...

 

 

Ця електронна адреса захищена від спам-ботів. Вам потрібно увімкнути JavaScript, щоб побачити її.