«В ньому живе якийсь дух простоти. Поет народжується у Коро виразно рано» – казав про живописця П. Валері.
Коро майстерно вмів передати непостійність природи, розробив власну систему світло-тіньових градацій кольору (вальори) і залишив в історії мистецтва афоризм «Вальори перш за все!».
Мотив скель у творах Коро рідкість. Більшість його пейзажів: розпливчаті, туманні краєвиди. Та саме цей мотив привертав увагу художника з ранніх його кроків у мистецтві. Романтичний дух дикої природи полонив його давно.
Він брався за «скельну» тематику ще в середині 1820-х, в зображеннях лісу Фонтебло. Приїхавши до Італії, молодий художник був вражений скелями Ертрурії, суворими околицями Чивіта Кастелана і замку Сант Еліа. Літо 1828 року Коро провів в Неаполі, вивчаючи околиці, вибирався на Везувій, побував на Капрі і на острові Іскія. Робо, біограф художника, говорячи про його подорож в Неаполь, відмічає, що він «відмічав свій маршрут то рисунком, то картиною». Напевно саме тоді були написані «Скелі», незвичний для Коро пейзаж, не маючий прямих аналогій в його творчості. Загалом морські пейзажі рідко викликали у художника бажання їх малювати. В принципі, картина не створює враження натурного етюду і могла бути виконана раніше.
Відомо, що в салоні 1837 року Коро послав «Вид Іскії», але навіть Робо не міг ідентифікувати цю картину.
Червоні шапочки на чоловіках при вході, характерна прикмета костюмів неаполітанських рибаків. Якраз вони дають підказку до неаполітанського коріння картини. А особливості пейзажу ще більше це уточнюють. Можна припустити, що тут зображений берег Іскії, острови вулканічного походження, де осіли грецькі колоністи ще в VIII столітті до н.е., або інший неаполітанський пейзаж. Древній пейзаж величного побережжя привернув увагу художника з тою самою силою, з якою притягують до себе античні руїни Риму. Те, що полотно позбавлене свіжості багатьох пейзажів Коро того часу, можна пояснити бажанням художника точніше показати своєрідність місцевості. Загальний колорит «Скель» визначений природнім сіровато-жовтим кольором острівного каменя. Старий олівцевий напис на підрамнику Baron von der Heydt дозволяє припустити, що полотно колись належало Августу фон дер Хейдту, знаменитому колекціонеру, засновнику Музею фон дер Хейдта в Вупперталі. Однак останнє місцезнаходження картини невідоме.
Валентина Костьо
